§ 9. Поняття, значення та форми систематизації законодавства

Систематизація законодавства - це діяльність, спрямована на впорядкування нормативних актів, приведення їх до певної системи.

Необхідність проведення систематизації законодавства обу­мовлена насамперед тим, що в державі існує велика кількість органів, уповноважених на видання тих чи інших нормативно­

правових актів.

Крім того, регулювання суспільних відносин не закінчується ухваленням нормативного акта, існує досить складна система реалізації норм права. Виникає становище, коли, з одного боку, накопичується величезна кількість різних за силою та характе­ром регулювання відносин нормативних актів, а з іншого боку, правозастосовникові необхідно оперативно відшукувати потріб­ні норми для ефективного регулювання суспільних відносин.

Усі ці негативні явища в нормотворчості та правозастосуван- ні, зрештою, завели б у безвихідь увесь механізм правового регу­лювання. Проте систематизація законодавства шляхом впоряд­кування нормативно-правових актів і приведення їх до єдиної системи дозволяє одночасно розв’язати ці проблемні питання.

Виділяють кілька етапів систематизаторської роботи. Пер­ший етап - це підбір посадовцем або органом, який здійснює систематизацію, нормативного матеріалу, що підлягає перероб­ці.

Наразі виділяють три основні форми систематизації законо­давства: кодифікація, інкорпорація, консолідація. Деякі автори виділяють четверту форму систематизації - облік нормативно- правових актів.

Кодифікація - це така форма систематизації, коли окре­мі нормативні акти докорінно переробляються і об’єднуються в єдиний логічно вибудований нормативний акт.

Кодифікування є діяльністю компетентних державних ор­ганів законодавчої влади. Докорінна переробка нормативного

матеріалу передбачає такі дії, як ліквідація нечинних або заста­рілих норм; усунення правових колізій; створення нових правил поведінки; забезпечення узгодженості всіх норм, що увійшли до кодифікаційного акта, та їх логічного взаємозв’язку.

Ця форма систематизації найскладніша і найтрудомісткіша, вона сприяє оновленню чинного законодавства, роблячи його при цьому упорядкованішим і компактнішим. Існує думка, що кодифікування в принципі є різновидом правотворчого про­цесу. Дійсно, правотворчий процес спрямований на створення окремих нормативно-правових актів, а кодифікування, своєю чергою, спрямоване на впорядкування значної частини чинного законодавства, при цьому змінюючи, а головне - доповнюючи нормативно-правові акти свіжим матеріалом. Ця специфіка ко­дифікаційної діяльності дозволяє говорити про наявність у ній рис правотворчості.

Отже, основними ознаками кодифікації є такі; вона завжди здійснюється тільки державними органами; в основі кодифікації лежать предмет і метод правового регулювання; її результат - це новий нормативний акт, який має переважаючу силу перед ін­шими актами, чинними у цій сфері, і розрахований на тривале застосування; під час кодифікаційної роботи можуть продуку­ватися нові норми права.

Основна мета кодифікаційної роботи вбачається у поліпшенні механізму правового регулювання та досягненні правового про­гресу всієї правової системи держави.

Виділяють кодифікування загальне (коли опрацьовується значна частина законодавства), галузеве (переробляються нор­ми певної галузі або підгалузі права), спеціальне (опрацюванню піддаються норми якого-небудь одного інституту права або кіль­кох інститутів).

Кодифікаційний акт є зведеним нормативно-правовим ак­том, здебільшого значним за обсягом, і вирізняється складною будовою. Серед кодифікаційних актів прийнято виділяти такі типи. Основи законодавства - це кодифікаційні акти, в яких містяться основні визначення, зазначаються цілі та загальні засади законодавства. Такі акти характеризуються високим рівнем нормативних узагальнень. Така форма кодифікування характерна для федеральних держав. Кодекс-це крупний, зве­дений кодифікаційний акт, у якому узагальнюються норми, що

регулюють певну сферу суспільних відносин. На відміну від основ законодавства, кодекси мають менший ступінь абстрактності правових приписів. Статут - акт кодифікування, в якому зі­брані норми, що регулюють певну сферу державної діяльності (Статут залізниць. Загальновійськовий статут тощо). Положен­ня- кодифікаційний акт, який детально регламентує певну групу питань, що стосуються правового статусу або діяльності держав­ного органу чи установи (Положення про лікувально-трудову комісію Державного департаменту виконання покарань). Прави­ла- кодифікаційний акт, що визначає порядок організації якого- небудь роду діяльності (Правила адвокатської етики). Зазвичай кодифікаційні акти мають форму статутів, положень, правил у тому випадку, якщо необхідна детальна регламентація тих чи інших питань.

Інкорпорація - це така форма систематизації, під час якої відбувається об'єднання за певним критерієм і розташування у певному порядку різних нормативно-правових актів у єдиній збірці.

Така форма систематизації не припускає внутрішнього, до­корінного опрацювання нормативного матеріалу й обмежується тільки зовнішньою його обробкою та розташуванням у певному порядку. Зовнішнє опрацювання нормативного матеріалу при­пускає видалення з тексту окремих статей, пунктів, що втратили правову силу, і включення всіх подальших змін і доповнень із зазначенням реквізитів актів, що внесли ці зміни; виключення з нормативно-правових актів частин, що не містять нормативних приписів з відмітками про такий характер зміни; видалення з тексту відомостей про осіб, що підписали нормативно-правовий акт.

Основна мета інкорпоративної роботи - упорядкування нормативно-правових актів за певним критерієм.

Інкорпорація є найпростішою формою систематизації, якою можуть займатися різні установи, а також окремі громадяни. У зв’язку з цим розрізняється інкорпорація офіційна та неофі­ційна.

Офіційна інкорпорація проводиться уповноваженими дер­жавними органами задля забезпечення широкого кола суб'єктів

текстами різних нормативно-правових актів і позбавлена пра- вотворчої природи. Офіційна інкорпорація проводиться у разі, якщо правотворчий орган, видавши нормативно-правовий акт, сам здійснив при цьому інкорпорацію або затвердив результат інкорпорації, проведеної іншим державним органом. Резуль­татом офіційної інкорпорації є: зведення законів, а також різні зібрання законодавства, збірники законодавчих актів з тієї чи іншої галузі права, до яких можна звертатися при уточненні тексту нормативно-правового акта. В Україні офіційну інкорпо­рацію здебільшого здійснює Міністерство юстиції.

Неофіційна інкорпорація може проводитися науковими й уч­бовими установами, видавництвами, окремими громадянами з їх власної ініціативи для задоволення іх наявних потреб у сфері користування нормативним матеріалом і не вимагає спеціально­го дозволу і контролю з боку гіравотворчого органу. На збірники як результати неофіційної інкорпорації не можна посилатися під час правотворчості та правозастосування.

Деякі вчені виділяють третій вид інкорпорації - офіціозну ін­корпорацію. Так, професор В. К. Бабаев, говорячи про офіціозну інкорпорацію, відзначає, що головною особливістю офіціозного інкорпоративного акта є його підготовка за дорученням право- творчого органу та видання цього акта без офіційно вираженого схвалення і затвердження з боку правотворчого органу через різні причини (неякісна підготовка, зміна структури державного апарату тощо).

Залежно від часу ухвалення нормативно-правових актів про­водиться хронологічна інкорпорація. У збірнику такого виду ін­корпорації кожен нормативно-правовий акт має порядковий номер, зазначається його найменування, час видання, що зна­чно полегшує пошук необхідного нормативного положення.

Залежно від галузі, інституту права або сфери державної ді­яльності, в якій проводиться систематизація, інкорпорація має назву тематичної (предметної).

Консолідація - це така форма систематизації, за якої відбу­вається об’єднання кількох нормативно-правових актів у єдиний акт, без зміни їх змісту, внаслідок чого окремі нормативні акти втрачають свою структурну побудову.

Ця форма систематизації спрямована на впорядкування нор­мативного матеріалу, що регулює певний вид діяльності (освіта,

виконання судових рішень, проведення слідчих дій тощо). У акт, що консолідується, можуть вноситися як цілісні нормативні акти, без порушення їх будови, так і окремі норми або витяги з нормативно-правових актів. При цьому розташування консолі­дованих норм не завжди відповідає початковому розташуванню цих норм у нормативно-правовому акті.

У науковій літературі має місце думка, що при консолідації об’єднані нормативно-правові акти втрачають самостійну пра­вову силу, а замість них діє консолідований акт. Така точка зору не зовсім обґрунтована, оскільки не узгоджується із загальни­ми правилами набрання чинності та скасування нормативно- правових актів.

Консолідація є проміжною ланкою між кодифікуванням та інкорпорацією. Як правило, вона проводиться у тому випад­ку, якщо необхідність кодифікування вже назріла, проте його проведення ще неможливе. Консолідацію іноді порівнюють із тематичною інкорпорацією.

Облік нормативно-правових актів. Часто облік як фор­ма систематизації окремо не виділяється. Його головна осо­бливість і відмінність від інкорпорації полягає у тому, що облік нормативно-правових актів здійснюється державними орга­нами та будь-якими іншими особами для задоволення власних потреб, на відміну від інкорпорації, яка проводиться радше для забезпечення доступності до нормативно-правових актів ши­роких верств населення і для зручності користування текстами законів і підзаконних актів для різних суб’єктів.