§ 2. Процедурні питання пов’язані з поданням позовної заяви

Діяльність пов’язана із поданням позову регламентується розділом VIII ГПК і включає: «Форма і зміст позовної заяви»; «Ціна позову»; «Надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів»; «Документи, що додаються до позовної заяви»; «Об’єднання позовних вимог»; «Відзив на позовну заяву»; «Подання зустрічного позову» (статті 55-60 ГПК).

Згідно ст. 55 ГПК особа яка подає позов повинна зазначити ціну позову. Ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

2) у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується;

3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог;

4) у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

В ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, - суми їх, визначені суддею.

Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Статтею 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів. Із наведених у цій статті способів захисту до позовів про стягнення грошей слід віднести в господарському суду слід віднести:

♦ примусове виконання обов’язку в натурі (якщо обов’язок полягає у проведенні розрахунків);

♦ відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

♦ відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У позовах про стягнення грошей ціна позову визначається стягуваною сумою.

У позовах про витребування майна ціна позову визначається вартістю цього майна. Вартість майна у позовах про витребування майна визначається на підставі правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності на майно.

Якщо в позові викладено кілька самостійних вимог, ціна позову визначається загальною сумою всіх вимог.

Якщо до господарського суду подано позов про стягнення іноземної валюти, ціна позову виражається в іноземній валюті та у гривні відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України надень подання позову.

Вказівки щодо визначення ціни позову містяться в деяких роз’ясненнях Вищого господарського суду України. У пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26 грудня 2011 р., вказується, що ціна позову про стягнення іноземної валюти визначається в іноземній валюті та національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову (пункт 4 частини першої ст. 55 ГПК).

При визначенні ціни позову, поданого в іноземній валюті, необхідно виходити з тієї валюти, в якій провадились чи повинні бути проведені розрахунки між сторонами. У разі подання позову про стягнення національної валюти України - еквіваленту іноземної валюти ціна позову визначається в національній валюті України за офіційним курсом, визначеним Національним банком України, на день подання позову.

За змістом згаданого припису пункту 4 частини першої ст. 55 ГПК у разі подання до господарського суду позову про стягнення іноземної валюти обов’язковим є зазначення еквіваленту в національній валюті України (гривнях). Виходячи з останнього й визначається сума судового збору, що сплачується з позовної заяви у національній валюті. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачено раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову (абзац другий частини першої ст.

В частині другій ст. 55 ГПК зазначено, що у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується. Слід розуміти, що така вартість майна вказується в грошовій сумі і включає неустойку (штраф, пенею) або інше майно.

Згідно ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

У разі, якщо позивач у позовній заяві просить стягнути неустойку (штраф, пеню), але не визначає її розміру, суми неустойки (штрафу, пені) визначає суддя. Якщо ж ціну позову зазначено позивачем неправильно, вона визначається суддею.

На питання чи повинен господарський суд здійснювати перерахунок суми нарахованих позивачем санкцій, якщо такий розрахунок позивачем здійснено невірно? Чи може господарський суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, якщо розрахунок таких сум позивачем взагалі не здійснено? У пункті 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11 квітня 2005 р., зазначається таке.

Господарський суд у розгляді справи не зобов’язаний здійснювати «перерахунок» замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини першої ст. 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої ст. 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов’язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої ст. 81 ГПК) або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв’язку з недоведеністю позовних вимог.

Що ж до відсутності розрахунку суми штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції тощо, то з цього приводу слід зазначити таке.

Згідно пункту 5 частини другої ст. 54 ГПК позовна заява повинна містити, зокрема, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Якщо у позовній заяві йдеться лише про стягнення зазначених спірних сум (тобто їх стягнення є не додатковою, а єдиною позовною вимогою), і обґрунтований розрахунок стягуваної суми відсутній, така заява підлягає поверненню господарським судом відповідно до пункту 3 частини першої ст. 63 ГПК.

В інших випадках, коли вимога про стягнення сум штрафних санкцій, річних тощо є додатковою до основної (наприклад, про стягнення заборгованості) і розрахунок зазначених сум відсутній, суд, прийнявши позовну заяву, в порядку підготовки справи до розгляду (ст. 65 ГПК зобов’язує позивача надати такий розрахунок, за необхідності - з матеріалами, які його обґрунтовують, а в разі їх неподання - з урахуванням обставин конкретної справи застосовує зазначений припис пункту 5 частини першої ст. 81 ГПК або відмовляє в задоволенні позову.

Надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів ГПК (ст. 56) покладає на позивача. Позивач, прокурор чи його заступник зобов’язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення. Такий самий обов’язок покладається на позивача у разі залучення господарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача. Якщо позивач у позовній заяві зазначає третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, і просить суд залучити їх до участі у справі, він має надіслати цим особам копію позовної заяви та доданих до неї документів.

Копії позовної заяви та доданих до неї документів повинні надсилатися до подання позовної заяви до суду, виходячи з того, що згідно ст. 57 ГПК до позовної заяви додаються, зокрема, документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Копії позовної заяви та доданих до неї документів надсилаються поштою, кур’єрською доставкою або вручаються нарочним під розписку.

Невиконання вимоги щодо надіслання сторонам копії позовної заяви та відсутніх V них документів, що додані до позовної заяви, є згідно ст. 63 ГПК підставою для повернення позовної заяви без розгляду.

В пункті 13 Інформаційного листа «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» №01-08/163 від 12 березня 2009 р., на запитання чи повинен прокурор подати суду докази надсилання поданої ним позовної заяви позивачеві та третій особі ? Чи підлягає поверненню позовна заява, подана прокурором без додання до неї таких доказів ? Відповів таке.

Згідно з частиною першою ст. 56 ГПК прокурор чи його заступник зобов’язані при подані позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає.

Стороною у справі є, зокрема, й позивач (частина перша ст. 21 ГПК), а третя особа хоча й не є стороною у справі, але користується її правами (за певними винятками, зазначеними у частині четвертій ст. 27 ГПК).

Водночас частиною першою ст. 63 названого Кодексу не передбачено можливості повернення суддею позовної заяви у зв’язку з неподанням доказів надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів позивачеві та/або третім особам (у пункті 6 цієї частини йдеться лише про відповідача). Однак, з огляду на визначені статтями 4-2 і 4-3 ГПК засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності, господарський суд у разі прийняття ним позовної заяви прокурора (заступника прокурора), до якої не додано доказів надсилання її копії (і копій доданих до неї документів) позивачеві і третім особам, має зобов’язати прокурора (заступника прокурора) надіслати відповідні копії цим учасникам судового процесу і подати суду докази такого надіслання у визначений ним термін.

Статтею 57 ГПК встановлено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

1) вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладанні, зміні чи розірванні договорів, - відповідно договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано);

2) відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

3) сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі;

4) обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг з нього.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Загальний порядок укладання господарського договору встановлено ст. 181 ГК. Згідно цієї статті господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов’язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов’язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Ця норма кореспондує з вимогами ст. 187 та ст. 188 ГК. Згідно ст. 187 ГК спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов’язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше. У свою чергу в ст. 188 ГК зазначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Що ж до питання відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів, слід зазначити, що у разі якщо копії позову надсилають поштою, документом, який підтверджує надіслання, єквитанція поштового відправлення або фінансовий чек поштового відділення. Доказом надіслання копії позовної заяви може бути також документ, що видається кур’єрськими службами доставки, а також відмітка про вручення нарочним; сплату державного мита в установлених порядку й розмірі. Документом, що підтверджує сплату державного мита, є відповідний документ фінансової установи, яка здійснила перерахування суми державного мита до бюджету.

Згідно пункту 14 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22 квітня 1993 р., при сплаті державного мита готівкою до документа, щодо якого вчинюється відповідна дія, додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж, а при перерахуванні мита з рахунку платника - останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту «Зараховано в дохід бюджету грн. (дата)». Цей напис скріплюється першим і другим

підписами посадових осіб і відбитком печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.

Якщо позивач має право на пільги зі сплати державного мита, він повинен додати до позовної заяви документи, які підтверджують це право. Перелік пільг зі сплати державного мита встановлений ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» № 7-93 від 21 січня 1993 р.

Якщо ці пільги пов’язані зі спеціальним статусом позивача, він зо­бов’язаний додати до позову документи, що підтверджують цей статус.

В позовній заяві повинні бути зазначені обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Згідно ст. 32 ГПК доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Мається на увазі, що сторона яка хоче довести у суді фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. У роз’ясненні Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди» № 02-5/95 від 29 лютого 1996 р., у пункті 3 якого надається роз’яснення, що при вирішенні спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди, слід мати на увазі, що згідно ст. 440-1 Цивільного кодексу України винна у заподіянні цієї шкоди особа може бути звільнена від обов’язку відшкодування тільки за умови, якщо вона доведе відсутність своєї вини (умислу або необережності). Таким чином, позивач повинен довести лише факт заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, а не наявність у цьому вини останнього.

Подаючи позовну заяву позивач в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Суддя має право об’єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

При подачі позовної заяви щодо об’єднання в одне провадження кількох вимог (ч. 3 ст. 57 ГПК) слід виходи із постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» №10 від 24 жовтня 2011 р., де зазначається, що необхідно мати на увазі, що якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або зазначено, що спір вирішується в судовому порядку, господарському суду слід виходити з суб’єктного складу учасників спору та характеру спірних правовідносин. Необхідно мати на увазі, що ГПК не передбачено можливості об’єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому у разі подання позову, в якому такі вимоги об’єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на пункт 1 частини першої ст. 62 ГПК - відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 1 частини першої ст. 80 ГПК.

Стаття 59 ГПК регулює питання відзиву на позовну заяву.

Відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати:

1) господарському суду - відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову;

2) позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь в судовому процесі, - копію відзиву.

В ідзив підписується повноважною особою відповідача або його представником.

Відзив повинен містити: найменування позивача і номер справи; мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовної вимоги; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам, прокурору).

До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність, інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.

Після отримання позову, відповідач має право надати відзив на позовну заяву господарському суду, позивачу тощо. Мається на увазі, що відповідач складає процесуальний документ, у якому він викладає свої заперечення проти позову та їх матеріально-правові й процесуальні підстави. Зважуючи, що ГПК не містить правила щодо підписання відзиву на позовну заяву, такий відзив повинен бути підписаний уповноваженою особою відповідача чи його представником. Підпис представника засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої дії. У разі коли відзив на позовну заяву підписано представником відповідача, до відзиву має бути додана довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.

Крім відзиву на позовну заяву, законодавець в ст. 60 ГПК передбачив подання зустрічного позову. Відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов’язаний з первісним.

Частина перша ст. 60 ГПК, яка встановлює строки зміни позивачем предмета або підстави позову, а також строки подання відповідачем зустрічного позову була предметом розгляду Конституційного Суду України, який Рішенням № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 р., положення частини першої ст. 60, які встановлюють строки зміни позивачем предмета або підстави позову, а також строки подання відповідачем зустрічного позову, визнано конституційним.

Слід підкреслити, що подання зустрічного позову може бути реалізовано лише в господарському суді першої інстанції до винесення цим судом рішення по суті. Крім того, у пункті 22 Інформаційного листу Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11 квітня 2005 р., наводиться відповідь на запитання, чи може апеляційний господарський суд у випадку виявлення неправильного застосування місцевим господарським судом приписів ст. 60 ГПК усунути виявлені порушення в межах своїх повноважень.

Згідно із ст. 101 ГПК у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд повторно розглядає справу і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Отже, апеляційна інстанція не лише може, а й зобов’язана перевірити правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, в тому числі ст. 60 ГПК. Водночас слід мати на увазі, що відповідно до частини третьої ст. 101 ГПК в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. В абзаці другому пункту 8 роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/366 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» також зазначено, що не повинні застосовуватись апеляційним судом правила про, зокрема, подання зустрічного позову (ст. 60 ГПК).

Отже, апеляційна інстанція не вправі прийняти зустрічний позов і розглянути відповідні вимоги, якщо зустрічний позов не подавався до місцевого господарського суду.

Згідно із частиною другою ст. 60 ГПК подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів. Слід виходи із роз’яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/366 від 28 березня 2002 р. «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» в пункті 2 ст. 2 якого зазначено, що у вирішенні відповідного питання слід виходити з того, що за змістом частини перша ст. 60 ГПК зустрічний позов завжди розглядається спільно з первісним позовом в тому ж суді, в провадженні якого перебуває справа за первісним позовом, включаючи випадки, коли відповідач за зустрічним позовом є організацією, зазначеною в частині четверта ст. 16 ГПК.

Якщо позовну заяву за зустрічним позовом подано з порушенням вимог, викладених у статтях 54-58 ГПК, господарський суд повертає позовну заяву на підставі ст. 63 ГПК. У випадку відсутності підстав прийняття зустрічного позову для сумісного розгляду з первісним позовом, установлених частиною першою коментованої статті, позовна заява підлягає поверненню згідно ст. 60 ГПК.

Вищий господарський суд України у пункті 17 Інформаційного листа №01- 8/675 від 14 серпня 2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» на запитання, як має діяти господарський суд у разі подання відповідачем зу­стрічного позову в останній день процесуального строку розгляду первісного позову, відповів таке. Згідно частини першої ст. 60 ГПК зустрічний позов подається для спільного розгляду з первісним позовом.

Оскільки первісний позов підглядає розглядові у строк, визначений згідно із ст. 69 названого Кодексу, починаючи від дня одержання позовної заяви, то й зустрічний позов має бути розглянутий у той само строк, починаючи від дня одержання первісної позовної заяви. Якщо зустрічний позов подано в останній день згаданого строку, то за необхідності строк вирішення спору з урахуванням наведеної обставини може бути продовжений згідно з частиною третьою ст. 69 ГПК.

Крім того, у пункті 18 того ж Інформаційного листа на запитання, яку процесуальну дію має вчинити господарський суд у разі надходження до нього зустрічного позову після прийняття судового рішення у справі за відсутності передбачених ст. 63 ГПК підстав для повернення такого позову ? Вищий господарський суд України надає відповідь, що згідно з частиною першою ст. 60 ГПК відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом.

Наведений законодавчий припис виключає можливість розгляду господарським судом після прийняття ним рішення у справі будь-якого позову в цій же справі саме як зустрічного.

Водночас якщо позов, поданий тією чи іншою особою як «зустрічний» після прийняття судового рішення у справі, відповідає вимогам статей 54-58 ГПК, він приймається судом на загальних підставах, а якщо справа за цим позовом не підсудна даному господарському суду, він надсилає матеріали останньої за встановленою підсудністю в порядку ст. 17 ГПК.

Контрольні запитання та завдання для самоперевірки

- Розкрийте зміст позовної заяви.

- Хто може звертатися з позовом до суду ?

- Як визначається ціна позову ?

- Назвіть документи, які додаються до позовної заяви.

- Які має права відповідач після отримання позову ?

- Які дії відповідача після отримання позову ?

- Підстави об’єднання декількох вимог в одній позивній заяві.

- Розкрийте порядок подання зустрічного позову.

- Назвіть строки зміни позивачем предмета або підстави зміни позову

- Які дії суд апеляційної інстанції у питанні зустрічного позову ?

- Як має діяти господарський суд у разі подання відповідачем зустрічного позову в останній день процесуального строку розгляду первісного позову ?