§ 4. Зміна позову. Відмова від позову і визнання позову. Мирова угода сторін

У процесі розгляду і вирішення цивільних справ сторони наділяються широкими процесуальними правами і можуть вільно ними розпоряджа­тися. Відповідно до ст. 31 ЦПК сторони мають рівні процесуальні права.

чатку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач — пред'явити зустрічний позов. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою на будь-якій стадії цивільного процесу. Такі дії сторін є проявом принципу диспозитивності в цивільному судочинстві.

Розмір позовних вимог визначається самим позивачем і може змі­нюватися ним протягом розгляду справи по суті. Відповідно до ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог. Однак суд при вирішенні справи залежно від встановлених обставин справи може задовольнити позов у повному чи меншому обсязі.

Крім зміни розміру позовних вимог цивільне процесуальне зако­нодавство надає право позивачеві змінити предмет та підстави позову (ст. 31 ЦПК). Однак така зміна може мати місце тільки до початку роз­гляду справи по суті та в межах спірних правовідносин.

Відмова від позову — це одностороннє волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги і на закриття порушеного позивачем процесу. Відмова позивача від позову — це про­яв реалізації принципу диспозитивності, тому ця дія здійснюється під контролем суду. Відповідно до ст. 174 ЦПК позивач може відмовитися від позову протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну за­яву. Якщо відмову позивача від позову викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи. До постановления ухвали про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позива­ча від позову суд роз'яснює йому наслідки відповідної процесуальної дії, перевіряє, чи не обмежений представник позивача у повноваженнях на вчинення відмови від позову.

Прийняття судом відмови позивача від позову тягне за собою за­криття провадження у справі і виключає можливість у майбутньому звернення до суду з тотожним позовом. У зв'язку з цим відмова по­зивача від позову повинна мати безумовний характер.

Визнання позову відповідачем — це одностороннє волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право від­повідача на визнання позову повністю або частково також є проявом принципів диспозитивності і змагальності.

Відповідач може визнати позов протягом усього часу судового роз­гляду, зробивши усну заяву. Якщо визнання позову відповідачем викла­дено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи. До ухвалення судового рішення про задоволення позовних вимог у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд роз'яснює йому наслідки такого визнання, перевіряє, чи не обмежений представник відповідача на вчинення такої процесуальної дії, якщо позов визнає представник. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону чи порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановлює ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Крім того, суд не приймає визнання позову відповідачем у спра­ві, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії су­перечать інтересам особи, яку він представляє (ст. 174 ЦПК).

Мирова угода — це укладена сторонами і затверджена судом угода, в силу якої позивач і відповідач шляхом взаємних поступок ліквідують цивільно-правовий спір, який виник між ними.

Відповідно до ст. 175 ЦПК мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може сто­суватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирова угода або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

Мирова угода, затверджена судом, ліквідує спір між сторонами остаточно і підлягає примусовому виконанню. Ухвала про затверджен­ня мирової угоди за своїм правовим значенням прирівнюється до су­дового рішення.

Мирова угода сторін, яка затверджена судом, тягне за собою за­криття провадження у справі і виключає можливість повторного звернення до суду по спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (ч. З ст. 206 ЦПК). Тому перед тим як

затвердити мирову угоду, суд повинен роз'яснити сторонам наслідки такої процесуальної дії. Суд також повинен приділяти особливу увагу тому, щоб умови мирової угоди були ясними, чіткими, зрозумілими і не викликали спорів при їх виконанні.