§ 1. Поняття громадянського суспільства та його основні ознаки

Суспільством можна назвати спільність людей, яка створюється на засадах взаємних інтересів для координації власних дій з метою досягнення спільних цілей. Щоправда, не усяка спільність людей, об’єднаних спільними інтересами, є суспільством.

Отже, суспільство — це система взаємодії людей, що пов’язані спільними інтересами у сфері виробництва, обміну і споживання життєвих благ та встановлюють межі поведінки у відносинах між со­бою за допомогою соціальних норм.

Така соціальна система, що функціонує на правових засадах, на­зивається громадянським суспільством. Отже, громадянське сус­пільство — це система взаємодії в межах права вільних і рівноправ­них громадян держави, їх об’єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосе­реднім втручанням держави, покликаної створювати належні умови для їх вільного розвитку.

Не кожне суспільство є громадянським, тобто соціально неодно­рідним суспільством, що досягло такого рівня розвитку, який дозво­ляє йому регулювати основні економічні, правові, культурні та полі­тичні відносини між своїми членами незалежно від держави, але при взаємодії з нею.

Початок формування громадянського суспільства у країнах Єв­ропи і Північної Америки припадає на XVI-XVII століття. Саме ж поняття «громадянське суспільство» з’явилося у XVII столітті в пра­цях Ґ. Ґроція, Т. Гоббса, Дж. Локка й одержало фундаментальний розвиток у роботах Ж.-Ж. Руссо, Ш. Л. Монтеск’є, Г. Гегеля. Остан­ній, наприклад, розглядав громадянське суспільство як єдність осіб, що його складають. Він вважав, що оскільки ці особи мають різні інтереси, нерідко навіть протилежні, виникає потреба в державі як організації загального зв’язку кожного з кожним. Діалектично пояс­нюючи їх взаємозв’язок, Гегель називав державу абсолютною метою громадянського суспільства, їй (державі) підвладного.

Останнім часом у юридичній науці дедалі більшої уваги приді­ляється питанню громадянського суспільства, його змісту і форми. І це абсолютно закономірно. Адже розвиток права, правової держави і цивілізації в цілому значною мірою залежить від рівня розвитку гро­мадянського суспільства.

Найбільш радикально сформулював концепцію громадянського суспільства один із провідних ідеологів американської революції, ав­тор праці «Права людини» (1791-1792 рр.) Томас Пейн.

Пейн вважав, що влада держави повинна бути обмежена на користь громадянського суспільства. Існуючи до держави, ця природна спіль­ність схиляла індивідів до встановлення мирних стосунків між собою, що базувалися на взаємному інтересі та почутті взаємної допомоги. Що досконаліше громадянське суспільство, то ефективніше воно саморегу­люється, то меншу потребу в державі воно має. Наділені невід’ємними правами, вільні та рівні індивіди передують державі в минулому, сього­денні та майбутньому. Тому держави можна назвати законними або ци­вілізованими лише тоді, коли вони створені за очевидною згодою всіх індивідів і коли ця активна згода сформульована конституційно та за­фіксована за допомогою парламентських представницьких механізмів.

Відомий французький філософ і політичний діяч Алексис де Ток- віль у своїй фундаментальній праці «Демократія в Америці» (1835 р.) стверджував, що поділ між державою і громадянським суспільством є постійною характеристикою людського співжиття, що ґрунтується на демократичних засадах. При цьому Токвіль аналізував три аспекти егалітаризму (рівності), що сприяли становленню деспотизму у Пів­нічній Америці та Західній Європі:

— політична централізація як зброя у боротьбі з привілеями феодальної аристократії, поєднуючись з адміністративною централізацією та бюрократизацією, значно зміцнюють владу держави, яка встановлює контроль над усіма сферами суспіль­ного життя і перетворюється в придушувача народної свободи;

— буржуазна рівність породжує індивідуалізм, який ізолює лю­дей, обмежує їх рамками приватного життя і створює цим сприятливі умови для деспотизму;

— «спотворена» схильність до рівності, в основі якої лежить ба­жання звести всіх до рівня маси, може призвести до «рівності в рабстві».

Протистояти цим тенденціям до деспотизму можуть лише гро­мадські установи та організації, які знаходяться між державою та ін­дивідом.

Велика заслуга в розробці концепції громадянського суспільства належить вже згадуваному вище видатному німецькому мислителю Георгу Вільгельму Фрідріху Гегелю. Він вважав, що громадянське суспільство складається з приватних осіб, класів і соціальних груп, взаємодія яких регулюється цивільним правом і які прямо не зале­жать від держави. Численні інститути громадянського суспільства часто несумісні, нестійкі, схильні до серйозних конфліктів, у яких одні приватні інтереси неодмінно стикаються з іншими. При цьому надмірний розвиток одних елементів може відбуватися лише за ра­хунок інших і може призвести до придушення останніх. Тому таке суспільство може залишатися громадянським доти, доки воно функ­ціонує під політичним наглядом держави. Держава, на думку Геге­ля, — це моральне начало, хода Бога світом.

Услід за Гегелем марксизм розглядав громадянське суспільство як результат історичного розвитку, а не як даний природою стан. Гро­мадянське суспільство виражає приватний інтерес. У такому суспіль­стві людина виступає як окрема істота, в державі ж вона розгляда­ється як родова істота з начисто відсутніми індивідуальними рисами. Соціальні структури громадянського суспільства не є самостійними утвореннями, а обумовлюються продуктивними силами.

Громадянське суспільство і правова держава виникли й розвива­лись як реакція на ідеал середньовічної теократії. Однією з головних її характеристик є світське начало. Громадянське суспільство існує як система самодіяльних асоціацій (релігійних об’єднань, купецьких гільдій, виробничих кооперативів, робітничих профспілок тощо), які виражають і захищають їхні групові та індивідуальні права та інте­реси. Що більше розвинене громадянське суспільство, то більше під­став для встановлення демократичної форми держави. І навпаки, що менше розвинене громадянське суспільство, то більше ймовірності для існування авторитарних і тоталітарних режимів державної вла­ди.

Отже, громадянське суспільство являє собою систему самостій­них і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, по­кликаних забезпечити умови самореалізації окремих індивідів і їх колективів, реалізації приватних особистих потреб та інтересів. Ці потреби та інтереси виражаються та здійснюються через такі інсти­тути громадянського суспільства, як сім’я, церква, освітня система, наукові товариства та професійні об’єднання.

Виділяють три основні етапи становлення громадянського сус­пільства, кожен з яких супроводжувався істотними змінами еконо­мічних відносин, суспільного і державного ладу, зростанням рівня суспільної свідомості, переорієнтацією ідеології суспільства та її трансформацією у якісно нові форми.

I етап (XVI-XVII ст.): процес виникнення передумов розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної нерівності, обмежен­ня політичної влади правом.

II етап (XVII-XIX ст.): період формування громадянського сус­пільства в найбільш розвинутих буржуазних країнах на засадах за­гальної юридичної рівності, вільного підприємництва і приватної ініціативи.

Формальна рівність відкриває можливості для прояву індивіду­альності: з’являється громадянин як самостійний суб’єкт, що усві­домлює себе окремим членом суспільства. Він наділений низкою прав і свобод і водночас несе певну відповідальність перед суспіль­ством. Розвиваються правові механізми, що стримують політичну владу, орієнтуючи її на рамки закону. Відбувається становлення представницької демократії — діючих на постійній основі загально­національних установчих зборів народних представників, наділених компетенцією затверджувати податки і приймати закони.

III етап (XIX-XX ст.): період розвитку постіндустріального суспільства з автоматизованим виробничим циклом, фабричною організацією праці, загальнонаціональним ринком. Відбувається оста­точне відокремлення влади від управління громадськими справами із збереженням традиційного демократичного устрою та дотриманням принципу політичного плюралізму.

Основні риси становлення громадянського суспільства такі:

— забезпечення свободи та ініціативності людини, що спрямова­ні на задоволення її потреб і не шкодять загальним інтересам;

— людина у суспільних відносинах розглядається як мета, а не як засіб її досягнення;

— ліквідація відчуженості людини від соціально-економічних структур і політичних інститутів та реальне забезпечення реа­лізації принципу рівних для всіх можливостей;

— забезпечення прав і свобод людини і громадянина державою, її органами та соціальними структурами суспільства;

— наявність різних форм власності, серед яких приватна в різних її формах посідає домінуюче місце як основа підприємницької діяльності і, зрештою, як основа формування самого суспіль­ства;

— втілення у життя справедливого твердження, що лише у влас­ності особа виступає як розум і тільки володіючи власністю людина може бути справді вільною та ініціативною в усіх сво­їх справах, адже власність є ніщо інше, як ідеальне продовжен­ня особистості в її речах чи перенесення її на ці речі;

— реалізація багатоманітності духовного життя суспільства, в основі якого — визнання гуманістичних і демократичних за своєю сутністю загальнолюдських цінностей;

— утворення і виокремлення «середнього класу»^[12] як соціальної бази громадянського суспільства;

— відсутність жорсткої регламентації з боку держави особистого життя членів суспільства;

— існування розвиненої соціальної структури, яка гарантує задо­волення інтересів різних соціальних груп і класів;

— активна участь у суспільному житті недержавних самовряд­них соціальних спільнот;

— визнання і матеріалізація ідей зверхності права, особливістю якого має бути чітке розмежування між публічним і приват­ним, особливістю останнього при цьому визначається орієнта­ція на людину-власника;

— рівний правовий статус у суспільних відносинах, поєднання інтересів державних структур і громадян та їх об’єднань.

Громадянське суспільство в сучасному його розумінні характери­зується такими основними ознаками:

1) головною цінністю є людина, її права і свободи;

2) пріоритет суспільства над державою, що є механізмом, в рам­ках якого регулюються суспільні відносини та забезпечуються права і свободи людини і громадянина;

3) різноманітність і недоторканність всіх форм власності і, в пер­шу чергу, приватної;

4) економічна свобода громадян та їх об’єднань у виборі форм і методів здійснення підприємницької діяльності;

5) свобода і добровільність праці на основі вільного вибору форм і видів трудової діяльності;

6) надійна й ефективна система соціального захисту;

7) високий рівень свідомості членів суспільства, в тому числі по­літичної й правової;

8) ідеологічна і політична свобода, наявність демократичних ін­ститутів і механізмів, які забезпечують кожній людині можли­вість впливати на формування і здійснення державної влади.