Підстави та наслідки скасування усиновлення

В якості першої підстави, визначеної ст. 238 СК України, яка тягне за собою скасування усиновлення, законом названий факт того, що усиновлення суперечить інтересам дитини і не забезпечує їй сімейного виховання.

Якщо дані вимоги виключені із виховного процесу усиновленої дитини, це слід розцінювати як порушення інтересів дитини, що дозволяє суду прийняти рішення про скасування усиновлення. Справедливим уявляється висновок: якщо інтереси усиновленого порушуються, то усиновлення, яке відбулося раніше перестає служити своєму призначенню, і тому його слід скасувати.

Однією з підстав скасування усиновлення, в силу п.2 ст.238 СК України, є та обставина, що дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу. Така норма може бути застосованою лише тоді, коли усиновлювач не знав і не міг знати про хворобу дитини на час усиновлення. Кожен раз, при передачі дитини в сім'ю усиновлювачів, цьому процесу передує ретельне обстеження стану фізичного, психічного та душевного здоров'я дитини, яке здійснюється відповідними фахівцями різних медичних установ. Однак, на жаль, це не виключає ймовірності виявлення, через роки, особливо в період статевого дозрівання підлітка, яскраво виражених аномалій розвитку, що виключає можливість його виховання в сім'ї. Виникає ситуація, коли при всій своїй добросовісності, усиновлювач, по незалежним від нього причинам, не в змозі виконувати свої обов'язки. В подібних випадках, інститут усиновлення, дійсно перестає відповідати своєму призначенню.

Наступною підставою для застосування правових норм про скасування усиновлення є те, що між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливим їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов ’язків.

Наприклад, районним судом м. Полтава було задоволено позов гр. Б. про скасування усиновлення. Свої позовні вимоги гр. Б. обгрунтовував наступним: у 2005 він одружився з гр. Б. та усиновив її дитину. Після розірвання шлюбу у 2014 р., між ним та усиновленою дитиною склалися стосунки, які роблять неможливим їхнє спільне проживання і виконання батьківських обов’язків. За таких обставин суд вирішив за необхідне позов про скасування усиновлення задовольнити^[38].

З припиненням усиновлення, правовідносини, що виникли у зв'язку з ним, не можуть залишатися незмінними. З моменту припинення усиновлення, усиновлювач та його родичі і усиновлений, стають сторонніми один одному особами, і набувати прав, які ґрунтувались би на факті усиновлення не можуть, оскільки його дія на майбутній час анульована. Відповідно, з цього ж дня відновлюються зв'язки дитини з його біологічними батьками і їхніми родичами, що припинилися у зв'язку з усиновленням.

Визнання усиновлення недійсним та скасування усиновлення тягнуть за собою автоматичне поновлення батьківських прав та обов'язків, про те з цього не випливає, що дитина у всіх випадках повинна бути повернена батькам. Хоча права останніх і поновлені, передача їм дитини може і не відповідати її інтересам. Тому суд зобов'язаний з'ясувати цю обставину і вказати у своєму рішенні, чи повертається дитина батькам, чи передається на піклування органам опіки та піклування.

Як бачимо, інститут усиновлення і за своїм змістом, і за своїм призначенням є повноцінною сімейною формою прийомного виховання. Світовий та вітчизняний досвід показує, що гарантії благополуччя дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в сім'ї значно вище, ніж у дітей, влаштованих в дитячий заклад.

ДУМКА НАУКОВЦЯ^[39]

«Більшість дослідників вважають, що питання визначення кола осіб, які беруть участь в справах про усиновлення, вирішується через категорію інтересу. Першу групу осіб, які беруть участь у справі про усиновлення, складають заявники, оскільки їх інтерес у цих справах є “очевидний і виражається в тому, щоб створити між усиновителем та усиновленою особою відносини, найбільш близькі до тих, які виникають між кровними батьками і їхніми рідними дітьми”.

обставинами, що підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обов'язки.

Стаття 313 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справу про усиновлення за обов'язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, чи повнолітньої особи, яка не має батьків або позбавлена їх піклування, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Таким чином, аналізуючи дану статтю можна виокремити таких основних суб'єктів даної категорії справи як заявник, орган опіки та піклування або уповноважений орган виконавчої влади, дитина чи повнолітня особа, та заінтересовані особи.

Також слід звернути увагу, що однією із визначальних рис усіх без винятку справ, що розглядаються у порядку окремого провадження, є відсутність у них сторін у класичному їх розумінні. Оскільки окреме провадження не пов'язане із вирішенням матеріально-правового спору, заявники та інші заінтересовані особи не протистоять одне одному, а отже, і не є сторонами цивільної справи, однак деякі вчені-процесуалісти вважають, що заявник і заінтересована особа є по суті двома сторонами справи в їх класичному розумінні.

Так, виходячи із змісту ч. 1 ст. 223 СК України, подати до суду заяву про усиновлення може особа, яка бажає усиновити дитину, а отже така особа набуває процесуального статусу заявника. Він є одним із ключових учасників справи оскільки ініціює хід цивільної справи, має особисту зацікавленість у захисті свого інтересу та на нього поширюється законна сила судового рішення, яка проявляється в зміні правового статусу особи.

Такою особою може бути жінка або чоловік, з яким біологічна мати чи батько дитини перебуває у шлюбі; особа, яка неперебуває у шлюбі та не проживає однією сім'єю з будь-якою іншою особою; особа, яка не перебувають у шлюбі, але проживає однією сім'єю з іншою особою; подружжя; родичі дитини; опікун, піклувальник. Також, відповідно до національного законодавства до кандидатів усиновлювачів висуваються певні вимоги, що закріплено у ст. 211 СК України. Так, по-перше, ними можуть бути тільки повнолітні дієздатні особи. При цьому, усиновлювач обов'язково повинен бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років, а при усиновленні повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років. Цей підхід зумовлюється прагненням урівняти сім'ю, в якій буде виховуватися усиновлений, з біологічною сім'єю. Хоча слід визнати, що таким чином складається ситуація щодо штучного звуження кола осіб, які можуть бути усиновлювачами. А тому можливим та доцільним було б надати право суду скорочувати різницю у віці, при цьому обов'язково враховувати інтереси самої усиновлюваної особи. Також, згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей» від 10.07.2019 р. № 603 встановлюється ще одна додаткова вимога до кандидатів в усиновлювачі - громадяни України, які бажають усиновити дитину, проходять курс підготовки з питань виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за програмою, затвердженою Мінсоцполітики, крім випадків, коли заявники є родичами дитини, її опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками- вихователями. Відповідно така довідка про проходження курсів додається до пакету документів при поданні заяви до служби у справах дітей.

Судова практика виходить із того, що під умовами усиновлення слід розуміти встановлені сімейним законодавством України вимоги, додержання яких є обов'язковим під час здійснення зазначеного юридичного акта.

Стаття 213 СК України містить вичерпний перелік осіб, які мають переважне перед іншими право усиновити дитину. Таким чином, за наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити ту саму дитину, переважне право на її усиновлення має громадянин України, який у сім'ї виховує дитину; є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яку усиновлюють; усиновлює кількох дітей, що є братами, сестрами; є родичем дитини. Також, законодавець вказує, що крім зазначених осіб, переважне право на усиновлення дитини має подружжя.

Облік громадян України, які постійно проживають на території України і бажають усиновити дитину, здійснює служба у справах дітей. У разі усиновлення дитини подружжям, служба у справах дітей приймає спільну заяву про взяття їх на облік як кандидатів в усиновлювачі, підписану обома подружжями. Заява може бути написана в присутності працівника служби у справах дітей та засвідчена ним. У разі коли одне з подружжя не може особисто з'явитись до служби у справах дітей для написання заяви, його заяву, засвідчену нотаріально, може подати дружина (чоловік). Однак, при розгляд судом справи про усиновлення особливістю є те, що досліджувана категорія цивільних справ передбачає множинність осіб, які виступають у цивільному процесуальному правовому статусі заявника. Тобто, з цього випливає обов'язкова особиста участь в судовому засіданні кожного з подружжя, що зумовлено специфікою матеріально-правової природи справ про усиновлення. Розгляд справи за відсутності заявника є підставою для скасування ухваленого рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦПК України особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. А от реалізувати право звернення до суду з відповідною вимогою заявник може тільки особисто, тобто подання заяви про усиновлення через представника не допускається, що є особливістю цієї категорії справ.

Також, стосовно участі представника у справах про усиновлення існують певні особливості, а саме представник не може брати участь у процесі за відсутності особи, права та охоронювані законом інтереси якої підлягають захисту в суді.

Крім заявника в розгляді справи беруть участь заінтересовані особи. Насамперед, заінтересованою особою по цих справах є дитина, про усиновлення якої просить заявник. Участь дитини у процесі має певні процесуальні особливості, пов'язані з відсутністю у неї повної цивільної процесуальної дієздатності. При цьому здійснення дитиною юридично значущих дій - висловлення думки щодо усиновлення в порядку, визначеному законом, має суттєве значення для правильного розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Але, як вірно вказують деякі вчені, норма ст. 218 СК України вимагає конкретизації. Так, згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові, однак у СК України відсутня норма, яка б установлювала таку відповідність, що може призводити до неоднакового застосування, а іноді і взагалі неможливості застосування цієї норми на практиці. Тобто закон не встановлює ні мінімального віку, з настанням якого пов'язується настання такого ступеня зрілості дитини, коли її думка має правове значення, ні конкретної форми виразу такої згоди дитини.

Згідно зі ст. 12 Конвенції ООН про права дитини, суд зобов'язаний вислухати доводи дитини, але при прийнятті рішення суд насамперед буде керуватися не думкою дитини, а її інтересами. При цьому, вимога ст. 12 Конвенції ООН про права дитини вдало знайшла своє відображення в ст. 171 СК України, яка чітко закріплює право дитини на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Таким чином, необхідно погодитись з тією позицією, що вік дитини, у випадку коли отримання згоди на її усиновлення є обов'язковою умовою усиновлення, слід закріпити у національному законодавстві, що відповідно до ст. 6 СК України та норм Цивільного кодексу України щодо часткової дієздатності фізичних, осіб становить 14 років. Таким чином, вік дитини зумовлює її дієздатність, що впливає на волевиявлення дитини. Хоча, специфічною особливістю розгляду справ про усиновлення є те, що суд на власний розсуд має право ухвалити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ч. 3 ст. 171 СК України).

При розгляді справи про усиновлення повнолітньої особи її також слід визнати заінтересованою особою, участь якої у розгляді справи згідно з ч. 2 ст. 313 ЦПК України є обов'язковою, оскільки юридична заінтересованість зазначених осіб у розгляді справи також пояснюється тим, що рішення по справі зумовлює зміну правового статусу усиновителя та повнолітньої особи.

Обов'язковою при розгляді справ про усиновлення також є участь органу опіки і піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноваженого органу виконавчої влади. Орган опіки та піклування залучається до участі у справі для надання висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини (ч. 2 ст. 253 ЦПК України).

Відповідно до положень статті 214 СК України, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.05 р. № 2342-IV, та «Порядку

провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.08 р. № 866, якою була усунута законодавча неузгодженість щодо визначення цього питання, наразі органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об’єднаних територіальних громад. Державні адміністрації - це органи виконавчої влади, які структурно складаються з величезної кількості підрозділів, одним із яких є служба у справах дітей. Отже, всю необхідну роботу із захисту прав і законних інтересів дітей фактично здійснюють служби у справах дітей як структурні підрозділи районних або обласних держадміністрацій, що наділені конкретними повноваженнями в цій сфері.

Органи опіки та піклування виконують досить багато функцій, пов’язаних з процедурою усиновлення - це і виявлення дітей, які залишилися без піклування батьків, і організація функціонування державного банку даних про дітей - сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, а також кандидатів в усиновлювачі, і підготовка матеріалів до судового розгляду, здійснення контролю за утриманням і вихованням дитини, яка усиновлена, і звернення до суду з вимогою про скасування усиновлення.

Центральним органом виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усиновлення та захисту прав дитини, є Міністерство соціальної політики України. Це міністерство є правонаступником Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини -урядового органу, що діяв у системі Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту.

Заінтересованими особами у справі про усиновлення можуть бути не лише органи опіки та піклування, органи виконавчої влади, а й залежно від обставин справи інші особи, зокрема, один із подружжя, опікун, піклувальник, дитячий заклад, який надає згоду на усиновлення, тощо.

Окрім органу опіки та піклування як заінтересованих осіб, до участі у справах про усиновлення суди нерідко залучають державні органи реєстрації актів цивільного стану, що не є заінтересованими особами, і не включають їх до кола осіб, в яких є юридичний інтерес, пов’язаний з розглядом такої справи.

Необхідно також звернути увагу на участь органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Такими органами та особами відповідно до ст. 56 ЦПК України у встановлених законом випадках є: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі про усиновлення або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі в таких справах для подання висновку у справі є обов’язковою, зокрема, якщо суд визнає це за необхідне.

На сьогоднішній день, існує невирішене законодавством питання щодо участі прокурора у справах про усиновлення саме громадянами України, оскільки у п. 5.3 наказу Генеральної прокуратури України «Про організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод дітей» від 06.12.214 року № 16/гн йдеться про забезпечення обов’язкової участі прокурорів при розгляді судами справ про усиновлення дітей іноземними громадянами. У дослідженнях зазначається, що відповідно до специфіки справ про усиновлення та правозахисної діяльності прокуратури пропонується розглядати справи про усиновлення громадянами України з обов’язковою участю прокурора при здійсненні судочинства.

Однак, СК України в ст. 240 наділяє прокурора правом на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення або визнання усиновлення недійсним, в той же час, ст. 131-1 Конституції України не закріплює, як раніше, функцію представництва інтересів фізичної особи, а передбачає участь в розгляді справ судами з метою представництва інтересів держави. Закон України «Про прокуратуру» на сьогоднішній день не приведений у відповідність з нормами Конституції, закріплюючи можливість представництва інтересів громадян в суді по даній категорії справ. З урахуванням обмеження конституційних функцій прокурора. Вважаємо, що ст. 240 СК України, так само як і інші норми законодавства нашої держави, що передбачають можливість участі вказаного суб'єкта в розгляді судами справ про усиновлення, не мають смислового навантаження, а їх застосування неможливе в силу невідповідності ст. 131-1 Конституції України».

Документи, які повинен надати майбутній усиновитель:

1. Копія паспорта;

2. Довідка про заробітну плату за останні 6 місяців або копія декларації про доходи за попередній календарний рік, засвідчена органами державної податкової служби;

3. Для одружених - копія свідоцтва про шлюб;

4. Висновок про стан здоров'я кожного заявника, складений за формою згідно з додатком 3 (бланк видає працівник служби);

5. Засвідчена нотаріально письмова згода другого з подружжя на усиновлення дитини (у разі усиновлення дитини одним з подружжя), якщо інше не передбачено законодавством;

6. Довідка про наявність чи відсутність судимості для кожного заявника, видана органами внутрішніх справ за місцем проживання заявника;

7. Копія документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням (договір оренди).

У разі усиновлення дитини одним із подружжя висновок про стан здоров'я та довідка про наявність чи відсутність судимості подаються кожним з подружжя.

Строк дії документів становить один рік з дня їх видачі, якщо інше не передбачено законодавством.

Під час приймання документів заявникам роз'яснюються порядок та умови усиновлення, права і обов'язки кандидатів в усиновлювачі, усиновлювачів, правові наслідки усиновлення.

5. Особливості міждержавного усиновлення

Громадяни України, які проживають за межами України, та іноземці, які бажають усиновити дитину, що проживає в Україні, подають до Міністерства соціальної політики справу, яка складається з таких документів:

1) заява про взяття на облік кандидатів в усиновлювачі, засвідчена нотаріально;

2) копія паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, у чотирьох примірниках;

3) висновок компетентного органу країни проживання, який підтверджує можливість заявників бути усиновлювачами (у трьох примірниках). У висновку зазначаються адреса, житлово-побутові умови (кількість спальних кімнат, наявність умов для проживання дитини), біографічні дані, склад сім'ї (кількість осіб, які проживають разом із заявником, ступінь родинного зв'язку, наявність власних дітей), ставлення заявників до усиновлення, проходження підготовки з питань прийняття та виховання усиновленої дитини, попереднє ознайомлення з вимогами щодо усиновлення дитини- сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, в Україні, інформація щодо раніше усиновлених дітей, їх стан здоров'я, розвиток, виховання, умови проживання, перебування в сім'ї після усиновлення дитини під соціальним супроводженням. Висновок повинен містити рекомендації щодо кількості, віку та стану здоров'я дітей, яких можуть усиновити заявники. Рекомендації щодо стану здоров'я дитини зазначаються у разі, коли заявникам рекомендовано усиновлення дитини-інваліда, яка страждає на хворобу, внесену до затвердженого МОЗ переліку захворювань, які дають право на усиновлення дитини без дотримання строків її перебування на обліку в Міністерстві соціальної політики, а також дітей віком до п'яти років.

У висновку також зазначається інформація про наявність (відсутність) рішень суду щодо визнання заявників недієздатними, позбавлення їх батьківських прав, скасування усиновлення або визнання його недійсним, відібрання у них дітей, а також про факти відмови заявників від виховання власних чи раніше усиновлених дітей.

Іноземцям, які постійно проживають на території України, що підтверджується посвідкою на постійне проживання в Україні, виданою територіальними органами чи підрозділами ДМС, висновок готує служба у справах дітей за місцем їх проживання;

4) дозвіл компетентного органу країни проживання заявників на в'їзд і постійне проживання усиновленої дитини, крім громадян України, які проживають за межами України, та іноземців, які проживають на території країни, з якою Україна має безвізовий режим;

5) зобов'язання заявника нотаріально засвідчене (у двох примірниках), дресоване Міністерству соціальної політики та консульській установі чи дипломатичному представництву України:

• поставити дитину на облік у відповідній консульській установі чи дипломатичному представництві України (із зазначенням найменування установи, представництва, його адреси) протягом місяця після в'їзду до країни проживання;

• забезпечити право усиновленої дитини зберігати громадянство України до досягнення нею 18 років;

• подавати консульській установі чи дипломатичному представництву України не менш як один раз на рік протягом перших трьох років після усиновлення та в подальшому один раз на три роки до досягнення дитиною вісімнадцяти років звіт про умови проживання та стан здоров'я усиновленої дитини за формою згідно з додатком 5;

• надавати можливість представникові консульської установи чи дипломатичного представництва України спілкуватися з дитиною;

• повідомляти консульську установу чи дипломатичне представництво України про зміну місця проживання усиновленої дитини;

• протягом 20 робочих днів повідомляти консульській установі чи дипломатичному представництву України про передачу на виховання усиновленої дитини іншим іноземцям, закладам для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також відібрання дитини правоохоронними органами та органами соціальної опіки;

• негайно, але не пізніше ніж через три дні, повідомляти консульській установі чи дипломатичному представництву України про випадки порушення прав та законних інтересів усиновленої дитини, а також про нещасні випадки з усиновленою дитиною та її смерть.

У зобов'язанні повинна зазначатися адреса проживання заявника (за наявності кількох місць проживання зазначається адреса кожного з них), паспортні дані, номер телефону та електронна адреса;

6) засвідчена нотаріально письмова згода другого з подружжя на усиновлення дитини із зазначенням причини усиновлення тільки одним із подружжя (у разі усиновлення дитини одним із подружжя), якщо інше не передбачено законодавством;

7) довідка з місця роботи про заробітну плату за останні шість місяців або копія декларації про доходи за попередній календарний рік, засвідчена органом, який її видав або нотаріально;

8) засвідчена нотаріально копія документа про шлюб, зареєстрований в компетентних органах країни (у двох примірниках);

9) висновок про стан здоров'я кожного заявника, складений за формою згідно з додатком 3;

10) довідка про перевірку на території країни проживання фактів наявності чи відсутності судимості для кожного заявника, видана компетентним органом країни проживання;

11) засвідчена нотаріально копія документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням, із зазначенням його загальної і житлової площі та кількості спальних кімнат;

12) засвідчена нотаріально письмова згода заявника, який є іноземцем, на отримання інформації про нього в Генеральному секретаріаті Інтерполу та правоохоронних органах держави, громадянином якої є іноземець, та держави, на території якої він проживає (у двох примірниках), на строк до досягнення усиновленою дитиною вісімнадцяти років.

13) виданий компетентним органом країни проживання заявника за встановленою формою документ або в разі його відсутності засвідчена нотаріально письмова згода заявника на отримання та обробку персональних даних про нього та усиновлену дитину в усіх компетентних органах країни проживання (у трьох примірниках) на строк до досягнення усиновленою дитиною вісімнадцяти років;

14) інформація компетентного органу країни проживання заявника та інформація консульської установи чи дипломатичного представництва України про своєчасність (несвоєчасність) подання звітів та наявність (відсутність) фактів неналежного виконання обов’язків усиновлювачем, який є іноземцем або громадянином України, що постійно проживає за межами України, у разі повторного усиновлення на території України. У разі усиновлення дитини одним із подружжя документи, передбачені підпунктами 2, 9, 10, 12 і 13 цього пункту подаються кожним з подружжя. Нотаріально засвідчені заяви про розмір заробітної плати чи інших доходів заявників, наявність у них майна чи права користування майном, інші заяви не замінюють документів, зазначених у цьому пункті. Справа приймається Міністерством соціальної політики, якщо в ній є всі документи, зазначені у цьому пункті.

Документи, передбачені підпунктами 1, 3, 5-7, 9, 10, 12-14 цього пункту, подаються в оригіналах. У разі коли оригінал документа зберігається органом, який його видав (про що повинно бути зазначено в самому документі), подається його копія, нотаріально засвідчена. Документи, передбачені цим пунктом, оформляються в країні проживання заявників. Іноземці, які постійно проживають на території України, що підтверджується посвідкою на постійне проживання в Україні, виданою територіальними органами чи підрозділами ДМС, оформляють документи на території України. Іноземці, які тимчасово проживають на території України, оформляють документи в країні постійного проживання.

Міністерство не приймає до розгляду справи, що надійшли поштою. Строк дії документів, зазначених у пункті 33, крім документів, зазначених у пунктах 12 і 13, становить один рік від дати їх видачі, якщо інше не передбачено законодавством країни (про що зазначається в документі), в якій вони видані.