7.1.1. Плюралістична природа праворозуміння

У вітчизняній та зарубіжній літературі здійснено останнім часом багато узагальнень та типізацій праворозуміння[260], розроблено нові теорії та концепції права [261].

Результати досліджень історії та сучасного стану праворозуміння, які висвітлені в юридичній та філософській літературі свідчать про відсутність загальноприйнятого розуміння права, плюралізм його теорій і концепцій, відсутність умов для появи такого розуміння у найближчому майбутньому.

Причому такий плюралізм властивий не лише розумінню права, але і власно самому його розумінню. Так, в юридичній науковій літературі викладені різні варіації інтерпретація цього терміну, зокрема, пропонується: розрізняти праворозуміння, розуміння права і розуміння в правовій сфері, де «праворозуміння - це віддзеркалення в юриспруденції засадничих (аксіоматичних) характеристик правової реальності»[262]; виділяти в праворозумінні пізнання і сприйняття права, його оцінку та відношення до нього[263]; розглядати праворозуміння як: єдність інтелектуальної діяльності, спрямованої на пізнання права; окремих елементів пізнавально-правової діяльності (сприйняття правових явищ, уявлення про них і праві в цілому, поняття права), сукупності правових явищ, що інтерпретуються, отриманих в результаті пізнавально-правової діяльності[264].

Подібним чином, якщо перенести наголос з «розуміння» на право як предмет розуміння, знову таки виявляється ще більша варіативна інтерпретацій, які охоплюють різні за природою і об'єму правові явища, проте слід зауважити, що вони у даному контексті є не явищами як вони є, а результати їх осмислення, інакше кажучи отримані певним шляхом образи права. Тому найчастіше в праворозумінні йде мова про право як результат і «процес інтелектуальної кваліфікації, а не реальний природний об'єкт a priori»[265].

Окрім того, на основі певним чином виокремленої площини чи «формату» побудови образу права конструюються й відповідні фундаментальні правові поняття, за допомогою яких вчені тим або іншим способом намагаються охопити в контексті цієї площини існуючі правові явища, а тому такі поняття є похідними як від певної інтерпретації права, так і процесу їх отримання (методології) – правова дійсність, правова система, правова культура, правове життя і інші, які в свою чергу, деталізуються, конкретизуються у відповідних їх природі поняттях (понятійних рядах), що складають зміст або понятійно-категоріальний апарат тієї чи іншої інтерпретації права.

Подібне різноманіття теоретичних уявлень про право і право як таке – de facto, залежить і обумовлено, принаймні, своєрідністю мислення суб'єкта пізнання, природи об'єкту пізнання, процедури (методології) пізнання, сфер використання результатів пізнання, що розглянуті в «координатах» часу, простору, суб'єктів (культур), предметності, їх якісних і кількісних властивостей.

Зазначене, не претендуючи на універсальність і єдиність в підходах до праворозуміння, спрямовано на те, щоб визначити ті орієнтири (і не більше), які може використовувати сучасний юрист при вивченні не лише різноманітних уявлень про право, але й виборі, прийнятті і обгрунтуванні відповідних правових рішень, їх оцінці і таке інше, причому залежно від сфер його діяльності як ученого, практика, студента.