3. Індивідуальні адміністративні акти та процедура їх оскарження

Ключовим результатом адміністративної процедури є прийняття інди­відуального адміністративного акта.

Українське законодавство поняття «адміністративний акт», як пра­вило, не використовує. Вітчизняні наукові джерела оперують терміном правові «акти управління», які поділяються на нормативні й індивіду­альні (ця проблема докладно висвітлена у розділі III цієї книги).

Про­те, якщо зважити, що нині Конституція України відмовилася від по­няття «органи державного управління», а також з огляду на актуаліза­цію термінології, пов’язаної з визначенням «публічної адміністрації»,

204

видається доречним перейти до ширшого вживання поняття «адмініст­ративний акт».

В західних країнах поняття «адміністративного акта» є загальновжива­ним, хоча і має неоднакові значення.

Наприклад, у Франції фактично все, що виходить від адміністрації й має публічний характер, вважається адміністративними актами, які мо­жуть бути односторонніми, двосторонніми чи багатосторонніми, індиві­дуальними і нормативними. До адміністративних актів відносять і адмі­ністративні угоди. А в законодавстві ФРН адміністративним актом ви­знається «кожне розпорядження, рішення або інший суверенний захід, який вживає орган влади для врегулювання конкретного випадку в галузі пуб­лічного права і який має безпосередню, спрямовану назовні правову дію»". Інші країни континентальної сім’ї права, які орієнтуються на Німеччи­ну, також обмежують поняття адміністративного акта лише індивідуаль­ними заходами та рішеннями публічної адміністрації. У цьому питанні домінуючою в Європі є саме німецька доктрина адміністративного права, багато положень якої стали загальноєвропейським надбанням.

Зокрема, в документах Ради Європи, Європейської Комісії та Євро­пейського Суду з прав людини під терміном «адміністративний акт» розу­міється будь-який індивідуальний захід або рішення: а) який прийнято під час здійснення державної влади; б) який має характер прямої дії та право­мірно або неправомірно стосується прав, свобод та інтересів приватних осіб; в) який не є актом, що виконується під час здійснення судових функцій12.

Зважаючи, що проект вітчизняного Адміністративно-процедурного кодексу передбачає регулювання порядку розгляду та розв’язання лише індивідуальних справ, є сенс обмежити поняття значенням адміністра­тивного акта як індивідуального рішення, тобто рішення, що стосується прав, свобод і законних інтересів конкретних осіб. Для уникнення будь-яких двозначностей варто користуватися й терміном «індивідуальний адмі­ністративний акт».

Принциповим є питання набуття чинності адміністративним актом. Адже важливо знати, з якого моменту можна приступити до виконання акта. Крім того, необхідно чітко визначатися з початком перебігу та ме­жами терміну для оскарження адміністративного акта, особливо у випад­ку, коли подання скарги в адміністративному порядку зупиняє його ви­конання.

Найочевиднішим правилом щодо набуття адміністративним актом чин­ності є доведення його до відома осіб, яких він стосується. Якщо адресат адміністративного акта один, то питання доведення акта до відома не є складним. Але як бути, коли осіб, яких стосується адміністративний акт, декілька, а хтось «ухиляється» від ознайомлення з адміністративним ак­том? «У більшості правових систем адміністративне рішення, що не було повідомлене у встановленому порядку, недійсним не вважається, але воно не має юридичної сили для зацікавленої особи, яку не було повідомлено про ухвалу такого рішення»13.

205

Німецький законодавець розв’язав цю проблему по-своєму просто, ви­значивши, що «чинність адміністративного акта відносно особи, якій він призначений або інтереси якої зачіпає, починається з моменту, коли він проголошений цій особі»14. Такий підхід «чинності відносно особи» на­самперед гарантує права зацікавлених осіб. Але водночас він дає змогу уникнути випадку невиконуваності акта, адже якщо набуття чинності по­в’язати з доведенням до всіх зацікавлених осіб, то у разі, коли зацікавлена особа уникає ознайомлення з актом, інша особа не зможе його викорис­тати в своїх інтересах. Цю ситуацію можна розв’язати й через чіткі прави­ла порядку доведення акта до відома особи, а також юридичні презумпції, які визначатимуть факт та момент доведення.

Доведення змісту акта до відома осіб, яких він стосується, може здійсню­ватися різними способами. Це зокрема, проголошення, вручення або на­правлення адміністративного акта поштою. Проголошення – це усне повідомлення особі прийнятого рішення. Вручення полягає в особистій видачі особі адміністративного акта. Що стосується направлення адміні­стративного акта особі поштою, то з юридичної точки зору це є найбільш безспірним способом доведення акта до відома особи, особливо якщо це робиться листом з повідомленням про вручення.

В деяких західних країнах використовується такий спосіб доведення акта до відома зацікавлених осіб, як публічне оголошення, наприклад, з використанням дошки оголошень в органі влади або оприлюднення в офіційній пресі. Останнє правило є особливо актуальним у справах, які стосуються великої кількості осіб.

Можна встановити правило, за яким адміністративний акт набуває чинності з моменту його реєстрації в адміністративному органі, якщо інше не передбачено самим актом. Тим більше, що саме перед реєст­рацією письмовий адміністративний акт отримує повне оформлення. Проте суттєвим недоліком такого підходу є те, що ми змушені окремо визначати умову, після досягнення якої адміністративний акт можна виконувати, та термін для його оскарження, а це, найімовірніше, та­кож буде момент доведення акта до відома осіб, яких він стосується. Принаймні, тут має діяти чітке правило, що недоведення акта до відо­ма особи, якої він стосується, є підставою для продовження терміну на оскарження.

З проблематикою адміністративного акта пов’язані й деякі інші пи­тання, які вимагають розв’язання. Це, зокрема, визначення підстав для визнання акта недійсним (або нікчемним), порядок та наслідки скасуван­ня або відкликання законних і незаконних або недоцільних адміністра­тивних актів, механізми відшкодування збитків у зв’язку зі скасуванням акта тощо.

Разом з тим, важливо окремо зупинитись на процедурі оскарження адмі­ністративних актів.

З точки зору адміністративної процедури таке оскарження можна роз­глядати як один з видів адміністративної процедури або як її факультатив­ну стадію.

206

І в доктрині, й на практиці інститут адміністративного оскарження за останні роки зазнав суттєвих змін. Насамперед треба зважати на гаранто­ване Конституцією України право на звернення до суду, а також на рішен­ня Конституційного Суду, яким, за офіційного тлумачення частини дру­гої ст. 55 Конституції України, встановлено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого само­врядування, посадових і службових осіб «підлягають безпосередньому роз­гляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадо­вої особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність). Подан­ня скарги до органу, посадової особи вищого рівня не перешкоджає ос­карженню цих рішень, дій чи бездіяльності до суду»15.

Проте, не применшуючи значення судового захисту прав особи, вар­то, все ж, відзначити важливість збереження та оновлення інституту адміністративного оскарження. До прямих переваг адміністративного ос­карження над судовим можна віднести його економічність (адже воно дешевше і для скаржника, і для держави), оперативність, меншу форма-лізованість.

До речі, ефективне адміністративне оскарження суттєво зменшує на­вантаження і на судову владу. Необхідно зважати на економічний аспект нашого життя, адже ефективність судового захисту значною мірою зале­жить від його своєчасності. Переважно в порядку адміністративного ос­карження є можливість переглянути рішення на предмет його доцільності. Крім того, необхідно пам’ятати, що суд, навіть визнавши оскаржуване рішення незаконним, не може прийняти позитивне рішення замість адмі­ністративного органу, і особа ще чекатиме, поки орган виконає судове рішення і прийме відповідний адміністративний акт. В цьому сенсі адмі­ністративне оскарження є додатковою гарантією захисту прав та законних інтересів приватної особи.

Отже, потрібно раціонально поєднувати механізми адміністративного і судового захисту, але при цьому необхідно розв’язувати певні проблеми. Зокрема, вимагає розв’язання питання паралельного судового й адмініст­ративного оскарження одного рішення. Наприклад, якщо одна особа ос­каржує адміністративний акт в адміністративному порядку, а інша – в судовому.

Власне, процедура адміністративного оскарження також вимагає роз­витку. Зокрема, із запровадженням на конституційному рівні демокра­тичних засад організації публічної влади на сьогодні є ціла низка органів, які не входять до жодної «вертикалі» й нікому не підпорядковуються.

Наприклад, місцеві ради чи місцеві голови не мають вищих щодо себе органів чи посадових осіб. Така сама ситуація з оскарженням рішень дій та бездіяльності адміністративних органів, які є вищими в своїй системі або мають виключну компетенцію. Нарешті, необхідно зважати і на той факт, що право скасування не завжди означає також можливість прийня­ти власне рішення з цього питання.

207

До речі, саме право приймати власне рішення замість оскаржуваного і є, на нашу думку, характерною ознакою інституту адміністративного ос­карження. Для розв’язання цієї проблеми, а також для підвищення ефек­тивності адміністративного оскарження в багатьох країнах окремо існує інститут «прохання про перегляд», або «заперечення». Тобто особа звер­тається до органу, що прийняв рішення, із заявою про повторний розгляд цієї ж справи. Якщо такого механізму не існує, то особа може звернутися лише до суду, хоча її може відлякувати складність, тривалість та вартість судового процесу.

Отже, щоб забезпечити рівні гарантії правового захисту, доцільно пе­редбачити механізм перегляду адміністративного акта органом, що його прийняв. Значить загальний порядок подання скарги має бути гнучким. Особа повинна мати право подати скаргу або до адміністративного орга­ну, рішення якого оскаржується, або до вищого органу, якщо такий існує.

При цьому навіть якщо подається звичайна скарга, а не прохання про перегляд, можна передбачити правило, за яким органу, рішення якого оскаржується, надається певний час для подання скарги разом зі справою вищому органові. За цей час адміністративний орган може сам ще раз перевірити справу і скасувати рішення та задовольнити скаргу. Такий ме­ханізм надає можливість органу влади виправити власну помилку, а особі відстояти свої права та законні інтереси.

Проте в механізмі «прохання про перегляд», як і загалом в адміністра­тивному оскарженні, вимагає розв’язання проблема забезпечення прин­ципу неупередженості. Зокрема, важливо, щоб скарги розглядали не ті служ­бовці, які готували оскаржуване рішення.

Зарубіжний досвід переконує у доцільності запровадження різних апе­ляційних органів чи структурних підрозділів, їх утворення є особливо ко­рисним тоді, коли наявна велика кількість скарг. В багатьох європейських країнах для розгляду скарг створюються дорадчі комісії або комітети, до складу яких входять не працівники адміністративного органу, а звичайні громадяни. І навіть у випадках, коли рішення таких комісій мають реко­мендаційний характер, їхня діяльність є дуже ефективною. «Громадський» спосіб організації комісій не лише забезпечує об’єктивний розгляд скарг, а й сприяє впровадженню духу партнерства між адміністрацією і громадя­нами, оскільки члени комісії розглядають такі скарги, керуючись прин­ципами справедливості й гуманізму. Такий підхід сприятиме розвитку інсти­туту адміністративного оскарження та спонукатиме скаржників звертати­ся спочатку до адміністрації й лише після цього, якщо потрібно, – до суду. Для стимулювання створення «дорадчих» комісій можна надавати адміністративним органам більші строки на розгляд скарг тощо.

Принциповим питанням в адміністративному оскарженні є правові на­слідки подання скарги, зокрема зв’язок подання скарги та виконуваності ос­каржуваного рішення. Тобто те, зупиняє чи не зупиняє можливість вико­нання адміністративного акта факт подання скарги. В країнах, де оскаржен­ня в адміністративному порядку не зупиняє дії акта, в законодавстві перед­бачена можливість звернення одразу безпосередньо до суду за так званим

208

«швидким захистом», тобто з клопотанням про зупинення дії адмі­ністративного акта. Привабливішим для приватних осіб є правило про авто­матичне зупинення виконання адміністративного акта у разі подання скар­ги в адміністративному порядку. Відповідно, до виконання адміністратив­ного акта не можна приступати, доки не закінчився термін на адміністра­тивне оскарження. Але щоб не допустити зловживання цими нормами, до­цільно передбачити перелік підстав або категорії справ, наприклад, подат­кових, у яких допускається негайне виконання адміністративного акта.

В процедурі адміністративного оскарження, на нашу думку, важливі ще декілька елементів. Саме тут особливе значення має слухання у справі, тому можна встановити правило про обов’язковість його проведення. Адже під час розгляду скарги у скаржника і працівника адміністративного орга­ну, який готував оскаржуваний акт, інтереси фактично є конфліктними. Отже, слухання сприятиме об’єктивному вирішенню справи.

Важливо визначитись ще в одному принциповому моменті – чи може бути погіршене становище скаржника за результатами розгляду скарги. Наприклад, чи може орган, який розглядає скаргу, повністю скасувати оскаржуване рішення, яким було частково задоволене вимоги заявника, якщо буде встановлено, що і це рішення було незаконним.

В законодавстві деяких країн, наприклад у ФРН, становище скаржника-може бути погіршене, оскільки пріоритет надається принципу законності та захисту публічних інтересів. Щоб скаржник не відчував себе беззахисним у такій ситуації, у нього є гарантоване право відмовитись від розгляду скарги.

В українському законодавстві не існує єдиних принципів вирішення цього питання, і, скажімо, за результатами розгляду скарги в порядку «ад­міністративної апеляційної процедури» може бути прийнято менш спри­ятливе для платника податків рішення16. На нашу думку, закон про адмі­ністративні процедури мав би передбачити загальне правило, за яким по­гіршення стану скаржника не допускається.

Отже, наведене свідчить про важливість підвищення ефективності про­цедури адміністративного оскарження та загалом розвитку адміністратив­но-процедурного законодавства в Україні. Прийняття загального закону про адміністративні процедури дасть можливість створити умови для захи­сту прав і свобод особи у відносинах з органами публічної адміністрації. За слушним висловлюванням провідних німецьких юристів, чим краще законодавство про адміністративну процедуру, тим менше роботи у адмі­ністративних судів. Мабуть, нам доцільно належною мірою врахувати на­копичений у європейських країнах досвід формування демократичних док­трин адміністративного законотворення і правозастосування.

Література

1. Указ Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» від 22 липня 1998 року № 810 // Концепція адміністративної реформи в Україні. – К., 1998. – С. 5.

209

2.Див.: Салищева Н.Г. Административньш процесе в СРСР. – М., 1964. – С. 12-16.

3.Див., напр.: Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний про­ цес: Підручник. - К.: Літера ЛТД, 2002. - С. 16-17, 104-111.

4.Див.: Авер’янов В.Б. Реформування українського адміністративного права: ґрунтовний привід для теоретичної дискусії // Право України. 2003. №5.-С. 117-118.

5. Щоправда, у ФРН поняттям адміністративної процедури охоплю­ ються і відносини щодо підготовки та укладення публічно-правових дого­ ворів.

6. Див.: § 553 Правил адміністративної процедури. Розділ 5, глава 5 зво­ ду законів СІЛА.

7. Див., напр.: Бандурка О.М., Тищенко М.М. Цитована праця.

8. Зеленцов А.Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в зарубежньїх странах: Учеб. пособие. – М.: Изд-во РУНД, 2002. – С. 20–23.

9. Резолюція (77) 31 про захист особи від актів адміністративних органів, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 28 вересня 1977 року.

10.Див.: Адміністративна процедура та контроль за діяльністю адміні­ стративних органів в Угорщині, Польщі, Болгарії, Естонії та Албанії. – К.: Вид-во УАДУ, 1999. - С. 74.

11.§35 Закону ФРН «Про адміністративну процедуру» в редакції від 21 вересня 1998 року (переклад неофіційний).

12.Видання Ради Європи «Адміністрація і Ви. Принципи адміністра­ тивного права, що стосуються відносин між адміністративною владою і приватними особами» (переклад неофіційний). – 1996 р. – С. 1.

13.Там само. – С. 14.

14.Частина (1) §39 Закону ФРН «Про адміністративну процедуру» в редакції від 21 вересня 1998 року (переклад неофіційний).

15.Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року у справі громадянки Дзюби Г.П. щодо права на оскарження в суді непра­ вомірних дій посадової особи.

16.Див.: п. 6.6 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’я­ зань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фон­ дами» від 21 грудня 2000 року.

<< | >>
Источник: Авер’янов В.Б.. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б.Авер’янова. – К.,2003. – 384 с.. 2003

Еще по теме 3. Індивідуальні адміністративні акти та процедура їх оскарження:

  1. § 1. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  2. § 3. Адміністративне право Великої Британії
  3. 3. Індивідуальні адміністративні акти та процедура їх оскарження
  4. Проблеми поглиблення демократичних засад адміністративної реформи в Україні
  5. Стаття 2. Завдання адміністративного судочинства
  6. Стаття 17. Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ
  7. § 6. Перегляд рішень адміністративних судів
  8. ДИРЕКТИВА РАДИ 92/49/ЕЕС від 18 червня 1992 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування, іншого, ніж страхування життя, та про внесення змін до Директив 73/239/ЕЕС і 88/357/ЕЕС (третя Директива, яка стосується страхування, іншого, ніж страхування життя)*
  9. ДИРЕКТИВА РАДИ 92/96/ЕЕС від 10 листопада 1992 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування життя та про внесення змін до директив 79/267/ЕЕС і 90/267/ЕЕС (третя директива, яка стосується страхування життя)*
  10. Нормативний склад та джерела адміністративного права
  11. Європейські стандарти адміністративного права
  12. Поняття, види та класифікаційні ознаки рішень адміністративного суду
  13. 2.1 Учасники судового процесу та їх об’єктивні і суб’єктивні фактори впливу на формування і ухвалення безпомилкових адміністративних судових рішень
  14. Особливості формування адміністративних судових рішень щодо захисту прав і свобод громадян
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -