§ 3. Теорія держави соціальної демократії

До концепцій юридичного спрямування відносять також і соці­альну теорію держави (держави соціальної демократії).

Соціальна теорія держави — це сучасна політико-правова теорія, яка обґрунтовує ідеї, пов’язані із соціальним життям людей, акцен­туючи увагу на обов’язках держави перед суспільством, на тому, що держава має брати на себе турботу про матеріальний добробут гро­мадян, здійснювати функцію регулювання економіки з обов’язковим урахуванням екологічних вимог, забезпечувати захист економічних і

соціальних прав людини з урахуванням її особистих прагнень та ін­тересів.

Перші ознаки соціальної держави стали проявлятися в Євро­пі наприкінці ХІХ ст. у формі активної діяльності уряду в боротьбі з бідністю і покращення соціального становища робітничого класу. Німеччина стала першою країною, де були прийняті соціальні зако­ни, що передбачали соціальне забезпечення і соціальний захист для незахищених прошарків населення. У США імпульсом для соціаліза­ції держави стали соціальні перетворення президента Вудро Вільсо- на. Він закликав відмовитися від підходу до держави як до «нічного сторожа», завдання якої зводиться до охорони приватної власності. На його думку, активна діяльність держави в соціально-економічній сфері могла стати основою загального добробуту. Проте основні на­прямки соціальної політики американської держави були визначені дещо пізніше, «новим курсом» президента Франкліна Делано Руз­вельта — програмою виходу країни з глибокої економічної кризи 1929-1933 рр., відомої в історії під назвою «велика депресія».

Компетенція сучасної соціальної держави набагато ширша. В епоху сьогодення соціальна держава означає перш за все обов’язок законодавця бути соціально активним в ім’я національної злагоди в суспільстві і забезпечення гідних умов життя для усіх за наявності рівності форм власності на засоби виробництва. Держава стає орга­ном подолання соціальних протиріч і розв’язання соціальних кон­фліктів, урахування і координації інтересів різних груп населення, проведення до життя таких рішень, які б позитивно сприймалися різ­ними соціальними групами і класами населення.

Поняття «соціальної держави» вперше було висунуто у 1929 році німецьким державознавцем Х. Хеллером і згодом поширилося по всій Європі. У США ідея соціальної держави була сприйнята пізні­ше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американського суспільства був орієнтований на принцип індивідуалізму.

Після Другої світової війни концепція соціальної держави одер­жала закріплення в конституціях ряду країн Західної Європи (ФРН, Іспанія, Франція тощо). Наприклад, стаття 1 Конституції Королів­ства Іспанії 1978 року зазначає, що Іспанія є соціальною, правовою та демократичною державою, вищими цінностями якої є свобода, спра­ведливість, рівність і політичний плюралізм. Стаття 20 Конституції ФРН 1949 року говорить про те, що ФРН є демократичною і соціаль­ною федеративною державою. У Конституції Французької Республі­ки визначено, що вона є демократичною і соціальною республікою.

Відомі західні вчені Ріттер та Роулз виділяли три моделі сучасної соціальної держави.

1. «Позитивна держава» (США), у якій є найменший ступінь невтручання держави в економіку і соціальне забезпечення, орієнтоване на дотримання індивідуалізму та захист корпо­ративних інтересів (соціальна політика держави виступає як засіб контролю).

2. Власне соціальна держава (Велика Британія), у якій забез­печуються гарантований мінімальний рівень життя і рівність стартових можливостей (соціальна політика держави висту­пає як засіб забезпечення повної зайнятості).

3. «Держава добробуту» (Нідерланди), у якій забезпечується мінімальний рівень життя та встановлюється максимальний рівень доходів, зменшується різниця в заробітній платі, гаран­тується повна зайнятість (соціальна політика держави висту­пає як засіб забезпечення «рівності, кооперації і солідарності»).

Ці моделі мають тенденцію переходу одна до одної. Вони ніде ціл­ком не були реалізовані, що свідчить про мінливість соціальної полі­тики держав у ході їх розвитку.

Отже, соціальна держава — це держава, в якій:

— людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю;

— громадянам забезпечується гідне людини життя в царині ма­теріальних статків і соціального захисту;

— у суспільстві культивується і забезпечується цивілізованими засобами соціальна злагода, мирне вирішення протиріч, які виникають або можуть виникнути.

Метою соціальної держави є:

1) досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації вла­ди народу і забезпеченні людині і громадянинові всіх прав, свобод і законних інтересів та виконання усіма суб’єктами права своїх обов’язків;

2) ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму та експлуатації людини людиною;

3) гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і роз­витку кожної окремої особистості;

4) досягнення цілей держави суто політичними методами;

5) модернізація виробництва і розвиток ринкових відносин.

Ефективність соціальної держави залежить від таких факторів:

— високий рівень економічного розвитку країни, стрімкий еко­номічний ріст, що дозволяє забезпечити спрямування осно­вних ресурсів держави на реалізацію соціальних програм;

— згода провідних політичних сил на проведення соціальних програм, що реалізовуватимуться державою; досягнення по­дібного консенсусу дозволяє зберегти спадкоємність і наступ­ність соціальної політики, незалежно від того, в руках яких по­літичних сил опиняється державна влада;

— високий рівень політичної відповідальності, здатність і готов­ність до соціальних компромісів, соціальна солідарність сус­пільства.

Щодо співвідношення соціальної держави з державою правовою, було б помилковим вважати, що вони добре поєднуються і в змозі цілком злитися в один тип держави. Принцип соціальної безпеки на­селення і вимога не лише юридичної, а й матеріальної рівності (влас­тивості соціальної держави) суперечать ідеї свободи особи, взаємної відповідальності держави і громадянина (властивості правової дер­жави).

Однак, було б неслушним протиставляти правову державу дер­жаві соціальній. Їх зближення — найсприятливіший результат для громадянського суспільства, оптимальний варіант його розвитку без класово ворожих конфліктів і значних соціальних потрясінь.

Соціальна і правова держави сумісні між собою доти, доки функ­ціонування державної влади буде обмежуватися, врівноважуватися, контролюватися і поширюватися в межах додержання основних прав людини. І навпаки, соціальна держава суперечитиме правовій держа­ві завжди, коли «людський добробут», «соціальна безпека», «соціаль­на справедливість» вважатимуться вищими цінностями. Розвиток

Тема 6. Загальна характеристика концепцій про сутність і соціальне призначення Держави держави як соціальної має ґрунтуватися на такому фундаменті, як правова держава.

Запитання для самоконтролю

1. Які теорії демократії Вам відомі? Яка з них, на Ваш погляд, є най­більш прогресивною в ідейному відношенні?

2. В чому полягає сутність концепції соціальної держави? Які її моделі відомі сучасній юридичній науці?

3. Що є метою соціальної держави? Яким, на Вашу думку, може бути оптимальний варіант її гармонійного співіснування із правовою дер­жавою за умов її побудови в сучасній Україні?