<<
>>

§ 4. Розгляд справи судом апеляційної інстанції

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє за­конність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були

досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Крім того, суд не може розглядати вимоги особи, яка подала апеляцій­ну скаргу, які не були заявлені в суді першої інстанції.

За правилами чинного ЦПК, суд не обмежений доводами апеляцій­ної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесу­ального праваг, які є безумовною підставою для скасування рішення. Це положення уявляється таким, що суперечить принципу диспози­тивності цивільного процесуального права, оскільки воля заінтересо­ваних осіб може не спрямовуватись на досягнення такого процесуаль­ного результату, як скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 302 ЦПК, справа має бути призначена до розгляду у розумний строк, але не пізніше семи днів після закінчення дій підготовки справи до розгляду. Таке положення процесуального законодавства справедливо критикується Д. Луспеником, оскільки встановлений законодавцем строк для призначення справи до розгляду в апеляційній інстанції є об'єктивно нереальним. А намагання законо­давця забезпечити якомога скоріше вирішення справи насправді при­зводить до зворотного результату — невиправданого затягування стро­ків розгляду справи, вимушеного порушення строків призначення справи до розгляду'.

Дотримання процесуальних строків при розгляді цивільних справ можна вважати однією з обов'язкових передумов ефективності цивіль­ного судочинства, оскільки соціальні та юридичні результати право- застосовної діяльності безпосередньо залежать від часу її здійснення.

Крім того, процесуальні строки дисциплінують учасників процесу, орієнтуючи їх на своєчасну реалізацію суб'єктивних прав, якими вони наділені як суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин.

Розумність строку призначення справи до апеляційного розгляду в контексті ст. 302 ЦПК має обмежений характер. Підтримуючи вигце- наведену позицію Д. Д. Луспеника відносно необхідності збільшення часових меж розумності вказаного строку, зазначимо, що ознакою розумності визначеного вказаною нормою строку має бути така об­ставина: в його межах не повинна втрачатись така мета апеляційного провадження, як об'єктивний, неупереджений та своєчасний розгляд

Луспеник, Д. Кому потрібна поспішна апеляція? [Текст] /Д. Луспеник // Юрид вісн. України. - 2006. - 4-10 лют. (№ 5). - С. 7.

852

апеляційної скарги на предмет дотримання законності й обґрунтова­ності рішення суду першої інстанції.

Цивільне процесуальне законодавство не передбачає, яким саме процесуальним документом оформлюється призначення справи до розгляду в апеляційному суді. Виходячи зі ст. 302 ЦПК, судова колегія саме в ухвалі повинна визначати всі обставини, що передбачені цією статтею. Такий висновок ґрунтується на тій обставині, що судова ухва­ла виноситься в процесі судового розгляду при вирішенні процедурних питань, визначених цивільним процесуальним законодавством. У той же час указаний процесуальний документ можна характеризувати як акт застосування норм процесуального права, спрямований на виник­нення процесу, його розвиток і закінчення. Ухвала не торкається матеріально-правового спору і стосується питань процедури . В. В. Ко­маров та П. І. Радченко визначають такі умови набрання ухвалою ознак акта правосуддя: а) винесення ухвали має передбачатись законом;

б) ухвала повинна постановлятися судом; в) винесенню ухвали повинні передувати передбачені цивільним процесуальним законом дії, наве­дення та встановлення саме таких обставин, з наявністю яких закон пов'язує можливість винесення відповідної ухвали; г) ухвала повинна оформлюватись у встановленій законом процесуальній формі та міс­тити передбачені ЦПК реквізити .

Від належної процедури розгляду залежить ефективність апеляцій­ного провадження. Справа розглядається апеляційним судом за прави­лами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з ви­нятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу 5 ЦПК, яка передбачає апеляційне провадження. Це правило визначає порядок роз­гляду справи апеляційним судом. Розгляд справи є основним елементом апеляційного провадження та здійснюється у формі перевірки законнос­ті й обґрунтованості судового рішення фактично через повторний роз­гляд справи. Розгляд справи в суді апеляційної інстанції здійснюється у відповідній процесуальній формі в судовому засіданні, яке складаєть­ся з чотирьох частин: підготовча; з'ясування обставин і перевірка їх доказами; судові дебати; ухвалення та оголошення рішення чи ухвали.

У підготовчій частині засідання суд зобов'язаний вирішити, чи можна вирішувати справу в даному складі суду, розглянути її за від-

1 Див.: Цивільне процесуальне право України [Текст] : [підруч. для юрид. вузів і ф-тів / В. В. Комаров, В. А. Бігун, П. І. Радченко та ін. ] ; за ред. В. В. Комарова. -

X.: Основа, 1992.-С. 247.

2

Комаров, В. В. Проблемы науки гражданского процессуального права / В. В. Ко­маров, В. А. Бигун, В. В. Баранкова ; под ред. В. В. Комарова. - Харьков : Право, 2002.-С. 215.

сутності осіб, що не з'явились у судове засідання. Крім того, роз'яснює права й обов'язки особам, що беруть участь у справі, та їх представ­никам; вирішує заявлені клопотання. До початку розгляду справи по суті головуючий з'ясовує, чи наполягає особа, що оскаржує рішення, на розгляді скарги, чи визнає вимоги апеляційної скарги протилежна сторона, чи не бажають сторони укласти мирову угоду.

Розгляд справи в апеляційному суді відбувається за правилами, встановленими для судового розгляду в суді першої інстанції (статті 158-196 ЦПК). "Однак слід враховувати, що розгляд справи в апеляцій­ному суді має підпорядковуватися також правилам розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Мова йде про особливості дослідження й оцінки доказів апеляційним судом, розгляд справи в межах доводів, заявлених у суді першої інстанції. Також слід враховувати, що правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, засто­суванню апеляційним судом не підлягають. Зокрема, не повинні за­стосовуватись апеляційним судом правила про об'єднання позовних вимог, про подання зустрічного позову.

Специфічність розгляду справи судом апеляційної інстанції полягає також у більш вузькій спрямованості повторного процесу. Зокрема, це відображено у ст. 303 ЦПК України, згідно з якою суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Більше того, така перевірка здійснюється, як правило, ще й у межах доводів апеляційної скарги. Тому якщо в апеляційній скарзі не вказане прохання дослідити в судовому засіданні, наприклад, висновок експерта, то апеляційний суд і не зобов'язаний це робити.

Повного мірою в суді апеляційної інстанції діє також принцип дис- позитивності. Якщо в суді першої інстанції сторона вправі протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підстави або предмет по­зову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, то в суді апеля­ційної інстанції вона таких прав не має.

У цілому діяльність суду апеляційної інстанції як складова части­на цивільного судочинства при розгляді апеляційної скарги по суті підпорядкована тим самим принципам, що і діяльність суду першої інстанції. Особливістю прояву основоположних засад цивільного су­дочинства при перегляді рішень, що не набрали законної сили, є також виключний характер колегіальності розгляду справи апеляційним су­дом. При розгляді справ у колегіальному складі професійних суддів 854

усі судді мають рівні з головуючим права, і судове рішення вважається прийнятим за умови, якщо за нього проголосувала більшість суддів.

Проте на будь-якій стадії цивільного процесу сторони можуть за­вершити справу мировою угодою. Закриття провадження в даному випадку відбувається відповідно до загальних правил про ці процесу­альні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. При цьому процесуальне законодавство не передбачає обов'язкового зупинення провадження у справі перед вирішенням питання про можливість за­криття провадження у справі з метою надання сторонам часу, необхід­ного для примирення.

Процедура розгляду судом клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з укладанням мирової угоди викладена у ст. 175 ЦПК. Згідно із зазначеною нормою сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. У разі укладання сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття про­вадження у справі. Втім ст. 175 ЦПК встановлює й інші правила за­твердження мирової угоди. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує розгляд справи. Таким чином, закон встановлює дві моделі закінчення справи шляхом укла­дання мирової угоди: без перевірки її на предмет відповідності закону та із такою перевіркою .

Як і в суді першої інстанції, виклик до судового засідання апеля­ційного суду здійснюється загальним порядком шляхом надсилання відповідним особам судових повісток за правилами, встановленими статтями 74-78 ЦПК. Враховуючи спрямованість цивільного процесу­ального законодавства на оперативний та розумний строк розгляду справи, ст. 305 ЦПК закріплює наслідки неявки в судове засідання осіб, які беруть участь у справі. Обставини, які можуть бути причинами як відкладення розгляду справи, так і розгляду справи у відсутності осо­би, що бере участь у справі, поділяють на два види. Апеляційний суд обов'язково має відкласти розгляд справи за умови неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, відносно якої немає відо­мостей про вручення їй судової повістки. Відкладення розгляду спра-

Див.: Сібільов, Д. М. Мирова угода в господарському та цивільному процесі [Текст] / Д. М. Сібільов // Проблеми цивільного права та процесу : матеріали наук.- практ. конф., присвяч. пам'яті проф. О. А. Пушкіна (23 трав. 2009 р. ). - X. : Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2009. - С. 311-312.

ви може відбутись і у випадку, якщо від такої особи надійшло клопо­тання про відкладення розгляду справи у зв'язку з її неявкою за умови, якщо причини такої неявки будуть визнані судом поважними. У разі повідомлення належним чином сторін, інших осіб, які беруть участь у розгляді справи, про місце і час розгляду справи, та неявки вказаних осіб за таких умов суд апеляційної інстанції вправі розглянути цивіль­ну справу за їх відсутності.

Новелою у цивільному процесуальному законодавстві України є ст. 304' ЦПК, яка регламентує особливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій справ. Указана норма закріплює можливість розгляду апеляційних скарг на рішення судів першої інстанції за де­якими категоріями справ без виклику осіб, що беруть участь у справі, за наявними у справі матеріалами. Рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду зазначених справ є остаточним та оскаржен­ню не підлягає.

Законодавство про судоустрій України закріплює апеляційну форму перегляду судових рішень як основну (включаючи перевірку як законнос­ті, так і обґрунтованості рішення суду першої інстанції) та таку, що визна­чає, по суті, набрання рішенням місцевого суду законної сили. Виходячи з цього не слід, на нашу думку, виключати можливість для заінтересованих осіб брати участь у розгляді справи апеляційним судом, як це передбаче- ноуч. 1 ст. 304 ЦПК. Такий законодавчий припис протирічить, якуявля- ється, статтям 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки обмежує право на доступ до правосуддя та принцип від­критості розгляду цивільної справи, відповідно до якого особа має право бути присутньою в судовому засіданні та відстоювати свої позиції з ура­хуванням особливостей національного права.

Уявляється також спірним положення законодавчих приписів, котрі передбачають випадки неможливості оскарження рішення апеляційно­го суду в касаційному порядку (наприклад, ухвали апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги на судовий наказ та залишення судо­вого наказу без змін, ухвалу апеляційного суду про скасування судового наказу). Уявляється, що такі правила протирічать закріпленому в Кон­ституції України праву на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення з урахуванням інстанційної побудови судів цивільної юрисдик­ції. З цього випливає, що винятків із права апеляційного та касаційного оскарження не повинно бути у цивільному процесі, оскільки заінтересо­ваним особам необхідно гарантувати оскарження рішення суду першої інстанції як в апеляційному, так і в касаційному порядках. Інша побудо- 856

ва існує в системі адміністративних судів, де як суд першої інстанції може виступати касаційний суд, котрим є Вищий адміністративний суд України. У такому випадку навряд чи можна говорити про забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду касаційної ін­станції, що розглядав справу як суд першої інстанції.

За результатами розгляду справи апеляційний суд виносить рішен­ня або ухвалу. Правила ухвалення зазначених актів визначаються ст. 19 ЦПК та правилами щодо винесення рішення судом першої інстанції з урахуванням особливостей, що зазначені у статтях 314-316 ЦПК. Будь-яких труднощів у застосуванні вказаних норм суди апеляційних інстанцій не зазнають. Процесуальні акти апеляційного суду мають ухвалюватись із додержанням таємниці нарадчої кімнати. У нарадчій кімнаті питання на обговорення суду повинен ставити головуючий, а оформлювати рішення — суддя-доповідач. Рішення приймається більшістю голосів, головуючий голосує останнім. Рішення чи ухвала суду апеляційної інстанції має відповідати тим самим головним ви­могам, що й ухвала (рішення) суду першої інстанції, тобто законності й обґрунтованості, повноті, чіткості, ясності.

Загальним правилом ухвалення рішень та постановления ухвал апеляційним судом є надання суду апеляційної інстанції можливості складати й оголошувати в день розгляду справи тільки вступну та резолютивну частини рішення, а оформлення її повного тексту від­кладати на строк не більше п'яти днів. Проголошення вступної та резолютивної частини можливе не в усіх випадках, а лише у разі склад­ності справи чи в інших встановлених законодавством випадках. Рі­шення суду апеляційної інстанції оголошується прилюдно в залі судо­вого засідання, крім випадків проведення закритого судового засідан­ня. Можна погодитися з позицією О. Д. Трач про те, що законодавче закріплення інституту проголошення ухвал, рішень суду апеляційної інстанції свідчить про демократизм цивільного судочинства. Крім того, воно сприяє здійсненню судочинством запобіжної та виховної функції. Процесуальна діяльність суду апеляційної інстанції з проголошення рішень, ухвал відбувається у словесній формі. Таким чином, при про­голошенні рішень та ухвал здійснюється реалізація принципу усності судового розгляду .

Трач, О. Д. Проголошення ухвал та рішень суду апеляційної інстанції [Текст] / О. Д. Трач // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : матеріали X регіон, наук.-практ. конф., 5-6 лют. 2004 р. - Л. : Юрид. ф-т Львів, нац. ун-ту ім. І. Франка, 2004. - С. 307.

Стаття 314 ЦПК передбачає випадки винесення двох видів судових рішень: ухвали суду апеляційної інстанції та рішення апеляційного суду. Постановления двох видів судових актів обумовлюється різним процесуальним змістом ухвали та рішення апеляційного суду. Ухвалу суд апеляційної інстанції виносить у випадках, передбачених ч. 1 ст. 314 ЦПК:

1) відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін;

2) скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду пер­шої інстанції;

3) скасування рішення суду із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду;

4) відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали суду без змін;

5) зміни ухвали суду першої інстанції;

6) скасування ухвали та вирішення питання по суті.

Рішення суд апеляційної інстанції виносить у випадках скасування судового рішення й ухвалення нового рішення або зміни останнього. Ухвалення рішення апеляційним судом обумовлюється розв'язанням справи по суті, а винесення ухвали не пов'язано з кінцевим розглядом цивільної справи по суті вимог.

Ухвала суду апеляційної інстанції складається:

1) зі вступної частини із зазначенням часу і місця її постановления; найменування суду; прізвищ та ініціалів головуючого і суддів; прізви­ща та ініціалів секретаря судового засідання; найменування справи та повних імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

2) описової частини із зазначенням короткого змісту вимог апеля­ційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі; встановлених судом першої інстанції обставин;

3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд ви­ходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керу­вався;

4) резолютивної частини із зазначенням висновку апеляційного суду; розподілу судових витрат; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Ухвала суду апеляційної інстанції має відповідати вимогам ст. 315 ЦПК щодо її форми та змісту. Зокрема, при відхиленні апеляційної скарги і залишенні рішення суду першої інстанції без змін у порядку

858

ч. 1 ст. 308 зазначеного Кодексу — містити мотиви такого відхилення. Обґрунтування ухвали суду апеляційної інстанції лише посиланням на рішення суду першої інстанції є недостатнім і таким, що не відповідає вимогам ст. 315 ЦПК.

Неврахування зазначеного положення судом апеляційної інстанції приводить до скасування ухвали апеляційного суду судом касаційним та направлення справи на новий апеляційний розгляд .

У разі відхилення апеляційної скарги в ухвалі зазначаються моти­ви її відхилення. При скасуванні рішення суду першої інстанції в рі­шенні має бути зазначено, які порушення закону були допущені судом першої інстанції. В ухвалі суд апеляційної інстанції має право посила­тись і на роз'яснення касаційного суду чи правові позиції Верховного Суду України. Посилання апеляційного суду на вищевказані докумен­ти в цілому не підлягає запереченню, але необхідно враховувати, що вони не є джерелами права, і тому їх недотримання не тягне застосу­вання відповідних санкцій.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції має на­вести в ухвалі конкретні обставини і факти, що спростовують докази апеляційної скарги. У разі скасування рішення і ухвалення нового або зміни рішення в рішенні апеляційного суду зазначається, у чому по­лягає неправильність рішення. Згідно з практикою, що склалася, у рі­шенні, як правило, зазначається, які обставини справи апеляційний суд з'ясував, які докази дослідив, а також які ще дії виконав суд апеляцій­ної інстанції.

В описовій частині ухвали необхідно стисло викласти зміст заяв­лених вимог (вимоги позивача, заперечення відповідача, позиція третіх осіб), після цього — зміст резолютивної частини суду першої інстанції. Виклавши зміст рішення, слід навести: узагальнені доводи апеляційної скарги; надані додаткові докази; пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції. При викладенні змісту апеляційної скарги слід зазначити не лише прохання особи, яка її по­дала, а й докази, згідно з якими вона вважає рішення неправильним.

У мотивувальній частині ухвали суд апеляційної інстанції має вказати, на якій підставі дійшов висновку про необхідність залишити ухвалу без зміни, її скасування або зміни. Відповідним чином слід аргументувати і висновок суду про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Висновок про законність (незаконність),

Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 лютого 2008 р. [Текст] // Суд. практика. - 2008. - № 8 (32). - С. 27-28.

обґрунтованість (необґрунтованість) судового рішення суд апеляційної інстанції робить на основі аналізу як матеріалів, що містяться у спра­ві, так і додатково наданих, відповідно до чинного законодавства, осо­бами, які мають на це право. Свої висновки апеляційний суд має по­рівняти з висновками, яких дійшов суд першої інстанції, що дає змогу з'ясувати питання про їх правильність або неправильність.

Суд апеляційної інстанції зобов'язаний викласти в мотивувальній частині ухвалиА власні правові висновки щодо правильності застосу­вання судом першої інстанції матеріальних і процесуальних норм і послатись на закон, котрим керувався при прийнятті ухвали.

Резолютивна частина ухвали має містити наслідки розгляду апеля­ційної скарги й інші відомості, які містяться в п. 4 ч. 1 ст. 315 ЦПК. Висновки суду мають узгоджуватися з мотивувальною частиною ухва­ли і відповідними повноваженнями, наданими судові апеляційної ін­станції. Як при скасуванні рішення, так і при залишенні його без змін у резолютивній частині ухвали слід зазначити, рішення якого суду і в якій справі скасовується або залишається без зміни.

У разі часткового скасування рішення точно зазначається, в якій частині воно скасовується, а в якій залишається без зміни. Якщо про­вадження у справі, в якій рішення вже виконано, закривається судом апеляційної інстанції, у резолютивній частині ухвали має бути зазна­чено про поворот виконання рішення.

При частковому скасуванні ухвали суду, що перешкоджає подаль­шому провадженню у справі, і направленні справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в ухвалі має бути зазначено, які по­рушення закону були допущені судом першої інстанції. Ухвала суду апеляційної інстанції за апеляційною скаргою набирає чинності не­гайно після її проголошення.

Суд, який розглядає справу в апеляційному порядку, має зазначити правові підстави відхилення апеляційної скарги у випадку реалізації судом апеляційної інстанції повноваження, закріпленого у п. 1 ч. 1 ст. 314 ЦПК. На порушення судом першої інстанції норм процесуаль­ного права апеляційний суд повинен вказати у власній ухвалі при скасуванні рішення суду першої інстанції.

У юридичній літературі пропонується доповнити вимоги процесу­ального законодавства щодо вдосконалення змісту ухвали апеляційного суду . Убачається, що така позиція цілком прийнятна з урахуванням

1 Трач, О. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції [Текст] / О. Трач // Вісн. Львів, ун-ту. Сер. юрид. - 2004. - Вип. 39. - С. 334-340.

860

сучасного законодавчого регламентування змісту вказаного акта право­суддя. Поряд з цим прийняття на законодавчому рівні пропозиції О. Д. Трач дозволить ретельніше відображати в судових актах зміст правовідносин, що з'ясувались під час апеляційного розгляду справи.

У статті 316 ЦПК передбачається зміст рішення суду апеляційної інстанції, яке виноситься у випадках скасування судового рішення й ухвалення нового або зміни рішення. Зміст рішення суду апеляційної інстанції незначною мірою відрізняється від змісту рішення суду пер­шої інстанції з тією особливістю, що в рішенні апеляційного суду має відображатись юридична доля оскаржуваного рішення. Наявні ж від­мінності є похідними від реалізації апеляційним судом покладених на нього повноважень. Якщо апеляційний суд дійде висновку про закон­ність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, то в рішенні це має обґрунтовуватися конкретними даними з посиланням на мате­ріали справи. У разі скасування або зміни рішення суду першої інстан­ції апеляційний суд у своєму рішенні має вказати, у чому полягає не­законність та необґрунтованість суду першої інстанції, який закон і в чому порушено, якими матеріалами справи спростовуються мотиви суду першої інстанції, покладені в основу рішення. Якщо ухвала апе­ляційного суду не відповідає зазначеним вимогам закону, вона може бути скасована судом касаційної інстанції на підставі ст. 336 ЦПК .

Рішення апеляційного суду, як і ухвала вказаного судового органу, має складатися із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. У цілому в законодавстві вичерпно надано перелік відомостей, які має містити зміст рішення. Резолютивна частина рішення апеля­ційного суду, крім висновків щодо правової долі оскарженого акта місцевого суду, має містити також інші відомості.

Стаття 316 ЦПК не містить вимог щодо вказівки на спосіб вико­нання рішення суду апеляційної інстанції, але вивчення судової прак­тики дозволяє зробити висновок про необхідність доповнення зазна­ченої правової норми положеннями про порядок та спосіб виконання такого рішення. Так, у квітні 2003 р. мати одного з відрахованих сту­дентів звернулася до Деснянського районного суду м. Чернігова в ін­тересах свого неповнолітнього сина та просила скасувати наказ від 17 січня 2003 р. № 15 про відрахування сина з Чернігівського держав­ного технологічного університету (надалі — Наказ), поновити його як

1 Ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду Укра­їни від 4 липня 2007 р. [Текст] // Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 2008. - № 7. - С. 307-309.

студента першого курсу та допустити до складання іспитів та заліків. Дослідивши обставини справи, суд першої інстанції відмовив у задо­воленні вимог заявниці. Апеляційний суд Чернігівської області, роз­глянувши апеляційну скаргу заявниці, прийняв рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції та Наказ, зобов'язавши Університет поновити сина заявниці студентом першого курсу Університету «...з вирішенням питання про складання ним академічної заборгова­ності». Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зобов'язав Університет поновити сина заявниці як студента першого курсу групи МА-021 (місце держзамовлення).

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області було прийнято 6 жовтня 2003 p., тобто після того, як почався 2003/04 навчальний рік, а студенти групи МА-021, які були студентами першого курсу, пере­йшли на другий. При цьому група МА-021 так і залишилась групою МА-021, тобто вона стала групою другого курсу, але назва її не зміни­лась. Указаної групи на першому курсі Університету немає. А в рішен­ні апеляційного суду чітко вказано: «зобов'язати поновити. . . студен­том першого курсу Університету за спеціальністю. . . групи МА-021 (місце держзамовлення)». Надана Міністерством освіти і науки Укра­їни квота місць державного замовлення розподілена приймальною комісією серед абітурієнтів у серпні 2003 p., а вакантних бюджетних місць на першому курсі немає. Таким чином, у теперішній час ви­конати зазначене рішення суду апеляційної інстанції не уявляється можливим .

Суд апеляційної інстанції проголошує винесені рішення й ухвали за загальними правилами вчинення зазначених дій у суді першої ін­станції. Виходячи з цього, рішення чи ухвала суду або вступна та ре­золютивна частини зазначених документів проголошуються негайно та прилюдно після закінчення судового розгляду та виходу складу суду із нарадчої кімнати. У разі проголошення в судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення чи ухвали суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним текстом рішення чи ухвали суду.

Головуючий роз'яснює зміст рішення (ухвали), порядок і строк оскарження. У юридичній літературі піддається критиці порядок по­становления судом апеляційної інстанції рішень і ухвал як переванта-

Див.: Корбут, В. Обжалование приказа об отчислении [Текст] / В. Корбут// Юрид. практика. - 2004. - 25 марта (№ 12 (326)). - С. 13.

862

жений та непродуманий . Однак такий складний з першого погляду порядок проголошення акта правосуддя апеляційного суду пов'язаний з особливими правовими наслідками проголошення рішення апеляцій­ного суду. Після вказаної дії рішення набуває законної сили. Таким чином, проголошення апеляційним судом власного рішення є юридич­ним фактом, від якого залежать виникнення, розвиток та припинення цивільних процесуальних правовідносин, тобто настання певних процесуально-правових наслідків.

З позиції процесуального права визнання рішення суду як само­стійного матеріального юридичного факту означає наділення його властивостями й ознаками, які притаманні іншим юридично значущим обставинам. Судове рішення, будучи процесуальним актом, впливає на існування матеріальних та процесуальних правовідносин і тим са­мим набуває значення самостійного елемента механізму правового регулювання. Поряд з цим рішення апеляційного суду можна розгля­дати як правозастосовні акти, оформлені у вигляді процесуального документа, що владно підтверджує правовідносини сторін на підставі встановлених фактичних даних.

Після проголошення судового рішення апеляційний суд не може сам скасувати або змінити це рішення, за винятком випадків, встанов­лених у ст. 318 ЦПК. Приписи цієї норми є винятком із загального правила про те, що рішення апеляційного суду не може бути перегля­нуте судом, який його виніс. Слід зазначити, що перегляд рішення за цим правилом не є переглядом рішення за нововиявленими обстави­нами виходячи із викладеного нижче.

Вказана норма передбачає наслідки надходження до апеляційного суду скарг осіб, які мають право на апеляційне оскарження судових рішень після закінчення апеляційного розгляду справи та винесення рішення (ухвали) судом апеляційної інстанції або коли строки на по­дання апеляційної скарги у зв'язку з пропугценням їх із поважних причин були поновлені або продовжені, й особа, яка подала апеляцій­ну скаргу, не була учасником первинного розгляду справи судом апе­ляційної інстанції. У зазначених випадках суд апеляційної інстанції розглядає цивільну справу за правилами гл. 1 розд. 5 ЦПК. Н еобхідно зазначити, що ст. 318 ЦПК містить додаткові можливості реалізації передбаченого Конституцією та нормами процесуального законодав-

Див.: Бородін, М. М. Апеляційне оскарження судових рішень у цивільних справах [Текст] / М. М. Бородін, Н. М. Бородіна // 36. наук. пр. Харк. держ. пед. ун­ту ім. Г. С. Сковороди. Сер. «Право». - X. : ХНАДУ, 2003. - Вип. 3. - С. 38-39.

ства права оскарження судових постанов, оскільки передбачає, по суті, відновлення апеляційного провадження після винесення судом апеля­ційної інстанції рішення чи ухвали. Можна зробити висновок, що розгляд апеляційної скарги в такій формі, що визначається в названій нормі, є винятком із загального правила про те, що суд (уданому ви­падку — апеляційний) не вправі переглядати та скасовувати за резуль­татами розгляду справи раніше винесене ним рішення.

Виходячи із змісту вказаної норми будь-яка особа, яка вважає своє право порушеним судовим рішенням, що вже було предметом розгляду судом апеляційної інстанції, може звернутись із апеляційною скаргою на таке рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд у такому випадку має ретельно перевіряти наявність порушень прав особи, що звернулася з апеляційною скаргою. У протилежному випадку апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції може перетворитись у нескінченний пере­гляд рішення апеляційного суду на підставі ст. 318 ЦПК.

Маючи по суті унікальний характер, котрий дозволяє апеляційному суду переглянути власні рішення за межами існуючих у процесуаль­ному законодавстві форм перегляду, визначений у ст. 318 ЦПК спосіб перегляду судового рішення є «дифузією» функціональних повнова­жень суду касаційної інстанції. Вбачається, що всі помилки, які впли­вають на законність рішення апеляційного суду, має виправляти про­цесуальним шляхом суд касаційної інстанції. Винятком у цьому ви­падку може служити перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, а не в порядку ст. 318 ЦПК, як це має місце в чинному цивільному процесуальному законодавстві. При прийнятті діючо­го ЦПК України така норма була передбачена у всіх проектах вказано­го Кодексу, що були предметом розгляду Верховною Радою України. Активну участь в обговоренні цієї статті брали народні депутати Вер­ховної Ради України третього скликання В. В. Онопенко та В. JI. Му- сіяка , юристи харківської правової школи.

Рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення. Під законною силою рішення (ухвали) суду апеляційної інстанції слід розуміти його незмінність та виключ­ність. З точки зору об'єктивних меж законна сила судового рішення означає дію судового рішення з приводу тих правовідносин, прав і обов'язків, котрі були предметом рішення суду, а також з приводу тих юридичних фактів, які послужили його основою. Законна сила судо­вого рішення з точки зору суб'єктивних меж поширюється на сторони

1 ЬіІр://2акоп1. гайа. §ОУ. иа/с§і-Ьіп/1аш8/таіп. с8І?пге§ = 1618-15&с = 1#НІ8Іогу/.

й інших осіб, які брали участь у справі. Такі суб'єкти не можуть вдру­ге звернутися з апеляційною скаргою на судове рішення.

Правові наслідки набрання рішенням (ухвалою) законної сили за­лежать від його характеру. Так, якщо апеляційним судом ухвалу по справі скасовано і справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції, то в останнього виникає обов'язок знову роз­глянути справу; особи, які беруть участь у справі, мають ті самі права, що й при первинному розгляді справи; не поновлюється перебіг стро­ків позовної давності й ін. Якщо ж судом апеляційної інстанції зміню­ється рішення або виноситься нове, то настають такі самі наслідки, як і при набранні законної сили рішенням суду першої інстанції.

Особливим видом правозастосовного акта є окрема ухвала апеля­ційного суду. Суд апеляційної інстанції, виявивши під час розгляду справи окремі помилки, допущені судом першої інстанції, а також не­доліки в роботі підприємств, установ, організацій і службових осіб, може разом із винесенням рішення (ухвали) постановити окрему ухва­лу з приводу цих недоліків та помилок і надіслати її відповідним по­рушникам правових норм. Постановления окремої ухвали можливе за умови не тільки виявлення самого факту порушення закону, а й при встановленні причин та умов такого порушення.

Відзначальною особливістю окремої ухвали є те, що по одній спра­ві може бути постановлено декілька таких ухвал незалежно від харак­теру та значення інших судових актів, ухвалених по тій самій справі, стосовно тих самих учасників процесу, тоді як судове рішення може постановлятися тільки одне'.

В окремій ухвалі може бути вказано також і на порушення зако­нодавства при розгляді справи судом першої інстанції, які не тягнуть за собою скасування судового рішення чи ухвали (наприклад, пору­шення строків розгляду справи, правил діловодства в суді першої інстанції). Допущення подібних порушень законодавства суддями місцевих судів може стати підставою для застосування до них дис­циплінарного впливу.

Адресат окремої ухвали зобов'язаний повідомити апеляційний суд протягом місяця з дня надходження окремої ухвали про вжиті заходи щодо усунення порушень закону, причин та умов відповідного пору­шення. Зазначеною особою окрему ухвалу, яка постановлена апеля­ційним судом, може бути оскаржено до суду касаційної інстанції.

Див.: Чуйков, Ю. Н. Частное определение в гражданском судопроизводстве [Текст] / Ю. Н. Чуйков. - М. : Юрид. лит. , 1974. - С. 7, 23.

Оформлення судових рішень апеляційним судом, видача або на­правлення їх сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, відбуваються за загальними правилами вчинення зазначених дій місцевим судом. Судове рішення виготовляється та підписується суддею (суддями), який його ухвалив, і скріплюється печаткою суду. Копії повного судового рішення видаються особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення. У разі про­голошення тільки вступної та резолютивної частин рішення особам, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні, не­гайно після його проголошення видаються копії судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин. Копії судових рішень апеляційного суду повторно видаються судом першої інстанції, де зберігається справа.

Особам, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендова­ним листом із повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються їм під розписку без­посередньо в суді. Це правило поширюється й на ті випадки, коли справа розглянута без участі однієї зі сторін в апеляційній інстанції.

Після закінчення апеляційного провадження справа у семиденний строк направляється до суду першої інстанції, який її розглянув, де вона зберігається. Семиденний строк, встановлений процесуальним законодавством для направлення справи до суду першої інстанції, по­чинається з дня проголошення рішення (ухвали) суду апеляційної ін­станції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Розгляд справи в апеляційному суді, таким чином, є одним із засо­бів реалізації завдання цивільного судочинства. Ним виступає понов­лення порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інте­ресів суб'єктів права'. Виходячи з цього від належної реалізації апеля­ційним судом механізму розгляду цивільної справи за апеляційною скаргою залежить ефективність поновлення прав, свобод чи інтересів вищевказаних осіб. Поряд з цим від руху цивільної справи, яким ви­значається ефективність апеляційного провадження, залежить належ­на реалізація судом апеляційної інстанції наданих процесуальним за­конодавством повноважень для усунення судової помилки, про що йтиметься далі.

Див.: Луспеник, Д. Д. Розгляд цивільних справ судом першої інстанції [Текст] / Д. Д. Луспеник. - X. : Харків юрид., 2006. - С. 144.

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 4. Розгляд справи судом апеляційної інстанції:

  1. Стаття 184. Суд апеляційної інстанції
  2. Стаття 195. Межі перегляду судом апеляційної інстанції
  3. Стаття 198. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду
  4. Стаття 199. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду
  5. Стаття 205. Судові рішення суду апеляційної інстанції
  6. Стаття 206. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції
  7. Стаття 207. Зміст постанови суду апеляційної інстанції
  8. Стаття 208. Окрема ухвала суду апеляційної інстанції
  9. Стаття 233. Окрема ухвала суду апеляційної інстанції
  10. § з. Підготовка справи до розгляду в суді апеляційної інстанції
  11. § 5. Повноваження суду апеляційної інстанції. Підстави для скасування рішень та ухвал в суді апеляційної інстанції
  12. Чи може сторона, яка визнала обставини в суді першої інстанції, відмовитись від такого визнання в суді апеляційної інстанції?
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -