§ 8. Об'єктивне і суб'єктивне право

У спеціальній юридичній літературі існують різні визначен­ня права, які давали і дають представники різних спрямувань юриспруденції (зокрема, прихильники історичної школи пра­ва, психологічної школи права, марксистсько-ленінської теорії права тощо).

Проте найпоширенішим наразі уявленням про право є його визначення як системи загальнообов’язкових норм і засад (прин­ципів, правил поведінки), встановлених державою як регуля­тори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волею населення країни) і забезпечуються всіма заходами легальної державної дії, аж до примусу.

Залежно від того, в якій якості розглядається право (як су­купність правил, що поширюються на невизначену кількість осіб, або як можливість певної поведінки конкретної особи (суб’єкта) в конкретному правовідношенні), розрізняють поняття об’єктивного та суб’єктивного права.

Об’єктивне право {або право в об’єктивному сенсі) - це су­купність загальнообов’язкових правил поведінки, виражених у системі юридичних норм, законах, що містяться в Конституції, поточних і підзаконних нормативних актах (указах Президен­та, ухвалах Кабінету Міністрів, наказах міністерств і відомств іт.д.).

Суб’єктивне право (або право в суб’єктивному сенсі) - це право, що належить конкретній особі, тобто надана даній особі законом можливість певного варіанта поведінки в конкретному правовідношенні. Суб’єктивне право забезпечує учасникам пра­вовідносин певну міру свободи дій з урахуванням їх можливості проявляти самостійність та ініціативу. Наприклад, право на пра­цю, яке надане Конституцією України кожному громадянину, означає можливість вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, вибирати ту чи іншу професію, рід занять, займатися підприємницькою діяльністю або працювати по найму тощо.

При цьому суб’єктивне право може бути реалізовано тільки у правовідношенні, позаяк праву однієї особи (учасника пра- вовідношення) завжди повинен кореспондувати (відповідати) певний обов’язок іншого учасника даного правовідношення. Існування прав без обов’язків або обов’язків без прав неможливе. Проте на відміну від суб’єктивного права, що є можливістю ви­бору того чи іншого варіанта правомірної поведінки, юридичний обов’язок припускає належну (необхідну) поведінку, що встанов­люється законодавством і забезпечується державою.

Права та обов’язки учасників певних правовідносин закріплю­ються в конкретних правових нормах, які регулюють суспільні відносини, тобто вносять до них певний порядок і стабільність. У цивілізованому суспільстві, де діє певна система правових норм, немає жодних інших груп соціальних норм, які змогли б конкурувати з правовими нормами й забезпечувати доцільне ре­гулювання економічних, соціально-політичних, організаційних та інших суспільних відносин відповідно до досягнутого рівня економічного і соціально-політичного розвитку. Саме правові норми як універсальний регулятор суспільних відносин забез­печують узгодження суспільних, групових і особистих інтер­есів різних верств населення країни, служать інструментом для вирішення різноманітних економічних і соціально-політичних

завдань, створюють реальні передумови для реалізації демокра­тичних, духовних і етичних цінностей.

Як певні правила поведінки людей правові норми включають до загальної системи соціальних норм, які регулюють стосунки між людьми в суспільстві у зв’язку з проявом їхньої волі (зацікав­леності) з приводу задоволення певних особистих або групових суспільних потреб.

Контрольні запитання

1. Сутність, зміст і форма права як загальнофілософські поняття.

2. Фактори, які визначають сутність, зміст і форму права та держави.

3. Співвідношення між сутністю, змістом і формою права.

4. Поняття права, ознаки, які відрізняють його від інших суспільних норм (звичаїв, норм моралі, релігійних догм, корпо­ративних норм).

5. Соціальні та технічні норми.

6. Функції права.

7. Принципи права.

8. Праворозуміння: минуле та сучасне положення.

9. Нормативне (позитивне) та натуральне право.

10. Концепція вузького та широкого праворозуміння.

11. Суб'єктивне та об’єктивне право.