§ 5. Міжнародні договори як джерела екологічного права

Розв’язання екологічних проблем неможливе без широкого та активного міжнародного співробітництва. Це зумовлено глобальним характером багатьох екологічних проблем; транскордонним характером забруднення; міжнародними зобов’язаннями України щодо охорони довкілля; вигодами від міжнародного обміну досвідом та технологіями, можливостями залучення іноземних інвестицій.

Належність міжнародних договорів до джерел права України, у тому числі екологічного, випливає з Конституції України. Відповідно до ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Згідно з Законом України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року, під міжнародним договором України розуміють укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалежно відтого, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Цим же Законом передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода наобов’язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства України. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніжті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного права.

B Україні діє велика кількість договорів, конвенцій, декларацій, що безпосередньо регулюють правовідносини з природокористування та охорони наколишнього природного середовища. Серед них Конвенція про охорону дикої флори і фауни і природних середовищ існування у Європі (Берн, i9 вересня 1979 року); Віденська конвенція про охорону озонового шару від 22 березня 1985 року; Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (Париж, 16 листопада 1972 року); Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 14 червня 1992 року); Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Opxyc, 25 червня 1998 року); Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті (Еспо, 25 лкггого 1991 року); Конвенція про ядерну безпеку (Відень, 20 березня 2004 року) та ін.