Поняття й ознаки правотворчості. Співвідношення правової техніки й правової технології

Традиційно правотворчість розглядають як організаційно оформ­лену процедурну діяльність державних органів зі створення норм права чи з визнання правовими вже сформованих, чинних у суспільстві правил поведінки.

У сучасній юридичній науці сформувалась думка, згідно з якою

правотворчість - це процес пізнання й оцінювання правових потреб су­спільства і держави, формування і прийняття нормативно-правових актів

уповноваженими суб'єктами в межах відповідних процедур.

У правовій сфері суспільства правотворчість займає центральне місце.

Це пояснюється тим, що саме правотворчість дає життя праву, правово­му регулюванню загалом. Правотворчість - початкова ланка правового

регулювання.

Правотворчість - це діяльність зі створення (зміни чи скасування) норм права¹¹⁸.

Класифікація нормативно-правових актів, що видаються державними

органами, допоможе систематизувати правотворчий процес:

За суб'єктами нормативно-правові акти поділяють на чотири групи: ¹¹⁸ Кашанина Т. В. Юридическая техника: учеб. / Т. В. Кашанина. - 2-е изд., пересмотр. - М.:

Норма-Инфра-М, 2011. - C. 149.

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

1) Закони. Їх приймають парламенти - представницькі органи народу.

189

Існують такі види законів:

- що змінюють Конституцію;

- конституційні (деталізують її за ключовими питаннями);

- звичайні.

Навіть у розвинених державах, де злагоджено працюють парламенти, виконавчі органи видають нормативно-правові акти. До цього призводить

ускладнення суспільних відносин, що вимагає більш спеціалізованого їх врегулювання. Існують й інші причини:

а) фізичні сили парламентарів;

б) обмежений час праці парламентарів;

в) виникнення питань, у яких парламентарі менш компетентні, ніж виконавчий орган, відповідальний за певну царину роботи;

г) економічні - виправдано залучити парламент (450 осіб) лише для

врегулювання важливих, загальнозначущих питань суспільного життя.

Низку питань нормативно можуть опрацьовувати й інші органи апарату держави.

Ось чому правотворчі повноваження здавна делегуються (і не тільки

в Україні), крім парламентів, також іншим державним органам.

2) Укази. Їх видає Президент України, правотворча компетенція якого

стосується таких питань:

а) структура органів виконавчої влади;

б) порядок нагородження;

в) порядок набуття громадянства;

г) керівництво Збройними Силами України.

3) Постанови. Приймає Уряд України (в основному щодо соціаль­но-економічних питань).

4) Інструкції. Розробляються міністерствами (входячи в структуру

державних служб й агентств) та оформляються наказами міністра. Вони

регулюють спеціальні питання, що відносяться до компетенції міністерств.

Корпоративна правотворчість

Корпоративна правотворчість певною мірою зустрічається в різних

організаціях, але найбільш виразно вона представлена в підприємницьких

корпораціях (організаціях, заснованих на об'єднанні капіталів).

Основним імпульсом до створення закону або іншого норматив­но-правового акта виступає суспільно значуща проблема, невирішене питання, яке має значення для великої кількості громадян та держави загалом. Завдання законодавця полягає в тому, щоб своєчасно, точно й адекватними правовими засобами відреагувати на це, вибираючи такий варіант регулювання, який би найбільше відповідав інтересам суспільства

Лекція 11. ТЕХНІКА ПРАВОТВОРЧОСТІ

190 та держави, сприяв би прогресу суспільства, враховуючи всю сукупність факторів суспільного розвитку - економічні, політичні, соціальні, націо­нальні, ідеологічні та зовнішньополітичні.

За результатами правотворчої роботи оцінюється держава загалом, ступінь її демократичності та цивілізованості. Закони втілюються в суспіль­не життя людьми, і не можна допускати прийняття поспішних, необґрун- тованих правових рішень. Будь-яка помилка законодавця призводить до порушення інтересів громадян, невиправданих матеріальних витрат.

На сучасному етапі розвитку правотворчість виявляється насамперед як видання нормативно-правових актів державними та іншими уповно­важеними органами або як прийняття нормативно-правового акта без­посередньо населенням шляхом референдуму. У деяких сучасних країнах однією з форм правотворчості є видання судового прецеденту.

Дедалі більшого значення набуває укладення нормативних договорів. Особливу увагу теоретики права звертають на суб'єкти правотворчого про­цесу - спеціальні правотворчі органи. Закони приймають вищі законодавчі органи - парламенти, думи, ради, збори тощо. В абсолютних монархіях до законів прирівнюються укази і декрети монарха. Особлива процедура характерна для такої форми прийняття законів, як референдум. У межах своєї компетенції місцеві органи державної влади приймають місцеві (локальні) нормативно-правові акти.

Правотворчу діяльність провадять і судові органи там, де у правовій системі допускається судовий прецедент. Специфічну державну діяльність у законотворчій сфері вивчає наука державного (конституційного) права. Теорія права розглядає ці питання в узагальненому сенсі, виділяючи мету правотворчості, її принципи, характерні риси правотворчого процесу, його основні стадії та види.

Правотворчість вимагає комплексного підходу, вивчення не тільки юридичних, але й усієї сукупності інших факторів. Як різні фактори впли­вають на розвиток права, законодавства? До них належать економічні, політичні, соціальні, національні, ідеологічні, зовнішньополітичні фактори як своєрідні об'єктивні умови розвитку та зміни законодавства. У деяких випадках вони набувають характер правоутворювальних факторів, у них

зароджується і виявляється об'єкт майбутнього законодавчого регулювання.

Потрібно правильно оцінити цей об'єкт і вміло вибрати предмет, форму та методи правового регулювання.

Правотворча діяльність сучасних цивілізованих держав здійсню­ється на основних принципах, що становлять її ідейну та організацій­ну основу, визначають сутність, характерні риси і загальний напрямок цієї діяльності.

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

Принцип демократизму означає необхідність виявляти і висловлю­вати в законах волю народу, його інтереси, припускає широке обговорення законопроектів представниками народу різних соціальних верств і групами фахівців. Принцип демократизму означає врахування соціальних інтересів

191

і можливості їх вираження у сфері правотворчості.

Принцип законності означає, що у правотворчості особливо важ­ливим є дотримання процедури прийняття нормативно-правових актів,

компетенції органу, що приймає такий акт, ієрархії нормативно-правових

актів та норм права.

Науковість як принцип правотворчості передбачає необхідність на­укового опрацювання найважливіших нормативно-правових актів, облік

наукових даних, прогноз наслідків прийняття певного акта, використання

прийомів і методів наукового аналізу, досягнень сучасної науки.

Принцип виконуваності відображає необхідність враховувати під час підготовки законопроекту, прийняття закону всю повноту фінансових, кадрових, організаційних, юридичних умов, наявність яких дозволить

закону чи іншому нормативно-правовому акту діяти, бути реалізованим.

Принцип системності означає строге дотримання системи права,

законодавства, побудови галузі тощо.

Принцип гуманізму вимагає спрямованості правотворчого акта на всебічне забезпечення захисту прав і свобод особи, на максимально повне задоволення її духовних і матеріальних потреб. Людина, її інтереси

та потреби мають бути в центрі правотворчої діяльності.

Принцип професіоналізму передбачає участь у розробці правотворчих рішень кваліфікованих фахівців відповідних галузей, що мають професійну

підготовку, великий досвід роботи та достатні знання.

У підготовчій діяльності важливо максимально використовувати закордонний і вітчизняний досвід, результати соціологічних та інших до­сліджень, різноманітні доповідні записки й інші матеріали. Варто уникати

поспішних, непродуманих рішень.

Технічна досконалість прийнятих актів вимагає широкого вико­ристання вироблених юридичною наукою й апробованих правотворчою

практикою способів і прийомів підготовки й оформлення нормативних

текстів, правил юридичної техніки.

Лекція 11. ТЕХНІКА ПРАВОТВОРЧОСТІ

192

2.