Стаття 89. Розподіл витрат у разі відмови від позову і укладення мирової угоди

1. У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

2. Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

3. В інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

При повному або частковому задоволенні позову, поданого до кількох відповідачів одним або кількома позивачами, звільненими від сплати державного мита, стягнення його провадиться за рішенням суду окремо з кожного відповідача виходячи з присудженої йому суми позову. Якщо такий позов подано кількома позивачами до одного відповідача, державне мито стягується з відповідача виходячи із загальної суми позову.

У випадках притягнення судом іншої особи як другого відповідача, якщо при цьому позивач звільнений від сплати державного мита, мито обчислюється із загальної задоволеної суми позову і стягується з кожного відповідача пропорційно розміру присудженої з нього суми позову.

У випадку, коли позивач, звільнений від сплати державного мита, не наполягає на своїх вимогах внаслідок добровільного повного або часткового задоволення їх відповідачем після поданого позову, сума мита підлягає стягненню з відповідача за ухвалою суду.

удова палата в цивільних справах

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 124 2003р. Головуючий у І інстанції Ш.

Доповідач Т.

У Х В А Л А :

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2003 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційний суд м.

головуючого Т.

суддів В., М.

при секретарі Д.

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідачки М. на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2002 р. за позовом О. до М. про поділ майна

в с т а н о в и л а :

В квітні 2002 року О. пред'явив позов до М. про поділ майна, мотивуючи тим, що p відповідачкою перебував у шлюбі з серпня 1986 р., мають двох неповнолітніх дочок 1988, 1990 року народження.

Під час шлюбу ними придбано майно, як складається з предметів домашньої обстановки на загальну суму 7000 грн. та двокімнатну квартиру № 50 на проспекті Героїв Сталінграду, 54 в м. Києві вартістю 66000 грн.

У зв'язку з розірванням шлюбу виникла необхідність в поділі майна.

Із сумісно нажитого в період шлюбу майна просив виділити в натурі ? частини квартири вартістю 33000 грн., холодильник, телевізор, відеомагнітофон, стінку, диван, кухню залишити відповідачці, а з неї на його користь стягнути компенсацію за половину вартості вказаного майна в сумі 3500 грн.

В процесі розгляду справи позивач відмовився від позову в частині поділу майна, що складається з предметів домашньої обстановки на суму 7000 грн., а також уточнив вимоги в частині квартири і просив визнати за ним право власності на спірної квартири.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2002 р. провадження у справі в частині поділу майна: холодильника-600 грн., телевізора “Акай''- 800грн., відеомагнітофона Соні-1200грн., телевізора Берізка-700 грн., меблевої стінки - 1000 грн., дивана з кріслами-1200 грн., кухні - 1500 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2002 року визнано за О. право власності на частину квартири № 50 в будинку №54-а по вул. Героїв Сталінграду в м. Києві.

Стягнуто з М. витрати по держмиту на користь О. в розмірі 330 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідачки К. просить скасувати рішення, посилаючись на те, що висновок суду зроблено без урахування обставин справи, а покладення на М.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як вбачається із матеріалів справи і таке встановлено судом, що сторони перебували у шлюбі, мають двох неповнолітніх дочок, які проживають з позивачем та його батьками. Відповідачка поїхала працювати до Іспанії.

За час спільного проживання у шлюбі сторони згідно договору купівлі - продажу від 12 грудня 1997 р. придбали двокімнатну площею 27,30 кв.м квартиру №50 в буд. №54-а по проспекту Героїв Сталінграду в м. Києві, яка оформлена на відповідачку М.

Факт придбання вказаної квартири під час шлюбу сторін не оспорювався і представником відповідачки по дорученню від 27.08.2001 року К.

Суд, перевіряючи вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на 1/2частину спірної квартири та задовольняючи їх виходив з того, що квартира придбана під час шлюбу сторін, за їхні спільні кошти і кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном.

Такий висновок суду ґрунтується на встановлених обставинах, підтверджених доказами, яким дана належна правова оцінка та вимогах ст. ст.22-29 КпШС України.

Доводи відповідачки М. та її представника К. щодо визнання за позивачем права власності є безпідставним і правильність висновку суду в цій частині не спростовують.

Разом з тим, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат і постановленні рішення про стягнення з М. на користь О. понесених ним витрат по сплаті державного мита в розмірі 330 грн., не перевірив обґрунтованість цих витрат.

Із матеріалів справи вбачається, щ О., оспорюючи право на половину квартири №50 в буд. №54-а по проспекту Героїв Сталінграду в м. Києві, в позовній заяві вказав дійсну вартість цієї квартири -66000 грн. І з цієї суми платив мито. Але доказів того, що дійсна вартість спірної квартири становить 66000 грн., позивач суду не надав.

В договорі ж купівлі - продажу від 12 грудня 1997 року зазначено, що купівля - продаж квартири здійснена за 6750 грн.

Оскільки позивачем оспорюється право на половину квартири, вартість якої обумовлена угодою, то відповідно до вартості відшкодованого майна 3375 грн. сплаті підлягало держмито в розмірі 33,75 грн.

Зважаючи на те, що позов О. задоволено, то понесені ним судові витрати повинні бути стягнуті з відповідачки М. в розмірі 33 грн. 75 коп.

Тому рішення в частині судових витрат підлягають зміні, а стягнута з М. на користь О. сума 330 грн. зменшена до 33 грн. 75 коп.

Керуючись ст. ст.305, 306, 312 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника М. - К. задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2002 року в частині судових витрат змінити, стягнуту з М. на користь О. суму витрат по сплаті держмита в розмірі 330 гривні зменшити до 33 гривень 75 коп. В решті рішення залишити без змін.

Головуючий

Судді