§ 13. Законна сила судового рішення

Порядок набрання рішенням суду законної сили врегульовано ст. 273 ЦПК України. Так, рішення суду набирає її після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Набрання рішенням законної сили має певні правові наслідки, які полягають у набутті ним низки властивостей: обов'язковості, неспросто­вності, винятковості та преюдиціальності.

Обов'язковість. Рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для всіх державних органів та організацій, їх об'єднань, посадових осіб і громадян. Однак законна сила судового рішення має свої межі. Об'єктивні межі полягають у тому, що правова дія судового рішення поширюється на встановлені судом факти та правовідносини. Суб'єктивні межі дії законної сили визначають коло осіб, на яких поши­рюється законна сила, - це сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також їхні правонаступники.

Неспростовність - неможливість із набранням рішенням закон­ної сили (чинності) подальшого оскарження або опротестування рі­шення в апеляційному порядку й, отже, неможливість його скасу­вання або зміни в цьому.

Винятковість рішення суду - неприпустимість порушення та вирішення в суді справи вдруге за тотожним позовом тому, який уже раніше був вирішений судом за умови, якщо під час розгляду первісного позову було остаточно усунуто спір між сторонами або виявилася відсу­тність у позивача права на подання позову.

Преюдиціальність - неприпустимість заперечення та повтор­ної перевірки в іншому процесі фактів і правовідносин, підтверджених рішенням, що набрало законної сили. Усі органи та організації, які дос­ліджують повторно факти й відносини, істинність яких встановлено су­дом, зобов'язані покласти в підґрунтя своєї діяльності і своїх рішень ці факти і відносини в тому вигляді, в якому вони були констатовані в рі­шенні, що набрало законної сили. Сторона, яка ґрунтує вимоги на пра­вовідносинах, повністю або частково встановлених у судовому рішенні, що набрало законної чинності, не повинна доводити наявність право­відносин та елементів, його складових, а також юридичних фактів, що лежать у підґрунті правовідносин. Відносини та факти, встановлені в рішенні, вважаються дійсними і не підлягають доведенню до тих пір, доки рішення не скасовано. Сторона, яка не визнає висунуті до неї ви­моги, не може спростовувати відносини та факти, встановлені судом, і вимагати від суду залучення до справи доказів, що спростовують їх.