§ 1. Загальна характеристика правового регулювання

Правове регулювання і правовий вплив: співвідношення понять.

Системність суспільства як соціального утворення забезпечується за допомогою певної сукупності засобів, що визначаються як соціальні норми, котрі регламентують певну сферу суспільних відносин.

Серед засобів соціального впливу значне місце відводиться нормам права, які встановлюють форми, методи і можливості впливу держави на суб’єктів та надають соціальному регулюванню нових, більш досконалих, ефективних якостей правового регулювання.

Правове регулювання - упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток, що здійснюється державою за допомогою права і сукупності правових засобів.

Приклад 25.1.

В. Бернхем про правове регулювання цінних паперів в США на федеральному

рівні.

Більшість статей федерального законодавства про відкриті корпорації регулюють випуск та розпродажу цінних паперів. Головною метою такого регулювання є захист інвесторів, які їх купують. Це робиться двома шляхами. По-перше, корпорація, яка випускає акції, повинна публікувати достовірну

інформацію про себе. На відміну від інших товарів цінні папери не мають еквіваленту і можуть випускатися в необмеженій кількості. Вартість цінних паперів залежить від рентабельності або перспектив організації, яка їх випускає. Тому правдива інформація про компанію дуже важлива для її інвесторів. По-друге, федеральні закони гарантують доступ до інформації всім акціонерам. Так, закон передбачає штраф для тих, хто використовує спеціальну інформацію про корпорацію для продажу її цінних паперів.

Джерело: Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. - К.:

Україна, 1999. - С. 493-494.

Слід мати на увазі, що правове регулювання - це особливий різновид соціального, що:

1. Має визначений предмет, тобто сферу відносин, які усвідомлюються суб’єктами і мають для них і суспільства важливе значення.

2. Здійснюється нормативно-закріпленими способами, які характеризують активне право суб’єкта, пасивний обов’язок не вчиняти протиправних дій та активний обов’язок вчиняти правомірні дії в інтересах правомочної особи.

3. Забезпечуються певними методами, які або координують дії учасників суспільних відносин, характеризуючи їх рівне положення в сфері права, або визначають їх субординацій ну підлеглість у процесі використання прав та виконання обов’язків, підкреслюючи тим самим наявність у одного із суб’єктів владних повноважень.

4. Стосується діяльності визначених суб’єктів, якими можуть бути фізичні, юридичні і посадові особи, державні організації та держава у цілому.

5. Визначає межі державно-владного втручання в суспільні відносини, має цілеспрямований характер організаційного і упорядкованого плану.

6. здійснюється за допомогою спеціальної системи правових засобів.

Правове регулювання слід відрізняти від правового впливу.

Правовий вплив - це результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини за допомогою власне правових засобів та інших правових явищ.

У даному разі під власне правовими засобами розуміються норми права, правовідносини, акти правозастосування, а під іншими правовими явищами - правосвідомість, правова культура і принципи, правовий процес.

Правовий вплив здійснюється в різних сферах суспільного життя та знаходить відображення в інформаційних, виховних та інших ролях права. На відміну від правового регулювання, він пов’язаний із тими суспільними відносинами, які не регулюються правом, проте на які поширюється дія права. Правовий вплив формується не тільки за допомогою власне правових засобів, а й залежить від тієї правової культури, яка сформувалася у даному суспільстві. Це призводить до формування у типовій ситуації певного стандарту поведінки як безпосередньої умови формування законослухняної поведінки громадян. Правовий вплив мають не лише правові засоби впливу на суспільне життя, а й психологічні, інформаційні, ідеологічні та інші.

Структура правового регулювання.

Структура правового регулювання визначає предмет правового регулювання, методи, способи і типи правового регулювання.

Якщо вважати, що правове регулювання - це врегулювання нормами права певних суспільних відносин, то предметом правового регулювання є те, що регулює право (трудове право регулює трудові відносини). Як правило право регулює певну сферу суспільних відносин.

Предмет правового регулювання - це певні групи суспільних відносин, що входять у сферу правового регулювання.

До них відносяться:

1. Відносини людей щодо обміну цінностями.

2. Відносини щодо владного управління суспільством.

3. Відносини щодо забезпечення правопорядку.

4. Інші правовідносини.

Якщо предмет правового регулювання відповідає на питання: що саме регулює право?, то метод правового регулювання вже запитує інакше: як право регулює суспільні відносини?

Структура правового регулювання.

Таблиця 25.1.

Метод правового регулювання - сукупність юридичних способів, прийомів впливу права на суспільні відносини, обумовлені їх характером.

У зв’язку з тим, що кожній галузі права притаманним є свій метод або поєднання методів правового регулювання, в теорії держави і права виділяється два методи правового регулювання: імперативний і диспозитивний.

Імперативний метод - метод централізованого регулювання, що базується на відносинах субординації між учасниками суспільних відносин. Зазначений метод

використовується у галузях публічного права (конституційне, адміністративне, кримінальне право).

Диспозитивний метод - метод децентралізованого регулювання, що будується на координації мети і інтересів сторін в суспільних відносинах. Зазначений метод використовується у галузях приватного права (цивільне, сімейне, трудове право).

Складовими методів правового регулювання є способи правового регулювання.

Способи правового регулювання - це шляхи юридичного впливу, що виражаються у юридичних нормах та інших елементах правової системи.

Способи правового регулювання визначаються характером припису, зафіксованого у нормі права, способом впливу на поведінку людей. У юриспруденції зазвичай виділяють три способи правового впливу: заборона, дозвіл, зобов’язання.

Заборона - юридична необхідність утримуватись від певної поведінки. Приклади заборони викладаються у Особливій частині Кримінального кодексу України.

Зобов ’язання - юридично закріплена необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах та обставинах. Наприклад, частина 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачає: „Продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу”^[115].

Дозвіл - надання суб’єкту права на здійснення певних дій. Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього способу є норма, що міститься у частині III статті 27 Конституції України: „Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань”^[116].

Своєрідним факультативним способом правового регулювання є рекомендування, тобто своєрідна „порада” держави, що і як варто робити.

Застосування того чи іншого способу правового регулювання залежить від типу правового регулювання.

Тип правового регулювання - це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні способів і створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів суб’єктів права.

Залежно від спрямованості та характеру правового впливу, які обумовлені домінуванням конкретного способу правового регулювання (дозвіл або заборона), виділяють два типи правового регулювання: загально-дозвільний і спеціально- дозвільний.

Загально-дозвільний тип правового регулювання заснований на формулі „дозволене усе, крім забороненого”, тобто суб’єкт може здійснювати будь-які дії, що не включаються у категорію заборонених. Цей тип правового регулювання стимулює ініціативу та самостійність суб’єктів права у вирішенні актуальних для них питань. Так, у цивільному праві суб’єкт може укладати будь-які угоди, що не заборонені законом.

Спеціально-дозвільний тип правового регулювання виходить від зворотного: „заборонено все, крім дозволеного”. Це означає, що суб’єкт може робити лише ті дії, що прямо дозволені законом. При цьому для здійснення цих дій необхідним є дозвіл компетентного державного органу. Даний тип правового регулювання є притаманним тим галузям права, які пов’язані із державним управлінням (наприклад, адміністративне право).

Правовий режим.

Різні сфери суспільних відносин потребують різного поєднання способів, методів і типів правового регулювання. Саме для цього у юриспруденцію було введено поняття „правовий режим”.

Правовий режим - це сукупність способів, методів і типів правового регулювання, що характеризує особливості і характер правового впливу і складається всередині кожної галузі права.

Для задоволення інтересів суб'єктів права правовий режим створює бажаний соціальний стан і конкретний ступінь сприятливості або несприятливості.

Правовим режимам притаманні наступні ознаки:

1. Вони встановлюються у законодавстві і забезпечуються державою.

2. Мають за мету специфічним чином регламентувати конкретні сфери суспільних відносин, виділяючи у часових і просторових межах ті чи інші суб’єкти і об’єкти права.

3. Являють собою особливий порядок правового регулювання, що складається з юридичних засобів і характеризується їх певним поєднанням.

4. Для задоволення інтересів окремих суб’єктів створюють конкретну ступінь сприятливості чи несприятливості.

Правові режими надають адекватності та еластичності юридичній формі, дозволяючи їй більш чітко уловлювати відмінності неоднорідних соціальних зв’язків, точніше зреагувати та враховувати особливості різних суб’єктів та об’єктів, часові та просторові чинники, що входять до сфери дії права.

При цьому, своєрідність правових режимів спостерігається як всередині кожної галузі права, так і у всій правовій системі в цілому. Правовий режим може включати всі методи, способи і типи, але у різному їх поєднанні, при домінуючій ролі одних і допоміжній - інших.

Існує велика кількість різновидів правових режимів. Так, залежно від предмету правового регулювання вони можуть бути конституційними, адміністративними, земельними тощо. За змістом - валютними, митними тощо. В залежності від суб’єктів, стосовно яких правовий режим встановлюється, вони можуть бути режимом біженців, вимушених переселенців, осіб без громадянства тощо.

Щодо питання про класифікацію правових режимів, то існує, принаймні, п’ять підстав.

Так, за юридичною природою режими можуть бути матеріальними і процесуальними. Залежно від функцій права - режими особливого регулювання і

режими особливої охорони. За формою вираження - законні і договірні. За рівнем нормативних актів - загальнонаціональні, регіональні, муніципальні і локальні. За сферою використання - загальнодержавні та міждержавні.

Прикладами правових режимів є режими територіальних вод, надзвичайного стану, найбільшого сприяння, протекціонізму тощо.

Режим територіальних вод - це особливий режим, що закріплює суверенне право держави на морські води, що знаходяться біля сухопутних кордонів держави та внутрішні води держави.

Як правило, режим територіальних вод закріплюється у Міжнародній Конвенції 1958 року про територіальне море та про прилягаючу зону, а також у національному законодавстві. Максимальні територіальні води розташовані на протязі 12 кілометрів від сухопутних кордонів держави.

Режим надзвичайного стану - це особливий режим діяльності органів державної влади і управління, установ і організацій, який допускає встановлення спеціальним законом обмежень прав і свобод громадян, правоздатності юридичних осіб, а також покладення на них додаткових обов’язків.

Режим надзвичайного стану, як правило, запроваджується при спробі захоплення державної влади шляхом насильства, у випадках масових порушень правопорядку, що створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, виникнення внутрішніх збройних конфліктів, у разі стихійного лиха, аварій і техногенних катастроф, епідемій тощо.

Режим найбільшого сприяння - це особливий режим у міжнародних (як правило економічних і торгівельних) відносинах, згідно якого кожна з держав, що домовляється, зобов’язується надати іншій стороні, її фізичним та юридичним особам такі ж права та пільги, що вона надає будь-якій третій державі.

Як правило, режим найбільшого сприяння стосується митних пільг, податків та інших зборів, переліку дозволених для експорту та імпорту товарів тощо.

Протекціонізм - це особливий режим, що має на меті захистити національний внутрішній ринок від іноземної конкуренції шляхом введення високого мита на

товари, що ввозяться у країну, обмеження або повної заборони ввезення певних товарів, а також інших заходів.

Протекціонізм забезпечує зміцнення національному товаровиробнику. Режим протекціонізму полягає у створенні штучних бар’єрів на шляху іноземних виробників певної продукції, щоб зміцнити національних.

Режим найбільшого сприяння, навпаки, полягає у штучному заохоченні іноземних виробників певної продукції, щоб наситити нею національний ринок.

Наприклад, в Україні зараз мало гарних комп’ютерів національного виробництва, хоча певні зразки й є. Режим протекціонізму полягає в тому, щоб поставити митні, податкові та інші бар’єри на шляху іноземних комп’ютерів. Режим же найбільшого сприяння полягає у знятті чи суттєвому зменшенні зазначених бар’єрів. Перше зміцнить виробника національних комп’ютерів, адже йому не доведеться конкурувати з гарною іноземною продукцією і національні комп’ютери будуть купляти, що призведе до пожвавлення торгівлі в цій сфері і до її кращого фінансування. Друге ж дозволить швидко “наповнити” ринок комп’ютерами.

Питання для самоконтролю.

12) На якій формулі заснований загально-дозвільний тип правового регулювання?

13) На якій формулі засновано спеціально-дозвільний тип правового регулювання?

14) Що таке правовий режим?

15) Що таке режим територіальних вод?

16) Що таке режим надзвичайного стану?

17) Що таке режим найбільшого сприяння?

18) Що таке протекціонізм?