Доктринальне осмислення юридичної конструкції

Практика існування юридичних конструкцій (ЮК) у вигляді типового прийому юридичної практики, не стаючи при цьому предметом спеці­ального розгляду юристів, тривала доти, доки в ідеології європейської юриспруденції панувала суто практична установка, що визначала основні риси юридичної практики та юридичного мислення.

Основна засада цієї установки зводилася до того, що завдання юриста не виходили за рамки систематизації, тлумачення та практичного застосу­вання чинного позитивного права (римського, канонічного, національного). Відповідно і теоретизування в юридичній сфері, що виражається, в основно­му, у створенні практичних посібників, які мають методично-пропедевтич­ний характер, характер «інструкцій із застосування», було підпорядковане цій установці. Панування такого вузькопрактичного підходу до права деякі дослідники оцінюють навіть як «довготривалий застій».

До кінця XVIII ст. в юриспруденцію починає проникати усвідомлення історичної недостатності такої установки. Особливу роль в цьому процесі зіграло німецьке правознавство, яке згодом на довгий час стало провідним у європейській юриспруденції.

Хоч як парадоксально, але до початку XIX ст. юриспруденція в Німеч­чині виявилася знову в тому ж становищі, в якому опинилися глосатори за майже тисячу років до того. Якщо текст Corpus Juiris Civilis виявився чу­жим світогляду глосаторів, незрозумілим за змістом, то позитивне право, яке склалося в Німеччині до початку XIX ст., було більше заплутаним і неясним.

Corpus Juiris Civilis - сучасна назва зводу римського цивільного права, складеного в 529-534 рр. при візантійському імператорі Юстиніані Вели-

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

кому. Відомий також під назвами «Звід Юстиніана», або «Кодифікація

91

Юстиніана». Доречно нагадати, що починаючи з XVII-XVIII ст., окрім

норм римських положень, у загальний масив чинного позитивного права проникає дедалі більше норм суто німецького походження.

На відміну від глосаторів, німецькі юристи не відчували такого сліпого схиляння перед римським правом, навпаки, вони розглядали його як ре­зультат історичного розвитку римської цивілізації і свідомої творчості римських юристів. Тому основним принципом осмислення римського права в цьому випадку була історична реконструкція та історична кри­тика римських джерел. Цей напрям у німецькому правознавстві відомий як «історична школа права».

Розуміючи римське право як результат послідовного історичного розвитку, юристи історичної школи прагнули звільнити його від усіх нашарувань, які були зроблені сімсотрічною традицію його осмислення.

В дійсності учні та послідовники Савіньї⁷⁶ і Пухти⁷⁷ (останньому належить тут особлива заслуга) не просто продовжили цю традицію, від­творюючи всі прийоми догматики, і насамперед юридичну конструкцію, але й надали їй таких масштабів і глибини, що й сьогодні їх напрацювання оцінюють як видатне досягнення європейської та світової юриспруденції. Більше того, навіть ми зараз користуємося результатами їхньої діяльно­сті - юридичний світогляд і юридична мова нашого часу значною мірою визначаються поняттями, створеними на матеріалі римського права пред­ставниками історичної школи права.

У межах теоретичного відношення до юридичної техніки було осмисле­но і розкрито саме поняття юридичної конструкції як одного з найважливі­ших її прийомів. Як загальнотеоретична категорія «юридична конструкція»

вперше отримує розгорнуте осмислення у творі німецького юриста XIX ст.

⁷⁶ Фрідріх Карл фон Савіньї (нім. Friedrich Carl von Savigny; 21 лютого 1779 р., Франк- фурт-на-Майні - 25 жовтень 1861 р., Берлін) - німецький правознавець та історик, знаменитий юрист, засновник історичної школи права.

⁷⁷ Георг Фрідріх Пухта (нім. Georg Friedrich Puchta, 31 серпня 1798 р., Кадольцбург - 8 січня 1846 р., Берлін) - німецький юрист, послідовник Ф. Савіньї, представник історичної школи права.

Лекція 5. ЮРИДИЧНІ КОНСТРУКЦІЇ

92 Р. Ієрінга «Юридична техніка». Початок дослідження власне юридичної

конструкції тісно пов'язаний з розвитком юридичного позитивізму. Саме в межах цієї концепції права була створена «юриспруденція понять, логіка юридичних конструкцій». Р. Ієрінг вперше розкрив сутність цього прийому,

його значення для права та правознавства, заклавши традицію теоретич­ного розгляду юридичної конструкції. Оскільки в його роботі поняття юридичної конструкції є предметом спеціального докладного розгляду,

доцільно проаналізувати висловлені ідеї більш детально⁷⁸.

Автор підходить до обговорення цього поняття в контексті ре­троспективного осмислення юридичної техніки римського права, яке видається йому зразковим вираженням ідеї самостійності та продук­тивної сили юридичного мислення. Протиставляючи римське право

історично першій «нижчій юриспруденції», яка лише зовнішньо упоряд­ковує безладне скупчення норм права, що виникають стихійно, Р. Ієрінг

обґрунтовує наступну центральну тезу, розуміння якої необхідне для з'ясування початкового трактування поняття юридичної конструкції. На його думку, право, аби стати справжнім і завершеним, і юриспру­денція, щоби стати справжньою юриспруденцією в повному сенсі цього

слова (у термінології автора - «вищою юриспруденцією»), повинні від­мовитися від ідеї норми права як структурного елемента права та носія

правового змісту.

Всупереч тому, що таке подання є природним та історично виправ­даним, воно має історично обмежений термін своєї продуктивності та з певного моменту проходження цієї ідеї призводить до протилежного результату: прагнення зробити право більш ефективним з позиції зручності та легкості застосування більше не можна досягнути.

як вважає Р. Ієрінг, за своєю природою норма є генетично ситуативною, тобто утворюється тоді, коли виникає конкретний конфлікт, що вимагає

правового вирішення. Але оскільки з ускладненням соціального життя кіль­кість різноманітних ситуацій зростає, масив норм стає настільки великим,

що ефективність їх застосування різко зменшується. При цьому «нижча юриспруденція», що тлумачить і впорядковує норми права (шляхом сис­тематизації, узагальнення тощо), не може виправити становище, оскільки

залишається джерело проблеми - ситуативна природа норм.

Отже, поки юриспруденція розглядає норму як одиницю права, вона не зможе вийти за межі тлумачення як пасивного зображення стихійно складеного масиву норм права, а саме право, як і раніше, регресивно

збільшуватиметься в об'ємі.

⁷⁸ Тарасов Н. Н. Методологические проблемы юридической науки / Н. Н. Тарасов. - Ека­теринбург: Изд-во Гуманитарного ун-та, 2001. - С. 5.

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

Важливо зазначити, що смислове ядро ідеї Р. Ієрінга полягає в тому, що перетворення, яке дозволить підняти право та юриспруденцію на новий щабель розвитку, має відбутися не на рівні позитивного права, а на рівні мислення про право. Вихід за межі природного «нижчого» стану права можливий лише, якщо юриспруденція стане розглядати як одиницю права не юридичну норму, а принципово інше утворення. Саме цим утворенням, яке є історичною альтернативою юридичній нормі, і виступає юридична конструкція.

93

Розкриваючи це поняття, Р. Ієрінг на перше місце ставить його про­цесуально-генетичний аспект, тобто розглядає юридичну конструкцію, насамперед, як прийом юридичної техніки (юридичне конструювання), який полягає в тому, щоб на матеріалі норм позитивного права побудувати абстрактне поняття, а потім виразити це поняття в мінімально необхідній кількості правових положень. Такі вторинні правові положення, на відміну від складних стихійних норм, вже не мають генетичного зв'язку з якою-не- будь конкретною ситуацією, а тому не мають наказової (розпорядчої) форми вираження, набуваючи, як правило, форму тверджень (визначення понять, класифікації тощо).

Другий аспект аналізу феномену юридичної конструкції полягає в тому, що, будучи результатом процесу юридичного конструювання, юридична конструкція виступає як статична структура, що стає елементом структури права.

Отже, Р. Ієрінг, розглядаючи юридичну конструкцію, фактично надає їй статусу способу вираження ідеї самостійності юридичного мислення як історично прогресивного способу правотворчості. Це поняття було введено для заміни історично першої одиниці права - норми права, яка має природне ситуативне походження. Натомість було запропоновано штучне утворення, продукт юридичної техніки (юридичної догматики), артефакт юридичного мислення - юридичну конструкцію.

2.