<<
>>

Соціальний захист осіб, які залучаються до виконання завдань оперативно - розшукової діяльності

Загострення соціальних проблем у зв'язку з переходом української економіки на ринкові засади, постійні економічні та соціальні ускладнення поряд з визнанням України демократичною та правовою державою (ст.

1 Конституції України) зумовили актуальність пошуку оптимальної системи державних засобів захисту соціальних прав людини і громадянина в Україні. Соціально-захисна діяльність України як незалежної держави розпочалася, по суті, ще до набуття незалежності, після ухвалення 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. Вже тоді Україна спрямовувала свою діяльність на соціальний захист найбільш незахищених категорій громадян. Це переконливо доводять ті законодавчі акти, які були ухвалені спочатку Верховною Радою УРСР, а після набуття незалежності 24 серпня 1991 р. — Верховною Радою України. Так, 28 лютого 1991 р. був ухвалений Закон УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а 21 березня 1991 р. — Закон УРСР «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Слід відзначити, що в юридичній літературі категорія «соціальний захист» іноді ототожнюється з наданням державою різного роду послуг лише особам похилого віку й інвалідам. Так, Я. М. Фогель розглядає соціальний захист як самостійну систему, призначену для задоволення різноманітними послугами потреб непрацездатних членів суспільства з метою відновлення і підвищення їх працездатності, збереження і розвитку ними соціально-суспільних, трудових, побутових і інших відносин і зв'язків із суспільством.

Разом з тим в останні роки розуміння соціального захисту отримало більш широкий зміст. Так, М. Л. Захаров і Є. Г. Тучкова відзначають, що соціальний захист не можна зводити тільки до надання соціальних послуг старим людям і інвалідам, тому що це поняття більш ємне, оскільки охоплює широке коло осіб, передбачених у законі.

На думку Л. І. Лазор, у нових економічних умовах відбувається розширення предмета правового регулювання права соціального забезпечення за допомогою включення в нього все більшого числа соціально- забезпечувальних відносин, правове опосередкування яких представляється можливим за допомогою категорії соціального захисту населення.

Конституція України закріпила право всіх громадян на соціальний захист у випадку настання певних соціальних ризиків. Під останніми в юридичній літературі традиційно розуміють життєво значущі обставини, внаслідок яких особа може тимчасово або назавжди втратити засоби до існування.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Необхідно звернути увагу на те, що у процесі життя кожна людина знаходиться в небезпеці перед настанням обставин, що можуть безпосередньо відбитися на стані її здоров'я і призвести до втрати заробітної плати — основного джерела засобів існування. До таких обставин належать: хвороба, старість, інвалідність, втрата годувальника тощо. Як справедливо відзначає О. Є. Мачульська, перебороти такі обставини самостійно в багатьох випадках неможливо, оскільки вони визначені об'єктивними соціально-економічними умовами, тісно пов'язані з виробничою діяльністю, практично не залежать від волі окремої людини.

Але вони прямо впливають на соціальну стабільність суспільства, тому держава приймає на себе певну частку відповідальності за їх настання і створює систему соціального захисту, надає державні пенсії, соціальні допомоги і послуги.

Особи, які залучаються до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, виходячи з характеру такої діяльності піддаються підвищеним соціальним ризикам втрати засобів до існування через ушкодження здоров'я, а тому потребують посиленого соціального захисту.

Держава, розуміючи це, встановлює посилені заходи соціального захисту. Так, відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», якщо залучена до співробітництва особа під час виконання завдань оперативно-розшукової діяльності отримала інвалідність або смерть, то на неї поширюються пільги, передбачені у таких випадках для працівників оперативних підрозділів.

Виходячи з наведеного на особу, яка співпрацює з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ та отримала інвалідність або смерть під час виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, поширюються норми постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції» від 12 травня 2007 р. № 707. Так, відповідно до Порядку одноразова грошова допомога виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) працівника міліції, податкової міліції під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні

громадського порядку та боротьбі із злочинністю. Грошова допомога виплачується членам сім'ї загиблого (померлого), а в разі їх відсутності — його батькам та утриманцям у розмірі десятирічного грошового забезпечення; 2) установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п'ятирічного грошового забезпечення — інвалідам І групи; чотирирічного грошового забезпечення — інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення — інвалідам III групи; у період проходження служби, — у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією; 3) поранення (контузії, травми або каліцтва), що сталося: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, — у розмірі річного грошового забезпечення; у період проходження служби, - у відсотках до розміру річного грошового забезпечення, встановленого відповідно до ступеня втрати працездатності, що визначається медико-соціальною експертною комісією.

Заходи соціального захисту осіб, які залучаються до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, передбачає і Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Так, відповідно до ст. 13 Закону, такі особи з метою забезпечення їх безпеки можуть бути тимчасово або постійно переселені в інше місце проживання. Вирішення питань переселення в інше місце проживання особи, надання жилої площі, матеріальної допомоги в розмірі мінімальної заробітної плати та працевлаштування забезпечується органом, який прийняв рішення про застосування заходів безпеки, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. В разі тимчасового переселення в інше місце проживання жила площа за постійним місцем проживання підлягає бронюванню.

Підсумовуючи вищезазначене слід висловити пропозицію, що з метою посилення соціального захисту осіб, які залучаються до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, є потрібним вивчити питання щодо поширення на них спеціального законодавства про пенсійне забезпечення працівників оперативних підрозділів.

Судовий контроль і прокурорський нагляд за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової

діяльності

13.1.

<< | >>
Источник: Бандурка О. М.. Теорія і практика оперативно-розшукової діяльності: монографія / О. М. Бандурка. - Харків : Золота миля,2012. - 620 с.. 2012

Скачать оригинал источника

Еще по теме Соціальний захист осіб, які залучаються до виконання завдань оперативно - розшукової діяльності:

  1. 2. Кабінет Міністрів — вищий орган у системі органів виконавчої влади, його склад, основні функції та повноваження
  2. 2.5. Структурно-функціональні особливості діяльності суб’єктів, що надають послуги у сфері освіти
  3. Організаційне забезпечення інформаційної діяльності недержавних громадських організацій в Україні
  4. Основні змістовні елементи правового режиму господарювання військових частин Збройних Сил України
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -