3.1. Поняття держави

Такий стан речей цілком закономірний, оскільки держава, будучи одним з самих багатогранних і динамічних соціальних явищ у суспільстві, упродовж століть сприймалася та і сьогодні сприймається по – різному.

Причина такої різноманітності криється саме у багатогранності феномену держави як соціального, політичного та правового явища та сприйняттям його представниками різних гілок державознавства (філософами, соціологами, політологами, юристами) саме через призму пізнавальних предметів своїх наук. На рівні повсякденної свідомості термін «держава» асоціюється, як правило, з терміном «країна». Чи дійсно зазначені терміни є синонімами, а їх смислове навантаження тотожнім? Вважаємо, що ні.

«Країна» – це поняття ширше, ніж поняття «держава». Це, насамперед, соціально-етно-географічне явище, яке характеризується тим, що люди організують спільне народне життя на певній території (Р. Моль), де їх організоване спілкування, зв'язане між собою духовною солідарністю, яке визнається не тільки розумом, але й підтримується силою патріотичної любові, жертовною волею, гідними і мужніми вчинками (І. Ільїн). Основними ознаками країни є певна територія та люди (населення), що проживають на ній, самобутність єднання котрих визначає риси їх народності. Тобто термін «країна» за своїм змістом ближче до терміну «народ» (нація), ніж до «держави».

Що ж усе таки слід розуміти під державою? У цьому плані слід погодитись з думкою багатьох правознавців, що «при будь-якому тлумаченні поняття держави найглибше визначається через його ознаки» [81]

Які ж ознаки відрізняють державну організацію від додержавної і недержавної (політичних партій, громадських організацій і ін.)?

У числі основних ознак держави в юридичній літературі нерідко називається територія і населення. Стосовно останнього, вважаємо, має рацію М. Марченко, коли ставить під сумнів виправданість виділення населення як ознаки держави, тому що вона не відображає специфіки держави як інституту й організації. «Оскільки населення є «складовою частиною» не тільки державної, але і додержавної організації, – пише вчений, – то з таким же успіхом можна сказати, що воно (населення) виступає основною ознакою як державного, так і первіснообщинного ладу. З цього випливає, що населення саме по собі не може виступати відмінною ознакою держави. Будь-яке інше твердження є дуже спірним»[82]. Майже те саме можна казати і про територію, яка була притаманна також спільнотам додержавних часів. Це підтверджується тим, що, незважаючи на свою мобільність, племена або роди вже мали певним чином свою територію, котру вони охороняли та захищали. Відмінність полягає у тому, що при первісному ладі, де суспільна влада поширювалася на людей за кровнородинною ознакою, залежно від їх приналежності до того чи іншого роду, фратрії, племені чи союзу племен, за державної організації влада поширювалася на них залежно від території їх проживання.

Тобто населення та територія є ознаками характерного вже для родового ладу явища, яку можна уособлювати ні з «державою», а з «країною». Країна, як частина усього людського суспільства, з визначеною територією та населенням, що на ній мешкає, є матеріальною основою усіх інших надбудовних елементів, що над нею «підносяться», у тому числі і держави.

Як вихідний матеріал, для аналізу юридичної природи держави, вважаємо, більше підходить визначення Л. Гумпловича, який визначає державу як «організацію володарювання, що природно виникла для охорони певного правопорядку». Тобто з юридичної точки зору, держава насамперед «організація володарювання», система (інститут) влади, зміст якої відрізняється від змісту системи влади додержавних або сучасних недержавних організацій. Саме ці відмінні ознаки і характеризуватимуть державу.

1. Головною ознакою держави, стверджував Б. Кістяківський, є влада. «Тільки держава, – стверджував він, – володіє усією повнотою влади и має усі її форми. Усі інші соціальні організації володіють лише часткою влади або ж будь-якою з її форм» [83]. Суспільна влада, що виникла і зміцнилася в умовах первісного суспільства, заснованого на матеріальній і соціальній рівності всіх його членів, не могла успішно функціонувати на більш пізніх етапах, в умовах суспільства, розколотого за матеріальними і іншими ознаками на заможні і незаможні класи, соціальні прошарки і групи. Вона неминуче мала бути замінена публічною владою, яка охоплювала своїми веліннями все суспільство і виступала офіційно від його імені. Тобто публічний характер соціальної влади, що її перетворює на державну владу, є головною ознакою останньої, а відтак, і усієї держави у цілому.

2. Не менш важливою ознакою держави є суверенітет – політико-правова властивість державної влади, що виявляється в її:

- верховенстві (відсутності іншої, більш високої, ніж державна, влади на території країни, можливості скасовувати рішення іншої суспільної влади);

- незалежності (можливості самостійно приймати рішення усередині країни і за її межами при дотриманні норм міжнародного права і суверенітету інших країн);

- неподільності чи єдності (єдності влади в цілому і тільки функціональному поділі гілок влади);

- повноті (поширенні державної влади на всі сфери державного життя і на все населення країни);

- рівноправності в зовнішніх зносинах (наявності в міжнародних відносинах таких же прав і обов'язків, як і в інших держав).

3. Ще однією ознакою держави є та, що конкретизує організацію цієї державної влади. Уявлення про це дає система органів і установ, яку в юридичній літературі позначають як механізм держави. Без нього держава не спроможна реалізувати свої функції та вирішити завдання, що перед нею стоять.

4. Апарат влади і управління. Якщо механізм держави у своїх низових ланках зв’язаний зі суспільством через підприємства, що за допомогою людей, які там працюють, виготовляють певні матеріальні блага, апарат влади і управління складається з особливої категорії людей, основним заняттям яких є виконання владних і управлінських функцій. Вони не виробляють безпосередньо ні матеріальних, ні духовних благ, а лише керують.

5. Частиною апарату влади і управління є апарат примусу, який складається з особливих формувань збройних людей: армія, поліція, усякого роду примусові установи (в'язниці, табори тощо).

6. Для утримування апарату примусу та й усього державного апарату (апарату влади і управління) виникла необхідність у введенні платежів обов'язкового характеру загальнодержавного чи місцевого значення – податків, які, зазвичай, теж визначають як особливу рису (ознаку) державної організації. Залежно від сутності (соціальної спрямованості) тієї чи іншої держави, отримані податки, точніше фінанси, використовуються як для утримування державного апарату, так і для виконання загальсоціальних функцій держави в сфері освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо.

7. Апарат примусу, як утім і усі інші ланки державного механізму, а також фізичні та юридичні особи, повинні діяти у межах розроблених, прийнятих й таких, що охороняються державою загальнообов'язкових правил поведінки – юридичних норм.

8. Крім зазначених основних ознак, зазвичай, додають допоміжні: державну символіку, грошову одинцю, мову, пам'ятні дати, традиції, норми моралі та ін. З цього переліку безперечною ознакою держави є державна символіка: герб, гімн, прапор, що їх явно не було у додержавному суспільстві. Щодо грошової одиниці, то є певні сумніви відносно загальності (універсальності) цієї ознаки, оскільки у сьогоднішньому світі є країни, які використовують одну грошову одиницю, наприклад, євро, майже для усіх країн Європейського Союзу. Мова (наявність кількох державних мов), пам'ятні дати, традиції, норми моралі та ін. – скоріше ознаки народу, країни, а не держави.

Отже, синтезуючи вищенаведені ознаки, можна дійти висновку, що в юридичному сенсі держава – це універсальна публічна та суверенна організація володарювання, яка складається зі спеціально створених органів і установ, що володіють правом встановлення певного правопорядку, його підтримування та захисту, у тому числі, за допомогою примусових засобів.