Міжнародні стандарти прав людини

У процесі забезпечення прав і свобод людини виконуються завдання щодо уникнення конфлікту між міжнародним правом та національним правом: забезпечення прав і свобод людини залишається завданням держав, а міжнародне право встановлює

відповідні правила поведінки для держав, контролює виконання ними міжнародних угод і в разі потреби застосовує санкції за їх недотримання.

Міжнародне співтовариство втручається лише тоді, коли держави порушують узяті ними зобов’язання за міжнародним договором, відповідно порушуються права і свободи людини. У цьому випадку міжнародне та національне право доповнюють одне одного, уникаючи взаємних звинувачень у посяганні на «свою територію».

До основних напрямків міжнародного захисту прав і свобод людини належать такі:

1) створення рекомендацій, які адресуються державам, спрямованих на те, щоб привернути їх увагу до тих або інших проблем захисту прав і свобод людини, варіантів їх вирішення тощо. Водночас рекомендації, які не є обов’язковими для держав, залишають за останніми свободу дій, що теж сприяє збільшенню довіри до рекомендацій;

2) розроблення проєктів міжнародних договорів, які накладають певні зобов’язання на держави-учасниці і, відповідно, передбачають більш активне міжнародне співробітництво щодо виконання міжнародних договорів у галузі захисту прав і свобод людини;

3) створення спеціальних міжнародних механізмів із перевірки виконання державами своїх міжнародних зобов’язань у галузі захисту прав і свобод людини; такі механізми поширюються лише на держави, які надали на це свою згоду.

Система міжнародно-правових актів у галузі захисту прав і свобод людини містить низку міжнародних документів універсального і регіонального характеру.

Універсальні міжнародно-правові акти, ухвалені під егідою ООН, становлять основний масив у галузі захисту прав і свобод людини, враховують права усіх категорій осіб і визнаються стандартами у цій галузі.

Регіональні міжнародно-правові акти у галузі захисту прав і свобод людини виробляються державами окремих регіонів. Вони сприяють захисту прав людини на регіональному рівні, дозволяють ураховувати специфіку певного регіону, його історичні та культурні традиції. У регіональних актах іноді встановлюються спеціальні норми та додаткові механізми контролю у галузі прав людини.

До Універсальних міжнародно-правових актів у галузі захисту прав і свобод людини належать:

У Преамбулі Статуту ООН проголошується рішучість народів «знову затвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй». Ст. 1 Статуту ООН (п. 3) зобов’язує всі держави до

міжнародного співробітництва «у заохочуванні та розвитку поваги до прав людини й основних свобод для всіх незалежно від раси, статі, мови та релігії».

Таке формулювання в поєднанні з положенням, закріпленим у Преамбулі Статуту, свідчить про те, що розвиток поваги до прав і свобод людини є однією з основних цілей ООН і найважливішим принципом сучасного міжнародного права. Це підтверджується у ст. 55 Статуту, де підкреслюється, що з метою створення умов стабільності та благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, що ґрунтуються на повазі до принципу рівноправності й самовизначення народів, Організація Об’єднаних Націй сприяє загальній повазі та дотриманню прав людини й основних свобод для всіх без розрізнення раси, статі, мови й релігії.

У такий спосіб, у Статуті ООН сформульовано і закріплено один із найважливіших принципів сучасного міжнародного права - принцип поваги до прав людини й основних свобод. Змістом цього принципу є утвердження віри в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок, у рівність прав великих і малих націй, а також заходи, що здійснюються міжнародним співтовариством з метою реалізації цих положень.

Згідно зі ст. 60 Статуту ООН відповідальність за виконання функцій ООН у сприянні загальній повазі до прав і свобод людини покладено на Г енеральну Асамблею ООН і під її керівництвом - на Економічну і Соціальну раду ООН. На підставі статті 13 Статуту ООН Генеральна Асамблея здійснює дослідження і надає рекомендації з метою «сприяння здійсненню прав людини й основних свобод для всіх без розрізнення раси, статі, мови і релігії». Повноваження Економічної і Соціальної ради у цій галузі визначено у статті 62 Статуту ООН, відповідно до якої «Рада уповноважується робити рекомендації з метою заохочення поважання і дотримання прав людини й основних свобод для всіх».

МІЖНАРОДНИЙ БІЛЛЬ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ

Елеонора Рузвельт

Міжнародний білль про права людини - неофіційна назва Загальної декларації прав людин (1948), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966, вступила в дію 1976) і Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права (1966, вступила в дію 1976), які, разом узяті, вважають авторитетним набором міжнародних стандартів прав людини. Ці документи (а також Протоколи до Пакту про громадянські і політичні права), разом із Всезагальною

Декларацією складають основне джерело міжнародного права в галузі захисту прав людини - Міжнародний білль про права людини. Ця назва підкреслює значну взаємопов'язаність цих трьох документів.

Одним із перших важливих досягнень ООН стало ухвалення Генеральною Асамблеєю 10 грудня 1948 р. День ухвалення Декларації вважається Днем прав людини.

Загальна декларація прав людини складається з преамбули та 30 статей, що охоплюють політичні, громадянські, економічні, соціальні і культурні права людини. У ст. 28 Декларації за кожним визнається право «на соціальних світ і міжнародний порядок», при якому права і свободи, закріплені в цьому акті, «можуть бути повністю здійснені».

Концепція прав і свобод людини, закріплена в Загальній декларації прав людини, складається з таких компонентів:

Ключовими для визначення класифікаційних критеріїв прав і свобод є статті 3 і 22 Загальної декларації прав людини.

Громадянські права:

Недопустимість рабства або підневільного стану, недопустимість катувань, жорстокого і принижуючого людську гідність поводження і покарання, право на правосуб’єктність, рівність усіх перед законом, право на відновлення порушених прав, право на судовий розгляд, недопустимість свавільного арешту, затримання або вигнання, презумпція невинуватості, право на особисте життя, недоторканність житла та таємницю кореспонденції, право на вільне пересування і вибір місця проживання, право шукати притулку, рятуючись від переслідування з політичних мотивів, право на створення сім’ї і рівність сторін у шлюбі, право на громадянство, право на володіння майном, право на свободу думки, совісті та переконань, право на свободу мирних зібрань та асоціацій

Політичні права:

Право на участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників

Соціально-економічні та культурні права:

Право на працю і створення професійних спілок, право на відпочинок, право на достатній життєвий рівень, медичне обслуговування і соціальне забезпечення, право на освіту, право на участь у культурному житті та користування благами наукового прогресу

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (International Covenant on Civil and Political Rights)

складається з преамбули та 53 статей, ратифікований

Україною 19 жовтня 1973 р.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права допускає обмеження більшості закріплених в ньому прав людини.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights) складається з преамбули та 31 статті. Учасники пакту зобов'язуються «прийняти в максимальних межах наявних ресурсів заходів для того, щоб забезпечити повне здійснення» прав і свобод людини, закріплених в договорі. Серед гарантованих прав: право на працю, право на охорону сім'ї, право на достатній рівень життя; право на створення профспілок і вступ в них та ін.

10 грудня 2008 р. ГА ООН резолюцією 63/117 прийняла Факультативний протокол до вищезазначеного Пакту, що надає Комітету з економічних, соціальних і культурних прав розглядати повідомлення від приватних осіб про порушення державою - учасником пакту прав і свобод людини, закріплених в цьому акті. Комітет також повноважний розглядати міждержавні суперечки, однак за умови, що обидві сторони є учасниками Протоколу.

5.2.