Структура механізму державної влади

Структура механізму державної влади - сукупність елементів пере­важно зовнішньої взаємодії апарату державної влади, які виступають інституціонально сформованими показниками належної реалізації функції держави.

Проблема компонентного наповнення механізму державної влади в умовах вітчизняного державознавства визначається двома факторами: по- перше, курсом на розмежування державного і суспільного, формування сфери приватного і публічного секторів суспільних відносин; по-друге, дискусійним питанням, яка саме сфера, які її обсяги здатні існувати як приватні з огляду на попередній етап вітчизняного розвитку, характерною ознакою якого було тотальне одержавлення всього суспільства, яке вияв­ляє певну наступність сьогодні.

Виходячи з позиції, що кожне явище має своє функціональне призна­чення, стало можливим припустити, що зміни, які відбуваються в одному явищі, через систему взаємодії можуть викликати зміни в інших явищах. Виявивши і встановивши систему взаємодії, є можливість прогнозувати напрями змін, у тому числі можливих змін. Більш-менш точно встановлена система зв’язків у межах тієї чи іншої системи координат слугує критерієм і показником оцінки діяльності апарату державної влади.

Невід’ємна складова процесу взаємодії - чітке уявлення механізму взаємодії всередині досліджуваного явища як відображення його ціліснос­ті, з погляду уявлення процесу і характеру змін, що відбуваються або мо­жуть відбуватися. Цілісність держави досягається, по-перше, належною структурною організацією, спрямованою на утримання її цілісності; по­друге, показником належної структурної організації є взаємодія держави з зовнішнім середовищем, у результаті чого проявляється її функціональне призначення.

В абстрагованому вигляді цілісність явища акцентує увагу пізнавача на визнанні його об’єктивно існуючим, беззаперечність якого доведена те­оретичними й емпіричними висновками, на пізнанні глибини явища (внут­рішньої форми або структури), яка може бути досягнута виключно науко­вими прийомами. Частковість акцентує увагу на фіксації всієї сукупності явищ, з якими пов’язане досліджуване явище (або система координат), чи­сленних зв’язків, за допомогою яких виявляється функціональне призна­чення. Порушення балансу рівноваги між цілісністю і частковістю веде до модернізації (оновлення) або трансформації (зміни), якщо цілісність пере­важає над частковістю, або до руйнування (розпаду), якщо частковість пе­реважає над цілісністю.

Підтримка цілісності держави як системного утворення потребує пос­тійного оновлення структурної інформації, яке відбувається завдяки взає­модії із зовнішнім середовищем. Одиничні впливи, як правило, не здатні привести до фіксації корисних ознак і напрямів зміни, отриманих як інфо­рмація. Це може зробити лише серія процесів впливу. Зазвичай вплив зов­нішнього середовища викликає відхилення від очікуваного параметра, ви­никає інформація, яка формує зворотний зв’язок, що насамкінець створює замкнений контур функціонування системи. Такими чином, витоки розви­тку пов’язані, по-перше, з відхиленням від параметрів внутрішньої органі­зації під впливом зовнішньої взаємодії, по-друге, з поверненням на задану траєкторію розвитку, якщо зовнішній вплив не здатний змінити. Як прави­ло, багаторазові або постійні впливи зовнішнього середовища супрово­джуються природним добором, у результаті якого стають можливими змі­нами. Отже, всі процеси взаємодії дають уявлення про механізм, ознаки якого: 1) саморегулювання; 2) саморозвиток.

Саморегулювання - самостійне реагування системи на зовнішній вплив, який порушує її нормальне функціонування.

Саморозвиток - самостійне вироблення нових цілей і постановка за­вдань у зв'язку зі зміною структури, яка пов'язана з накопиченням струк­турної інформації, що викликає необхідність переходу на інший рівень ор­ганізації.

Зміст процесу взаємодії як динамічної складової апарату державної влади, що впливає на формування елементної складової, визначають:

1) зв’язки, кількісні та якісні або такі, що характеризуються сталістю;

2) напрями зв’язків (двосторонні, односторонні), що дають уявлення про функціональне призначення; 3) основні (постійні) та неосновні (тимчасові) зв’язки; 4) наявні суспільні інститути (характер взаємодії), сталість яких сприймається показниками належної організації апарату державної влади.

Компонентне наповнення механізму державної влади, пропоноване науковцями, різне ^[133], що створює певну невизначеність як невід’ємний аспект сучасного державорозуміння.

На основі вищезазначеного можна сказати, що відмінність уявлень змісту держави впливає на відмінність компонентного складу. Пропонуємо виокремити в механізмі державної влади як системному явищі такі групи елементів її складу: 1) політичний рівень механізму; 2) адміністративний рівень механізму; 3) суспільний (громадський) рівень механізму.

Політичний рівень механізму державної влади відображає момент реалізації функцій держави в напрямі формування перспектив стратегії без­печних умов, моделей розвитку. Політична складова державної влади - це конкуренція стратегій, програм, моделей, пропонованих різними політичноо- рієнтованими групами, що в контексті концепції контролю влади створює запобіжні прийоми суб’єктивізації напрямів діяльності державної влади.

Адміністративний рівень механізму державної влади відображає момент реалізації функцій держави в напрямі забезпечення умов розвитку (1) відповідно до фіксованих завдань і цілей, (2) у межах визначених повно­важень і компетенції державно-владних осіб.

Суспільний (громадський) рівень механізму державної влади ві­дображає момент участі громадян у реалізації функцій держави, в кон­тексті контролю за діяльністю апарату державної влади в цілому. Адмі­ністративний рівень або адміністративна група елементів субстанційна, або така, яка фіксує собою власне момент реалізації функції держави. По­літичний і громадський рівні є інституціональним проявом впливу на дер­жавну владу. Вплив політичного визначальний з погляду формування стратегії безпечного розвитку, суспільний - з точки зору контролю за до­триманням безпеки з огляду на адміністративну нормативну складову. Сприйняття державної влади у чистому вигляді фактично фокусується на стихії влади, або такій, що виражає силу. Державна влада, з погляду вимог її належної організації, переважно є внормованою силою, де норма погли­нає стихійність.

Компонентна складова механізму державної влади двоаспектна: 1) статичне явище, або система взаємозв’язків між державними органами всередині апарату державної влади як відображення наявного; 2) динаміч­не явище, або сукупність інститутів, прийомів, засобів, застосування яких виявляє дієвий вплив на посилення ефективності державної влади як умо­ви, що формує належне.

8.3.