Механізм як процес реалізації функції держави

Механізм ^[129] держави - динамічний бік внутрішньої організації та зовнішньої взаємодії апарату державної влади як проявів утримання і пі­дтримання цілісності держави, де показником належної внутрішньої структурної організації виступають інституціонально оформлені крите­рії оцінки реалізації мети і завдань, функції держави або зовнішньої взає­модії.

У вітчизняній юридичній науці механізм як прийом пізнання задіяний у 20-30 рр. ХХ ст. з метою обґрунтування диктатури пролетаріату та її вті­лення в апараті державної влади. Належна організація державно апарату влади позначалась як механізм диктатури пролетаріату. Спроби розмежу­вати апарат державної влади і механізм держави приписують Ю. Козлову (радянський теоретик адміністративного права), який на основі аналізу статусу профспілок як громадської організації зробив припущення, що во­ни відіграють значну роль у державній організації, перебувають у певному взаємозв’язку, але не вважаються державними. Комплексне дослідження проблеми належить В. Копейчикову (радянський, український теоретик держави і права), який запропонував склад механізму держави: 1) держав­ні органи; 2) державні підприємства; 3) державні установи.

Проблематику механізму держави вважаємо за необхідне розглядати через призму державної влади. Держава і державна влада не є тотожними явищами, а, з погляду механізму співвідносяться як форма (держава) і зміст (влада). Саме тому механізм держави є переважно механізмом саме її влади, завдяки чому формується загальне уявлення і про державу. Доціль­не у подальшому вживання терміно-поняття “механізм державної влади”, який конкретизує державу, є її раціональним проявом.

Механізм як пізнавальний прийом - складова системно­структурного методу дослідження, в межах якого предметом пізнання є така сторона досліджуваного об'єкта, яка пов'язана з процесом взаємодії з іншими суспільними явищами, в ході чого виявляються, фіксуються мо­менти його сутнісно-функціонального призначення.

У контексті запропонованої дефініції механізму державної влади ми звернули увагу, що остання є переважно проявом динамічного (або діяль- нісного), показником належного (вважай, нормативного). Уявлення про належну державу, або її функціональне призначення, є результатом аналі­зу, насамперед, практики її реалізації у вигляді взаємодії з іншими суспі­льними явищами, що й формує об’єктно-предметну складову практичної (діяльнісної) реалізації держави.

Динамічний пізнавальний аспект держави або діяльність державно- владних осіб передбачає одночасне поєднання: 1) уявлення про кількісні та якісні прояви державно-владних осіб у зовнішньому середовищі, за допо­могою яких формується уявлення належного, виконання поставлених за­вдань і досягнення мети; 2) уявлення про структуру організації державно- владних осіб або апарату держави, здатного виконувати завдання і досяга­ти цілей. Зовнішньоорганізаційний, або динамічний, аспект державної вла­ди позначається механізмом державної влади.

Виявлені та проаналізовані нами раніше сутність і функції держави дають підстави стверджувати, що сутнісно-функціональне призначення держави в орієнтально-узагальненому вигляді можна звести до організації суспільства в напрямі безпечного розвитку, де безпека і розвиток визнача­ють і конкретизують напрями діяльності державної влади, її зміст, форму­ють предмет діяльності державно-владних осіб, органів державної влади.

Ознакою сучасного часу є спроби визначити рейтинг недієздатності держав світу (або тих чи інших регіонів) за показниками цілісності терито­рії, демографічної та економічної ситуації ^[130], які прямо або підсвідомо впливають і сприяють формуванню системи фіксованих оцінних уявлень належної державної організації. Можна стверджувати, що ефективність діяльнісного аспекту державної влади залежить від: 1) структурної органі­зації апарату державної влади, здатного вирішувати нагальні проблеми су­спільства в напрямі його безпечного розвитку; 2) вмінь і навичок (профе­сійності) державно-владних осіб в управлінні і врішенні проблем.

Таким чином, маємо, з одного боку, більш-менш чітке усвідомлення призначення держави, переліку загальносоціальних, нагальних проблем сфери суспільної взаємодії, вирішення яких відповідає суспільним уявлен­ням безпечного розвитку суспільства в цілому та кожного індивіда - члена суспільства зокрема; а з іншого боку, апарат державної влади, який склада­ється з державно-владних осіб, уповноважених на реалізацію влади в ме­жах визначеної компетенції. Позитивно сприймається будь-яка діяльність державно-владних осіб, коли вирішуються нагальні проблеми суспільства. Відповідно, діяльність, яка не досягає очікуваного результату, викликає суспільне обурення, гострота якого може мати фатальні наслідки для дер­жавно-владних осіб, безпеки суспільства, цілісності держави. Необхідно виокремити третій бік - процес реалізації апаратом державної влади пе­реліку загальносоціальних проблем суспільства.

Процес ^[131] реалізації державної влади - сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату. Процес є немовби проявом співвідношення між уявленням належної організації апарату дер­жавної влади і сутнісно визначеним функціональним призначенням цього апарату. Виявляється, що в процесі досягнення визначеного результату, власне, сам результат може бути іншим або неочікуваним. Процес перед­бачає порядок або послідовність дій, отже, у системі державно-владних повноважень і компетенції впливає на формування нормативно визначених дій осіб, причетних до реалізації державно-владних повноважень. Тобто процес опосередковано впливає і передбачає структурну організацію апа­рату державної влади. Уявлення системи послідовних дій як запоруки ус­пішного досягнення відомого результату є складовою механізму. Якщо процес акцентує увагу на послідовності необхідних дій, то механізм вклю­чає в себе і саму послідовність, і структурну організацію з погляду належ­ного, за допомогою чого досягається бажаний, очікуваний результат. Вла­сне, механізм дозволяє уникнути ідеалізованого сприйняття держави.

Суб’єктна складова (людський фактор) державної організації має зна­чний, а інколи гіперзначний вплив на державну організацію, наслідки яко­го можна поділити на позитивні та негативні. З метою мінімізації саме не­гативного суб’єктного впливу на цілісність державної організації різні сус­пільства виробили і виробляють запобіжні прийоми, заходи, способи впли­ву на державно-владних суб’єктів, які можна звести у загальну назву - ко­нтроль державної влади. Контроль за державною владою формувався і формується власними, особливими шляхами тих чи інших суспільств. Сформувались унікальні запобіжні заходи, які прямо або опосередковано запозичували інші народи. Інституціонально сформований контроль за державною владою, ефективність якого підтверджена практичною реаліза­цією, позначається як суспільні цінності. Історія контролю державної вла­ди виробила пасивні й активні форми. Пасивні форми контролю переважно втілились у вигляді суспільного спротиву силового типу (бунт, революція, демонстрація, страйк тощо), результатом чого не завжди була зміна стан­дартів державної влади на бажані. Активні форми контролю реалізуються в методах, формах правового типу: 1) реформи державного апарату влади як умова недопущення, попередження суспільним конфліктам; 2) розподіл влад як прийом, що унеможливлює авторитаризм (суб’єктивізм правителя, державно-владних осіб). Активні форми контролю державної влади факти­чно спонукали до такої організації апарату державної влади, який би від­повідав, з одного боку, суспільним уявленням справедливого устрою, а з іншого - стандартам організації державної влади. Власне, уявлення і чітке розуміння стандартів апарату державної влади спонукали до виникнення наукової проблеми механізму держави ^[132].

8.2.