§ 2. Держава православно-слов’янської цивілізації

Держава православно-руської субцивілізації.

Православно-руська субцивілізація формувалася на основі визнання того факту, що Росія виросла з православного ідеалу приймати світ як його створив Бог і розпізнавати у будь-якому іноплеміннику образ Божий.

Держава цієї субцивілізації є складовою частиною православно-слов’янської цивілізації, але уособлюється безпосередньо в російській державності.

Російська цивілізація складалася при наявності наступних умов:

1) Колосальний, малозаселений простір з нерозвиненими внаслідок цього транспортними та інформаційними комунікаціями.

2) Аграрно-ремісницьке виробництво, що було організовано так, щоб переваги забезпечувати реалізацію військової та державної могутності, необхідної для відсічі як кочівників Сходу, так і осілих германських племен Заходу.

3) Постійне розширення території як умова військового маневру та чиннику для екстенсивного сільського господарства.

4) Деспотична форма організації влади, що опиралася на могутню, але малокваліфіковану бюрократію.

5) Низький рівень та дуже повільний темп розвитку технологій, яка лише забезпечувала певний прожитковий мінімум та військову міць.

6) Свавілля влади як визнана форма управління особою, що забезпечує досягнення цілей деспотичної системи.

Російська держава історично виникла і розвивалася як руська держава, національним стержнем якої був руський народ. Саме руський народ, що завжди об’єднував багатонаціональні народу країни, був носієм традицій сильної, активно функціонуючої держави. Саме руський народ традиційно відігравав в історії Російської держави значну роль того чинника, що об’єднує у сі народи, стабілізує та зміцнює державу.

Значну роль у формуванні російської державності відігравало запозичене у 988 році в Візантії християнство.

Сьогодні Росія належить до проміжних цивілізацій, тобто таких, де культурні традиції Заходу і Сходу поєднуються неорганічно і суперечливо. При цьому, на різних етапах розвитку російської державності західні та східні цінності чергуються

у своєму домінуванні, породжуючи розриви, революції та відсутність поступовості в еволюції держави.

Поняття „держави” для людини, що народилася в Росії, означає не просто сукупність державних органів та установ, що мають у своєму розпорядженні низку повноважень, а дещо більше. Це той стрижень, що тривалий час об’єднував велику кількість мов, культур, релігій, звичаїв та народів на території Євразії. І якщо для західної цивілізації характерним було прагнення обмежити державний вплив в силу його насильницького, примусового характеру, то для православно-руської субцивілізації сильна держава була метою, сенсом, життям та об’єднуючим началом. Це було пов’язано насамперед з тим, що лише сильна держава була здатна забезпечити цілісність та єдність суспільства, гарантувати необхідний порядок, захистити країну від зовнішніх посягань.

Така держава опиралася на культуру суспільства та пануючу в ньому систему цінностей. Серед них слід відмітити такі риси'.

1) духовність (на противагу матеріальним цінностям) прагнення до вищих духовних цінностей, до абсолюту;

2) общинність - відсутності протиріч між суспільством і державою;

3) соборність - повновладдя більшості;

4) державність - ратна служба державі, прагнення захистити її суверенітет;

5) патріотизм;

6) соціальна справедливість;

7) патерналізм - виражається в ідеї про непогрішимість носія верховної влади, його обожнення і одночасно у необмеженому свавіллі, безправ’ї та рабській психології підданих, запереченні свободи і демократії.

Патерналізм було породжено віковою монархією та самодержавством і виражав прагнення людей до держави як доброго батька, що піклується про своїх дітей, тобто підданих.

Державний патерналізм пов’язано з особливим сприйняттям російського лідера (царя, президента тощо). Такий лідер повинен бути сам собі опозиціонером,

щоб відповідати народному духу. Каяття лідерів викликає розчулення народних мас. При цьому народ то возвеличує „доброго царя”, то критикує „царя поганого”, охоче вірячи у „підміни царів” і допомагаючи різного роду самозванцям. До речі, останні прагнуть не лише отримати політичну владу, а й довести свою легітимність в очах народу.

Держава західно-православної субцивілізації.

До цієї субцивілізації відносяться такі країни як Литва, Білорусь, Україна, Молдова, Румунія, Болгарія, Греція, Югославія, Польща та Словаччина.

Більшість країн цієї субцивілізації відмовились від боротьби за власну незалежність і вибрали шлях адаптації до політичних умов, що безперервно змінювались. Основною умовою при цьому залишалося невтручання влади у внутрішні взаємовідносини між різними групами населення та забезпечення автономії останніх. При цьому для них абсолютно не важливим є той факт, що статус еліти цих країн буде набагато нижчим, аніж статус еліти панівної країни. В результаті того, що найкращі представники зазначених еліт залишали свої країни, останні ставали соціально неповноцінними. Вони мали дефіцит як аристократичної (Греція), так і буржуазної (Польща) еліт. Іноді ж бувало так, що в країні не було ані аристократичної, ані буржуазної еліти. Саме такою була Україна. В усіх країнах західно-православної субцивілізації існували династичні кризи та розриви еліт. І, на відміну від Західної Європи та Росії, де такі кризи були подолані шляхом формування нових еліт, розриви еліт в зазначеній субцивілізації тривали досить довго, а місце національної еліти займала еліта країни-завойовниці.

Однак казати про те, що зазначені країни були колоніями було б не зовсім вірно, адже дуже часто представники західно-православної субцивілізаційної еліти досягали високого становища в системі органів державної влади країни-патрона.

час виконання ним своїх обов’язків Росія перетворилася на провідну країну світу) та інших.

В силу відомого консерватизму еліти країн західно-православної субцивілізації домінуючим державним режимом служить консервативний. Економічною ж основою державної влади служить те майно, що знаходиться у державній власності. Соціальною основою - верстви суспільства, що зайняті у видобувних секторах економіки і, насамперед, у сільському господарстві. Саме тому в політичній сфері найбільшим впливом користується еліта, що представляє інтереси сільської буржуазії, селянства, провінційної інтелігенції, дрібного духовенства та маргінальних верств міського населення. Морально-ідеологічної основою державної влади служить певний релігійний світогляд, що, зазвичай опирається на православне християнство. Навіть католицтво Польщі дозволило зберегти полякам свою самоідентичність в Німеччині та Росії, проте не змісило їх спрямовувати свої зусилля на вирішення життєвих проблем. Це католицтво, по суті, є більш близьким до православ’я з його жертовністю та спрямованістю не на земні справи, а на небесні.

Зазвичай держави західно-православної субцивілізації за мету свого функціонування ставлять вирішення конкретних справ, тактичних завдань, не замислюючись над стратегічним розвитком.

Хоча у минулому в цих країнах існували монархії (Болгарія, Греція), проте зараз домінуючою формою правління є республіка. За формою державно- територіального устрою майже всі ці держави є унітарними. Виключення складає Югославія, що складається з Сербії та Чорногорії. Політичний режим, зазвичай, є соціал-демократичним.

Питання для самоконтролю.

1. З яких субцивілізацій складається православно- слов'янська цивілізація?

2. Які країни належать до православно-руської субцивілізації ?

3 . Що виражає патерналізм?

4 . Які країни належать до західно-православної субцивілізації ?