§ 2. Міжнародні стандарти у сфері судочинства

В умовах комплексної трансформації й глобалізації суспільства правова система України все більше орієнтується на міжнародні стандарти, на досвід накопичений світовим товариством, і здобутки цивілізаційного розвитку людства.

У міжнародній правовій доктрині цей вислів означає той ступінь, до якого правила міжнародного права, незалежно від їх природи, сприймаються й виконуються внутрішніми правовими документами, і не передбачає жодного якісного оцінювання, тобто не визначає, чи є міжнародні стандарти вищими (нижчими) за національні правові стандарти, а розглядається просто як питання дотримання на національному рівні вимог міжнародних правових зобов’язань, взятих на себе державою шляхом підписання міжнародного договору чи приєднання до нього, за допомогою запровадження або виконання правил чи тлумачення й застосування національним судом^[12].

Реформування судової системи, зокрема вдосконалення господарського судочинства, вимагає підвищення загального рівня судової діяльності та її постійної орієнтації на міжнародно-правові стандарти, спрямованих на вдосконалення вітчизняної системи правосуддя, підвищення її ефективності, прозорості та доступності.

Слід визначити, що міжнародні стандарти містяться в міжнародному праві, тобто в міжнародно-правових актах як публічного, так і приватного права. Це перший рівень визначення стандартів, які формуються на первинній основі правових норм міжнародних конвенцій, міжнародних двосторонніх або багатосторонніх договорів.

Становлення України як правової держави неможливо без впровадження у судову практику загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних стандартів у першу чергу пов’язаних із правами людини.

Основними міжнародними документами у цій сфері є Загальна декларація прав людини 1948 р., Конвенція про захист прав людини в основоположних свобод 1950 р., Рекомендації щодо ефективності впровадження Основних принципів щодо незалежності правосуддя 1989 р., Європейська Хартія про статус суддів 1998 р.

Однією з установ, створених для контролю за дотриманням прав людини і основоположних свобод, є постійно діючий міжнародний судовий орган - Європейський суд з прав людини. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують практику Конвенції та Європейського суду з прав людини як джерело права. Прийняття цього закону свідчить про намагання держави діяти відповідно до усталених європейських стандартів у сфері захисту прав і свобод людини.

19 вересня 2012 р. на 67-й сесії Генеральної Асамблеї ООН було ухвалено Декларацію «Верховенство права на національному та міжнародному рівнях».

У цьому акті йдеться про «позитивний внесок Генеральної Асамблеї, як головного дорадчого і представницького органу Об’єднаних Націй, для верховенства права у всіх аспектах шляхом розробки політики та встановлення стандартів» (пункт 27).

Для розуміння природи й особливостей міжнародних стандартів прав людини неабияке методологічне значення має прийнята 4 грудня 1966 р. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 41/120 «Встановлення міжнародних стандартів у сфері прав людини». У цьому акті було викладено ті керівні принципи, які мали би враховуватись при розробці міжнародних документів у означеній сфері. Зокрема такі документи повинні:

a) узгоджуватись із існуючим зводом міжнародно-правових норм у сфері прав людини;

b) мати фундаментальний характер і ґрунтуватись на притаманних людській особистості гідності та цінності;

c) бути достатньо чіткими, або слугувати джерелом прав і обов’язків, які піддаються визначенню й здійсненню;

d) передбачати, де це доречно, реалістичний та ефективний механізм здійснення, включаючи системи подання доповідей;

e) користуватися широкою міжнародною підтримкою.

Стандарти, у тому числі й міжнародні мають важливе значення в господарському судочинстві. Глобалізація сучасних економічних і суспільних процесів зумовлює необхідність міжнародної уніфікації та стандартизації інформаційних процесів. Зміни політичної та економічної ситуації в Європі із створенням Євросоюзу фактично привезли до створення єдиного економічного простору, єдиного ринку для більшості європейських країн. Певною мірою це змушує держави у складі Європейського Союзу відмовитися від деяких національних особливостей господарювання, у тому числі й від національних систем управління документацією. Діяльність сучасних корпорацій, компаній та фірм давно вийшла за межі національних кордонів, транснаціональні корпорації мають представництва у багатьох країнах, у тому числі й тих, де їм доводиться працювати за правилами національної економіки. Саме ці нові економічні реалії зумовили потребу вироблення єдиного (міждержавного) стандарту з управління документацією, що й призвело до видання Міжнародною організацією стандартизації 15 вересня 2001 року, стандарту ISO 15489-2001 «Інформація та документація - управління документацією».

Управління документацією розглядається у міжнародному стандарті як частина системи управління якістю, що базується на вимогах стандартів ISO 9001 та ISO 14001. Стандарт ISO 15489 є викладом оптимальної методики управління документацією, яка призначена як для фахівців в галузі управління документацією, так і для спеціалістів з інших сфер діяльності, зокрема, розробників нових інформаційних програм і систем, щоб забезпечити відповідність цих програм та систем вимогам управління документацією. Загальний концептуальний характер стандарту робить його придатним для використання в будь-якій організації, незалежно від її статусу та напрямку діяльності, забезпечуючи при цьому сучасний підхід до управління документацією.

Відомо, що ведення судочинства неможливо без діловодства й архівної справи. Таким стандартом є ДСТУ 2732 : 2004. Діловодство й архівна справа. Затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 97 від 28 травня 2004 р. Цей стандарт установлює терміни та визначення понять у сфері діловодства й архівної справи.

Терміни, встановлені цим стандартом, треба застосовувати в усіх видах нормативних документів стосовно діловодства й архівної справи, а також для робіт зі стандартування. Для наукової, навчально-методичної та публіцистичної літератури терміни цього стандарту - рекомендовані.

Положення стандарту чинні для застосовування в роботі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, інших суб’єктів господарювання, що діють в Україні, а також технічних комітетів стандартизації, науково-технічних та інженерних товариств.