§ 1. Поняття та особливості дозвільно-ліцензійного провадження

Попри відому теоретико-правову конструкцію, відповідно до якої громадянам, на відміну від суб'єктів публічного адміністру­вання, дозволено все, що прямо не заборонено законом, стосовно ни­зки варіантів діяльності потрібно отримати дозвіл.

Дозвільне провадження становить окремий вид провадження, в межах якого встановлюється порядок здійснення конкретних дозві­льних процедур (надання дозволу, проведення попередніх контро­льних заходів, застосування оперативних санкцій до невладного суб'єкта дозвільних правовідносин тощо).

Мета цієї процедури, як і контрольно-наглядової, різнопланова: забезпечити державну та громадську безпеку, захистити громадян, суспільство, державу від шкоди, яка їм може бути завдана неправомі­рним вчиненням суб'єктами дозволеної законом діяльності, щодо якої встановлено відносну заборону; запобігти неприпустимим ри­зикам, пов'язаним із заподіянням шкоди життю, навколишньому се­редовищу, з обмеженням конкуренції, з нерівномірним доступом до обмежених ресурсів, із порушенням безпеки особистості, суспільства та держави.

Призначення процедури - встановити порядок здійснення ор­ганами виконавчої влади дозвільних повноважень і гарантувати за­явникам можливість реалізувати своє право на отримання конкрет­ного виду дозволу на об'єкт або діяльність за умови дотримання ними всіх вимог, установлених законом. При цьому можливість отри­мання юридичною або фізичною особою такого дозволу ставиться в залежність від наявності різних умов і розсуду адміністративних ор­ганів, які здійснюють видання дозволів. Значення дозвільної сис­теми зумовлюється характером об'єктів, щодо яких вона застосову­ється. Ці об'єкти становлять потенційну небезпеку людям, їх життю та здоров'ю, а також навколишньому середовищу.

Ознаками дозвільних процедур є такі:

- це послідовні дії суб'єктів публічного адміністрування;

- множинність суб'єктів, правоможних надавати дозволи;

- множинність видів дозволів (ліцензія, сертифікат, спеціаль­ний дозвіл, рішення, погодження тощо).

Серед дозвільних проваджень виділяють:

- провадження щодо видачі дозволів (у тому числі узго­дження) на зайняття певним видом діяльності. До цієї групи нале­жить видача свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльні­стю, дозволу на діяльність з випуску й обігу цінних паперів, дозволу на право керування транспортними засобами і видача свідоцтв про право керування цими засобами, дозволу на виконання міжнародних польотів цивільних повітряних суден, узгодження проектів констру­кцій транспортних засобів у частині дотримання вимог забезпе­чення безпеки дорожнього руху тощо;

- провадження, пов'язані із видачею ліцензій (спеціальний вид дозволу) на певний вид господарської діяльності, перелік який передбачений в ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів госпо­дарської діяльності» від 2 березня 2015 року;

- провадження, пов'язані з видачею дозволів на операції з пе­вними об'єктами (на придбання, збереження, носіння та переве­зення зброї, боєприпасів, вибухових речовин, інших предметів і речо­вин, щодо збереження і використання яких установлені спеціальні правила; на рух транспортних засобів із великогабаритними, вели­коваговими, небезпечними вантажами; на придбання вибухових ма­теріалів підприємствами та організаціями тощо);

- провадження, пов'язані з отриманням дозволу на прове­дення окремих заходів (наприклад, дозволу на проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, проведення різних спортив­них, видовищних та інших масових заходів) та дозволів і узгоджень на розміщення певних об'єктів (дозвіл на спорудження об'єктів міськбуду, узгодження проектів землевпорядкування проектів буді­вництв тощо).

Суб'єктами адміністративної дозвільної процедури є органи, ор­ганізації та посадові особи, наділені публічно-владними повнова­женнями з надання дозволів, контролю (нагляду) за дотриманням правил дозволеної діяльності.

Норми, які визначають повноваження суб'єктів публічної адмі­ністрації, підстави та форми дозвільної діяльності є матеріально- правовою основою цієї діяльності. До них належать відповідні норми Конституції України, Законів України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», «Про ліцензування певних видів госпо­дарської діяльності», «Про дозвільну діяльність у сфері викорис­тання ядерної енергії» та інші.

Норми, які встановлюють порядок здійснення суб'єктами публі­чної адміністрації дозвільної діяльності, а також участі останніх у процесі розгляду справ щодо порушень законодавства, норми якого регулюють дозвільну діяльність, утворюють процесуально-правову основу. Серед процесуальних норм слід розрізняти норми адмініст­ративного права і господарсько-процесуального права. Необхідність такого відокремлення ґрунтується на складній правовій природі до­звільних відносин, учасником яких є суб'єкти публічної адміністрації та суб'єкти господарювання. З одного боку, дозвільна діяльність має виконавчо-розпорядчий характер, а, з іншого - учасником зазначе­них відносин є суб'єкти господарювання, діяльність яких потребує упорядкування.

Окремою складовою дозвільно-ліцензійного провадження є лі­цензування. Ліцензування - це порядок надання дозволів на здійс­нення окремих видів діяльності спеціально уповноваженими на те державою органами. Тобто ліцензія виступає документом, який вка­зує на легітимацію вказаних господарських відносин, вона зазначає, що той чи інший суб'єкт господарювання працює на ринку доброві­льно і законно. Ліцензування застосовується в Україні з метою під­вищення надійності економіки держави та недопущення на ринок товарів і послуг, які не відповідають встановленим на рівні держави стандартам і вимогам.

Ліцензування є одним із заходів державного регулювання госпо­дарських відносин в Україні, воно є своєрідним превентивним захо­дом і служить для попередження негативних наслідків діяльності монопольних організацій, захисту найважливіших сфер життя, внут­рішнього ринку та національних інтересів. Ліцензування по своїй суті не протистоїть розвитку ринкових відносин, а стимулює їх акти­вність шляхом використання наявних можливостей.

Основу ліцензування складає сам акт видачі (переоформлення чи анулювання) ліцензії, що містить у собі, як безпосередньо видачу (переоформлення чи анулювання) ліцензії, так і ряд підготовчих дій, що покликані вирішити питання про можливість такої видачі (пере­оформлення, призупинення, анулювання).

Зокрема, до підготовчих дій перед видачею ліцензії відносяться наступні, визначені законодавством України юридично значимі дії:

- прийом і реєстрація органом виконавчої влади централь­ного чи місцевого рівня документів, необхідних для видачі ліцензії;

- розгляд документів у встановлений законодавством термін;

- проведення в необхідних випадках перевірок і експертиз;

- ухвалення уповноваженим державним органом рішення про видачу ліцензії заявникові;

- оформлення ліцензії, її реєстрація в ліцензійному реєстрі з певного виду господарської діяльності відповідного органу держав­ної влади, який здійснює ліцензування, а також у Єдиному ліцензій­ному реєстрі.

До дій органа, що здійснює ліцензування, які проводяться після видачі ліцензії, відносяться наступні: проведення контролю за діяль­ністю ліцензіата; переоформлення, видача дубліката чи копії ліцен­зії, анулювання ліцензії.

Видача ліцензії, є юридичним фактом, що дає право відповідним уповноваженим на те органам держави здійснювати контроль за пра­вильністю надання ліцензії та законністю здійснення відповідного виду господарської діяльності, а контроль, у свою чергу, дозволяє встановлювати обґрунтованість наявності в ліцензіата дозволу на здійснення визначеного виду діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Ліцензуванню, як правило, підлягають ті види діяльності, у сти­мулюванні розвитку яких зацікавлена держава (страхування, зв'я­зок, медична діяльність і т.д.). Адже сам процес надання ліцензій пе­редбачає необхідність виконання певних зобов'язань, ліцензійних вимог і умов. Тобто існує спеціалізований відбір здобувачів та ліцен- зіатів, за умовами якого перші намагаються довести свою здатність здійснювати той чи інший вид господарської діяльності, а другі - свою здатність працювати на ринку товарів і послуг та здійснювати свою діяльність належним чином у межах діючого законодавства.

Виходячи з цього, можна стверджувати, що коли фізична чи юри­дична особа займається одним із видів діяльності, які підлягають лі­цензуванню або бажає отримати ліцензію для здійснення такого виду діяльності, вона намагається «відшліфувати» свої знання, пока­зати себе з кращого боку. Від цього виграє не лише підприємець, але і споживач, а в кінцевому результаті - держава. Причому, як свідчить історія, остання не завжди у своїй діяльності в сфері управління еко­номікою керувалася виключно меркантильними інтересами.

Ліцензування служить своєрідним засобом для попередження мо­жливих правопорушень, об’єктивно протиправних діянь і для запобі­гання діям (факторам) об’єктивного характеру, непідконтрольних лю­дині, у тому числі при мимовільній дії джерел підвищеної небезпеки.

До повноважень органів ліцензування віднесено:

1) отримання та розгляд заяв з документами, а також повідом­лення, подання яких до органу ліцензування передбачено законом, і за результатом їх розгляду прийняття рішення щодо видачі ліцензії;

2) розробка проектів ліцензійних умов і змін до них та подає їх в установленому порядку на затвердження Кабінету Міністрів Укра­їни, якщо інше не встановлене законом;

3) здійснення контролю за додержанням ліцензіатами вимог лі­цензійних умов;

4) формування та ведення ліцензійного реєстру;

5) формування та ведення ліцензійних справ, забезпечення їх­нього зберігання, передачі та одержання у паперовій та/або елект­ронній формі;

6) здійснення інформаційного та методичного супроводження ліцензування;

7) надання інформації з ліцензійних справ та у порядку, встано­вленому Законом України «Про доступ до публічної інформації»;

8) розміщення на своєму офіційному веб-сайті рішення, прийняті ним відповідно до цього Закону за відповідним видом гос­подарської діяльності, не пізніше робочого дня, наступного за днем їх прийняття тощо.