<<
>>

§ 3. Механізм держави

Поняття і статична структура механізму держави.

Для реалізації функцій держави необхідно створити певний механізм.

Зв'язок між функціями держави та її механізмом э нерозривним і прямим. Адже якщо механізм створюється саме для виконання функцій держави, то останнім у зв'язку з цим належить визначальна роль.

Органи й установи держави змушені підбудовуватися до його функцій, що змінюються. Якщо, наприклад, у суспільстві беруть верх функції, що випливають із національних або класових протиріч, то після цього неминуче виходять на перший план, такі елементи механізму держави, як органи примусу і насильства.

Загалом під механізмом держави розуміється цілісна, ієрархічна система державних органів, що здійснюють державну владу, а також установ та підприємств, за допомогою яких реалізуються завдання та функції держави.

У принципі погоджуючись із зазначеним визначенням, слід мати на увазі, що як і будь-який механізм, механізм держави не є недіючим агрегатом: він якось повинен діяти. Саме тому деякі правознавці наголошують на тому, що, окрім механізму держави повинен існувати механізм функціонування держави, як

сукупності внутрішніх чинників, інститутів та засобів, що забезпечують дію

•49

складових частин держави в їх взаємозалежності .

Як нам здається, не слід протиставляти між собою механізм держави і механізм функціонування держави. Річ у тім, що нефункціонуючий механізм держави є, по суті, мертвим.

Саме тому можна дати наступне визначення механізму держави.

Механізм держави - це цілісна система державних організацій чи технологій, що практично здійснюють державну владу, завдання і функції держави.

Зазначене визначення, по суті, доводить, що структура механізму держави мінлива і різноманітна. Вона може розглядатися як статична (державні організації), так і динамічна (державні технології).

В даному визначенні до державних організацій відносяться державні підприємства, установи та органи. Це - статична структура механізму держави.

Державні підприємства - це засновані на державній власності самостійні господарюючі статутні суб’єкти, які мають права юридичної особи та здійснюють виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку.

Державні установи - це ті державні організації, що не мають владних повноважень, але виконують загально-соціальні функції у сфері науки, охорони здоров’я, освіти, економіки тощо. До державних установ належать державні школи, лікарні тощо.

Державні органи - це державні організації, що беруть участь у здійсненні функцій держави і наділені для цього владними повноваженнями.

Державними підприємствами є загальнодержавні підприємства, що становлять економічну основу державної влади та комунальні підприємства, що знаходяться у власності адміністративно-територіальних одиниць. Державними установами є державні школи, професійно-технічні та середні спеціальні навчальні заклади, вищі навчальні заклади, державні лікарні тощо. Державними є законодавчі, виконавчі та

49 Див. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. - М., 1996. - С. 45.

судові органи, що утворюють державний апарат, який складається з органів управління і органів примусу.

До органів управління відносяться: вищі органи держави (представницькі, глава держави, уряд) та їх структури на місцях (виконкоми, губернатори, голови адміністрації, місцеві ради народних депутатів тощо).

До органів примусу відносяться: органи правопорядку, суд, прокуратура, а також силові структури (армія, поліція, розвідка). Останні виконують рішення вищих органів держави, використовуючи в тому числі, методи примусу.

Динамічна структура механізму держави.

Взаємозв’язок між державними організаціями здійснюється за допомогою державних технологій.

Державні технології - це обумовлені станом знань та загальною ефективністю способи досягнення мети, що встановлюється державою.

До державних технологій відносяться бюрократія, диктатура, адхократія, державне проектування, креативна корпорація, електронний уряд, соціальна ієрархія тощо.

Найвідомішими з зазначених державних технологій є бюрократія і диктатура.

Бюрократія (франц. Bureau - контора, канцелярія) - це державна технологія, для якої є характерним спеціалізований розподіл праці, чітка управлінська ієрархія, правила, стандарти та загальнообов’язкові регламентовані процедури, виконання яких не залежить від того, хто саме і стосовно кого їх виконує.

В умовах бюрократії усі рівні перед єдиним порядком. Уніфікація перетворюється в гарантію проти недоліків державних чиновників і можливості зловживань, у гаранта стабільності в суспільстві.

На відміну від бюрократії, бюрократизм - хвороба суспільства, що означає влада «бюро», тобто письмового столу, контори, «конторовладдя», інакше кажучи, - влада апарату, відірваного від народу.

Якщо чітку бюрократію можна вітати, то з бюрократизмом потрібно боротися. Методи боротьби різні (наприклад, критика).

Структура механізму держави.

Таблиця 11.3.

Механізм

держави

Державні

організації -

статична

структура

механізму

держави

Державні підприємства
Державні установи
Державні органи Органи

законодавчої влади

Органи

виконавчої влади

Судові органи
Глава держави
Державні

технології -

динамічна

структура

механізму

держави

Бюрократія
Диктатура
Соціальна ієрархія
Креативна корпорація
Електронний уряд
Адхократія
Державне

проектування

Державне

планування

Державне

прогнозування

Державне

програмування

Державне

моделювання


Диктатура (лат. dicto - диктую, наказую) - необмежене володарювання однієї особи або якоїсь верстви чи групи, яке спирається на насильство і не пов’язане жодними законами.

Адхократія (лат. ad hoc - „для цього”, „застосовуючи до цього”, спеціально для цього випадку, для певного випадку) - структура холдінгового типу, що координує роботу багатьох тимчасових робочих груп, які виникають і припиняють свою діяльність відповідно до темпів змін у оточуючому організацію середовищі.

Електронний уряд - це використання в органах державного управління сучасних інформаційно-комунікаційних та технологій.

Креативна корпорація - тип корпорації, основним завданням утворення та діяльності є не стільки координація мети корпорації та суспільства, скільки „...самовираження та самоствердження її творців”.

Приклад 11.2.

В.В. Сухонос (мол.) про ознаки креативної корпорації.

По-перше, головною мотивацією праці є самореалізація як творців, так і співробітників та керівників креативної корпорації. Прагнення до самореалізації висуває нові ідеали та цілі, що насамперед виявляється у освоєнні та пошуку принципово нового. Креативні корпорації будуються навколо творчих особистостей. Це гарантує їх стійкість та процвітання. Лідерами такої компанії рухає “дух першопрохідника”. Спрямованість на творчість стимулює максимальний розвиток потенціалу співробітників а бізнес перетворюється у продукт творчості, як для художника - його картина, а для письменника - його твір. Характерно, що успіх власників креативної корпорації обумовлений не стільки тим, що вони контролюють основну частину капіталу своїх компаній, скільки тим, що вони, як засновники бізнесу , що стає головним проявом їх творчих можливостей, уособлює, з точки зору суспільства, насамперед створений ними соціально-виробничий організм. Ці
люди являють собою живу історію компанії, мають високий авторитет в очах її працівників та партнерів. Примітно, що велетенські багатства нових підприємців, котрі вже стали легендами сучасного бізнесу, не зосереджуються на банківських рахунках в офшорних зонах, як у більшості українських “олігархів”, а представлені акціями їх власних компаній і фактично не існують поза зв’язку з їх досягненнями. Більше того, реалізувати пакети акцій, що їм належать, в сучасних умовах практично неможливо, адже це автоматично позначиться на діяльності компанії. Це дозволяє стверджувати, що саме ставлення таких підприємців до бізнесу як до свого творіння, що викликає більшу прихильність цілям даної організації, аніж ставлення до неї як до своєї власності, є найважливішою відмінною рисою креативно!' корпорації.

По-друге, власники чи керівники креативно!' корпорації несуть за неї максимальну відповідальність як за своє улюблене творіння. їх авторитет досягається не авторитарними методами, а визнанням їх талантів, заслуг та знань. Високе почуття відповідальності веде до формування особистої відповідальності у співробітників компанії.

По-третє, спрямованість на творчість та успіх формує у компанії почуття команди і співробітництва, розвиває почуття значимості для компанії кожного окремого співробітника. Останнє призводить до знищення статусних відмінностей та нівелювання самого поняття керівників та підлеглих. На кожному етапі функціонування креативно!' корпорації керівником стає особистість, що є найбільш авторитетною при вирішенні конкретної проблеми.

По-четверте, створюється творча атмосфера. На зміну керівництва підлеглими приходить керівництво творчими процесами, куди втягуються нові творчі та активні люди, тим самим посилюючи та поширюючи цей процес далі.

По-п’яте, самоорганізація висококваліфікованих співробітників і вміння розділити відповідальність дозволяє поєднати необхідні в кожному конкретному випадку індивідуалізм та автономність з колективізмом та командною роботою. Все це призводить до зростання особистої свободи та розвитку можливостей кожного.

По-шосте, креативна корпорація формує економічну та соціальну кон’юнктуру, вона здатна сама себе організувати та перебудувати.

По-сьоме, здатність до змін, високий творчий потенціал креативних корпорацій веде до їх навченості самих себе. Такі компанії сприяють формуванню нових креативних корпорацій, котрі у своїй діяльності будуть керуватися подібними принципами. Це пояснюється тим, що ядром персоналу креативно!' корпорації є працівники, котрі, як і її засновники, насамперед прагнуть до самореалізації і досить часто розглядають свою діяльність в рамках креативно!' корпорації як крок до початку власного бізнесу. В умовах, коли діяльність стає орієнтованою на процес, а окремі працівники певним чином персоніфікують його окремі елементи, для виділення з компаній самостійних структур вже не існує серйозних перепон. В результаті креативні корпорації постійно відновлюють самі себе , їх кількість швидко зростає, а нові фірми, що виникають в результаті цього

“відбрунькування”, у своїй діяльності починають керуватися тими ж

принципами, що і попередні. При цьому ярка індивідуальність засновників та власників креативних корпорацій не є проявом їх індивідуалізму, адже

головними умовами взаємодії між творчими особистостями стає

максимальна лояльність між ними і висока ступінь солідарності, що відновлюються в кожній новій виробничій структурі.

По-восьме, етичні цінності та соціальні цілі входять у базову систему цінностей креативних корпорацій, збільшуючи тим самим своєрідний соціальний капітал.

По-девяте, модульна структура креативної корпорації, що також нагадує мозаїку чи мережі, дозволяє створювати творчі групи та структури різної конфігурації. Після ж виконання завдання - створювати нові (це нагадує гру “конструктор”).

По-десяте, прагнення до нововведень дозволяє як швидко реагувати на змінені зовнішні умови, так і самим зміняти їх. Креативна корпорація пропонує клієнтам якісно нові продукти та послуги. При цьому вона не приймає форму диверсифікованих структур та конґломератів, а зберігає ту вузьку спеціалізацію, що була передбачена при її утворенні. Значною мірою саме під впливом нечуваного комерційного успіху креативних корпорацій , основні риси їх внутрішньої організації стали запозичатися й традиційними промисловими підприємствами. Таким чином, креативні корпорації відіграють важливу роль у розвитку сучасного господарства, адже вони формують не лише нові потреби і визначають нові цілі економіки, а й прискорюють зміну звичних форм господарської організації.

По-одинадцяте, креативна корпорація виникає, як правило, з надр попередніх організаційних структур, котрі вже характеризуються порівняно високою ефективністю. Вона формується, насамперед, відповідно до уявлень її творців стосовно оптимальних способів реалізації свого творчого потенціалу. Якщо компанія, що виникла таким чином, починає успішно функціонувати, на певному етапі розвитку мотив самореалізації її організатора як розробника, творця та виробника принципово нової послуги чи продукції, інформації або знання доповнюється (або навіть замінюється) мотивом його самореалізації у якості творця компанії як соціальної структури.

Тому, як правило, креативна корпорація в своєму розвитку проходить два етапи. На першому етапі її засновники прагнуть до самореалізації себе як творців принципово нового продукту, і на цьому етапі компанія конкурує, як правило, з підприємствами, що виробляють аналогічні або подібні товари чи послуги. В цих умовах повністю розкривається творчий потенціал засновників
компанії, що накоплений ними ще в попередній організації. На другом етапі засновники креативно!' корпорації соціалізуються у якості власників компанії, що сама по собі виявляється головним результатом та продуктом їх діяльності. На другому етапі власники компанії починають конкурувати з іншими креативними корпораціями, безвідносно до того, у якій сфері економіки вони діють, адже доказ своєї переваги та своєї унікальності вони зможуть здобути лише від всеохоплюючого, а не від вузькогалузевого успіху.

Джерело: Сухонос В.В. Правовий аспекти банківської діяльності з точки зору формування постіндустріального суспільства П Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Збірник наукових праць. Т. 8. - Суми:

Мрія-1 ЛТД, УАБС, 2003. - С. 125-128.

Соціальна ієрархія це правління осіб, що займають провідне становище виключно за правом походження. Як державна технологія соціальна ієрархія була характерною для аграрного суспільства.

Державне проектування діяльність по створенню державних проектів.

Державне проектування здійснюється у чотирьох напрямках: державне планування, державне прогнозування, державне програмування і державне моделювання.

Характеристика державного планування.

Державне планування - це процес створення державних планів економічного, соціального, культурного розвитку тощо.

Державні плани існували у минулому і були характерними для авторитарних та тоталітарних держав (СРСР, Індонезія тощо).

Приклад 11.3.

В.Сухонос про державні плани в СРСР.

Вперше вони з’явилися в СРСР як варіант саме директивного планування. Недаремно В. Ленін наполягав на тому, щоб Держплану (допоміжний орган державної влади в СРСР, основним завданням якого була економічна та технічна експертиза) були надані додаткові розпорядження для того, щоб „...рішення Держплану не могли бути усунені звичайним радянським порядком, а потребували б для свого повторного рішення особливого порядку, наприклад, внесення питання до сесії ВЦВК, підготовки питання для повторного рішення за особливою інструкцією, із складанням, на основі особливих правил, доповідних записок для виваження того, чи підлягає це рішення Держплану відміні, і, нарешті, призначення особливих термінів для повторного вирішення питань Держплану тощо”.

Інший основоположник „наукового соціалізму” О. Богданов прямо зазначає: „Соціалізм є завданням „господарським”, завданням планомірної господарської організації; вона вирішується шляхом „господарського плану”.

Результатом таких поглядів в СРСР з’явилися плани економічного і соціального розвитку (так звані „п’ятирічки”). Перша п’ятирічка відбулася у 1928 - 1932 рр. Визначаючи основне завдання п’ятирічки Й. Сталін 7 січня 1933 року у своїй доповіді на об’єднаному пленумі ЦК та ЦКК ВКП(б) говорив: „Основне завдання п’ятирічки полягало у тому, щоб перетворити СРСР з країни аграрної та слабкої, залежної від капризів капіталістичних країн, - у країну індустріальну і могутню, досить самостійну і незалежну від капризів світового капіталізму”.

Джерело: Сухонос В.В. Роль глави держави у формуванні і функціонуванні динамічного виміру державного механізму: теоретико- методологічний та історичний аспекти //Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 26. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.

Корецького НАН України, 2004. - С. 23.

В СРСР планування зазвичай проходило чотири основні етапи.

Перший етап передбачав підведення підсумків виконання планів за минулий період. На цьому етапі визначався рівень розвитку економіки, виявлялися окремі невідповідності та диспропорції у народному господарстві, узагальнювався передовий досвід, розкривалися додаткові резерви тощо.

Другий етап - це розробка і доведення до підприємств, установ і організацій директив КПРС та уряду з приводу укладання нового плану розвитку народного господарства. В них формулювалися головні господарчо-політичні завдання планованого періоду, визначалися провідні ланки, темпи та пропорції у розвитку народного господарства.

Третім етапом було складання проектів планів підприємствами, установами і організаціями, виконавчими комітетами Рад народних депутатів, міністерствами та відомствами. Складання планів „знизу-догори” забезпечувало демократичний централізм у плануванні, найбільш повно враховувало місцеві особливості та потреби, а також виявляли резерви виробництва.

І, нарешті четвертий етап передбачав затвердження планів компетентними органами державної влади та управління і доведення їх до виконавців.

Відповідно до Конституції СРСР народногосподарські плани СРСР встановлювалися Верховною Радою СРСР (з розподілом завдань за союзними республіками, міністерствами та відомствами СРСР). Ради Міністрів союзних республік відповідно до державних народногосподарських планів затверджували завдання міністерствами та відомствам республіки.

Міністерства та відомства затверджували за певним колом показників планові завдання підлеглим їм підприємствам.

На їх основі директор підприємства затверджував розгорнутий техпромфінплан за всіма показниками.

Плани розвитку господарства та культури областей (країв), районів, міст затверджувалися відповідними Радами народних депутатів.

Планові органи (Держплан СРСР та інші), як і всі органи управління, були зобов’язані забезпечувати сталість планових завдань шляхом ретельної ув’язки всіх показників плану.

Зміни планів підприємств вищими органами формально припускалося лише у виключних випадках, після їх попереднього обговорення з керівництвом підприємств, з одночасним внесенням необхідних змін у взаємопов’язані між собою показники плану та взаємовідносини з бюджетом, відповідно з чинним законодавством.

Останні положення було основним недоліком державного планування в СРСР, адже саме за допомогою змін у плані в сторону зниження директори підприємств займалися приписками і одночасно отримували премії за перевиконання плану в той час, коли вони всього-на-всього виконували попередні плани.

Однак не можна сказати, що державні плани були характерними лише для соціалістичних країн. Так, в Індонезії існували п’ятирічні плани розвитку - так звані РЕПЕЛІТА. В результаті РЕПЕЛІТА IV (1984 - 1988 рр.) значно скоротилася чисельність людей, що жили за межами бідності.

Характеристика видів сучасного державного проектування.

Для демократичного режиму більш характерними є інші три різновиди державних проектів: державні прогнози, державні програми та державні моделі розвитку регіонів.

Державне прогнозування здійснюється на науковому рівні. Варіанти такої науковості можуть бути різними, адже будь-яка організаційна діяльність є немислимою без прагнення до передбачення. При цьому справжнє передбачення (наукове, повсякденне, інтуїтивне тощо) може далеко не завжди розмежуватись з гаданнями, пророцтвами тощо. Звісна річ, як зазначав доктор юридичних наук А. Венгеров: „... передбачення сприятливого чи несприятливого впливало на психіку і поведінку окремої людини і різного роду колективів”[42]. Зазначене передбачення
впливало й на політику держави, але мова зараз йде не про це. Державне прогнозування повинно здійснюватися на науковій основі. Варіанти таких прогнозів можуть бути різними. Так, відомий фізик і економіст В. Феллер пропонує на основі аналізу історичних циклів робити прогнози майбутнього[43]. Але, на нашу думку, більш цікавим уявляється прогнозування майбутнього на основі синергетики, яка досліджує механізми глобальної еволюції, ієрархічної організації світу, феномени самоорганізації та саморозвитку, нелінійності та нерівноваженості, становлення „порядку через хаос” та нестійкості як основної характеристики процесів еволюції.

Великим дослідником синергетики в політиці та праві був професор А. Венгеров. Так, стосовно співвідношення політики і синергетики він зазначав, що „...синергетичне „управління” політикою насамперед повинно включати розуміння політичної системи як багаторівневої. Це означає, що для вирішення будь-яких проблем недостатньо діяти на лише одному рівні, наприклад, макрорівні, вважаючи, що зміни, які відбудуться на макрорівні, зможуть перебудувати всю політичну систему”[44].

Говорячи про значення синергетики для права, А. Венгеров підкреслює: „Синергетика досліджує структури найрізноманітнішої природи, що складаються з багатьох підсистем, досліджує, яким чином взаємодія таких підсистем (мікросистем) призводить до виникнення просторових, часових, просторово-часових, соціальних та інших структур у макроскопічному масштабі, тобто коли макроскопічні структури утворюються в результаті самоорганізації. Причому такими макроскопічними структурами , що безумовно цікавлять вчених-юристів, можуть бути організаційні утворення, наприклад, трудові колективи, або економічні стани, наприклад, господарські зв’язки, відносини розподілу, нетрудові доходи (зокрема, їх динаміка) або соціальні об’єкти, такі як злочинність (регіональні, структурні характеристики), або духовні явища (суспільна думка) тощо. Для синергетики основним є дослідження переходів від мікросистем через деякі проміжні серединні
стани (мезостани, мезорівні) до макроструктур, головним чином переходів типу „безпорядок - порядок” (до стійких структур). Поняття „нестійкість”, „порядок”, „безпорядок”, „параметри порядку” і деякі інші входять до понятійного апарату синергетики, відображаючи загальність деяких процесів, що утворюються самі собою в системах найрізноманітнішої природи - біологічної, хімічної, соціальної, економічної, юридичної тощо”[45].

Державне програмування - це процес створення державою програми розвитку (економічного, політичного, соціального, культурного, правового тощо) суспільства.

Слід мати на увазі наступне: державне програмування складається як із стратегії розвитку (так звані концепції), так і з тактики розвитку (програми). їх поєднання існує не завжди. Так, в СРСР 15 липня 1988 року Політбюро ЦК КПРС своєю постановою затвердила розробку концепції інформатизації суспільства, де у п. 1 зазначило: „Схвалити викладені у наданій записці відділів ЦК КПРС міркування з даного питання, яке має виключно важливе значення для успіху перебудови соціально-економічного, духовного і політичного життя радянського суспільства”[46]. Як відомо, вся інформатизація залишилася виключно на рівні концепції. Більш вдалою, на нашу думку, була державна програма переходу до ринку, яка була розроблена робочою групою, утвореною спільним рішенням М. Горбачова та Б. Єльцина. Так, ця державна програма не лише обмежилася концептуальними моментами, хоча у ній була й концепція, а й запропонувала програму переходу до ринку протягом 500 днів.

В даному разі під концепцією розвитку розуміється аналіз поточної ситуації, стратегічні напрямки та мета розвитку, а також механізми стабілізації ситуації у перехідний період.

Щодо програми, то вона передбачає певні алгоритми, конкретні кроки, певну тактику і, бажано, строки виконання відповідних реформ.

Так, у програмі переходу до ринку, наприклад, встановлювалось конкретне: „Система універсальних комерційних банків доповнюється спеціалізованими інститутами - кредитними кооперативами та земельними банками, інвестиційними та пенсійними фондами, брокерськими та лізинговими фірмами. Для цього центральні банки республік на основі рекомендацій Ради управляючих Резервною системою Союзу до кінця 1990 року випускають нормативні документи, що легалізують і стимулюють таку діяльність”55.

Державне модулювання - це процес створення моделей розвитку певних регіонів.

Так влітку 2003 року була розроблена модель соціально-економічного розвитку Харківської області до 2011 року. Модель була розроблена групою науковців Харківського інженерно-економічного університету під керівництвом доктора економічних наук В. Пономаренка. Запропонована модель уособлювала в собі конкретні математичні розрахунки основних напрямків регіонального розвитку на досить тривалий строк. Насамперед це стосувалося аграрно-індустріального сектору області, який поєднував сільськогосподарське машинобудування та переробку сільськогосподарської продукції, а також освоєння регіональних родовищ нафти та газу.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке механізм держави?

2. Якою може бути структура механізму держави?

З.Що таке державні підприємства?
4 .Що таке державні установи?
5 .Що таке державі органи?
6 .Що таке державні технології?
7 .Що таке бюрократія?
8 .Що таке бюрократизм?

55 Шаталин С.С. и др. Переход к рынку. Концепция и программа. - М., 1990. - С. 83.

9.Що таке диктатура?

10. Що таке адхократія?
11. Що таке соціальна ієрархія?
12 . Що таке електронний уряд?
13. Що таке креативна корпорація?
14 . Що таке державне проектування?

15. З яких органів складається система державних органів?

16. З яких технологій складається державне проектування? 17 . Що відноситься до органів управління?

18. Що відноситься до органів примусу?

19. Що таке державне планування?

20. Що таке державне програмування?

21. Що таке державне моделювання?

<< | >>
Источник: Сухонос В.В.. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА. Навчальний посібник. Суми - 2005. 2005

Еще по теме § 3. Механізм держави:

  1. §6 Міжнародні організаційно-правові механізми захисту прав людини
  2. §5. Механізм держави і його структура.
  3. 5.2.1. Поняття «механізму держави»
  4. 5.2.2. Структура механізму держави
  5. Розділ 9МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ9.1. Поняття і структура механізму державиМеханізм держави — це цілісна ієрархічна система всіх державних організацій, які практично здійснюють завдання та функції держави. Механізм є структурним та предметним втіленням держави, це її постійно функціонуюче вираження.Між функціями держави і її механізмом існує прямий зв'язок. Оскільки механізмстворюється для виконання функцій держави, саме їм у цьому зв'
  6. 9.1. Поняття і структура механізму держави
  7. 9.4. Принципи організації і функціонування механізму держави
  8. 1. Поняття механізму держави та його складові елементи.
  9. 2. Напрямки вдосконалення функціонування механізму держави у сучасній державі.
  10. § 3. Адміністративні механізми управління ПРОЦЕСОМ ОРГАНІЗАЦІЇ І ПРОВЕДЕННЯ ВИБОРІВ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -