§ 6. Засади права

Засада - першооснова, принцип, провідна ідея, головне пра­вило поведінки. У логічному сенсі засада є центральне понят­тя, основа системи, що становить узагальнення та поширення якого-небудь положення на всі явища тієї галузі, з якої ця засада абстрагована.

Засади права - це вихідні, визначальні ідеї, положення, уста­новки, які складають етичну й організаційну основу виникнення, розвитку та функціонування права. Засади права є те, на чому ґрунтуються формування, динаміка і дія права, що дозволяє визначити суть даного права.

Засади права виражають головне, основне в праві, тенденції його розвитку, те, на що право має бути орієнтоване, спрямова­не. Порівняно з правовими нормами, відповідними тій чи іншій епосі, певній історичній добі, засади права відрізняються біль­шою стійкістю, залишаються незмінними протягом тривалого часу.

Засади права можуть бути як прямо закріплені в нормах пра­ва, збігатися з їх змістом, так і логічно випливати із загального контексту, змісту низки правових норм і духу права тієї чи іншої держави.

У правничій науці склався поділ засад на загальні (загально- правові), міжгалузеві та галузеві.

Загальноправові засади - це засади, які поширюють свою дію, впливають на всю систему права, властиві всім елементам системи права.

До загальноправових засад відносять такі.

Засада демократизму, що полягає в тому, що єдиним дже­релом влади в державі є народ, який через демократичні інсти­тути влади (прямої та непрямої демократії) виражає свою волю і закріплює її в законодавчому порядку. Ця засада виявляється в усій правовій діяльності суспільства і держави, реалізується через державні та правові інститути.

Засада соціальної справедливості полягає в регулюванні сус­пільних відносин за допомогою права на підставі справедливос­ті. Особливість юридичної справедливості полягає в тому, що в правовій царині вона має найчіткіший, найбільш формально визначений характер, часто пов’язана з державним примусом.

Засада рівноправності громадян є розвитком засади справед­ливості й однієї з характерних рис демократії. Вона має на увазі не фактичну рівність людей у суспільстві (що є нереальним), а рівність усіх перед законом і судом, рівність прав і свобод усіх членів суспільства, правову рівність чоловіків і жінок тощо.

Засада гуманізму. Гуманізм (від лат. humanus - людяний) - сукупність поглядів, переконань, що виражають повагу гідності і прав людини, її цінність як особистості, турботу про добробут людей, їх усебічний розвиток, про створення сприятливих умов суспільного життя. Ідеї гуманізму пронизують всю систему де­мократичного суспільства, його законодавство, правозастосовну та правоохоронну діяльність.

Засада єдності прав і обов’язків виражається в тому, що права і свободи, які надаються громадянинові, сполучаються з його обов’язками перед суспільством. Будь-яке право може бути ре­алізоване тільки через виконання відповідних обов'язків.

Засада поєднання переконання і примусу у праві. Переконан­ня і примус - універсальні методи функціонування будь-якого різновиду суспільної влади, здійснення всякого соціального управління. Визначна особливість переконання, примусу та іх поєднання в праві полягає в тому, що вони пов’язані з діяльністю держави, що регламентується правовими нормами, правовими формами виконання нею своїх функцій. Лише тоді переконання і примус стають державними, тобто такими, за якими стоїть апарат держави, і набувають внаслідок цього юридичного ха­рактеру, коли вони використовуються як засіб, метод здійснен­ня правом своєї ролі офіційно-владного регулятора суспільних відносин.

Переконання, здійснюване в різних формах, є основним ме­тодом управління суспільством. До важливих форм переконання належать правовиховна робота, обговорення законопроектів, обґрунтування в преамбулах нормативних актів мети, підстав для іх ухвалення та ін.

У демократичних державах примус є другорядним, допоміж­ним засобом управління. Він здійснюється в особливій проце­дурній формі, чітко зафіксованій у нормах права, що виключає свавілля. Державний примус виступає не як самоціль, а як засіб виправлення, перевиховання. Він також містить риси переко­нання правопорушників та інших членів суспільства в необхід­ності виконання правових приписів.

Примус - складне правове явище, яке включає досить багатий арсенал дії: заходи попередження, запобіжні заходи, захисно- відновні заходи та заходи юридичної відповідальності.

Переконання і примус виступають як двоєдиний метод, осно­вний засіб охорони норм права від порушень, досягнення по­ставленої перед ними мети - не окремо, не у випадковій довіль­ній злуці, а в органічному, внутрішньо узгодженому, розумному поєднанні. Тільки в цьому випадку вони будуть дієвими, ефек­тивними.

У різних за характером державах (з демократичним або ан­тидемократичним державно-політичним режимом) і у відпо­відних правових системах співвідношення між переконанням і примусом у праві істотно відрізняється. За різної історичної обстановки таке співвідношення може бути не цілком однаковим і в демократичних державах.

Засада поєднання стимулювання і обмежень у праві. Ця за­сада орієнтує на парне використання для забезпечення дії права і досягнення мети правового регулювання таких специфічно- юридичних засобів, як, з одного боку, правомочність, дозволи, інтереси, що охороняються законом, пільги й інші види заохо­чення тощо, а з іншого - обмеження, заборони, покарання та інші види юридичної відповідальності. Ця засада пронизує всю правову матерію.

Правові стимули мають розумно поєднуватися з правовими обмеженнями. Адже для законодавця важливо не тільки спону­кати до соціально корисної поведінки, а й стримувати соціально шкідливу поведінку, яка може заподіяти шкоду інтересам особи, колективу, держави, суспільства.

Разом із загальними засадами права, вивчення яких нале­жить до предмета теорії права і держави, існують також міжга­лузеві та галузеві засади, що спеціально вивчаються галузевими юридичними науками.

Міжгалузеві та галузеві засади збагачують і конкретизують зміст загальноправових засад. Значення деяких міжгалузе­вих і галузевих засад таке велике, що вони істотно впливають на чинне право в цілому, мають засадниче значення для визна­чення і забезпечення його демократичного характеру, подаль­шого прогресивного розвитку.

Міжгалузеві засади - це засад и, що діють у рамках двох і біль­ше галузей, наприклад, засади гласності та змагальності, що діють у цивільно-процесуальному та праві; засада неприпусти­мості зворотної дії закону при притягненні до кримінальної та адміністративної відповідальності.

Галузеві засади - це засади, що діють у межах окремої галузі, наприклад, засади рівності та свободи договору в цивільному праві; засада субординації в адміністративному праві; засада презумпції невинності в кримінальному праві та ін.