Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК у позовній заяві мають бути зазначені докази, що підтверджують кожну обставину, однак у ст. 131 ЦПК зазначено, що докази сторонами можуть надаватися до або під час попереднього судового засідання. Тому, чи може суд залишати позов без руху, якщо докази в ньому не зазначені і чи може суд у своїй ухвалі визначати кількість таких доказів, їх належність?

Від змісту позовної заяви залежить позиція відповідача, котрий, як і позивач, має право на судовий захист, а для реалізації цього права він має бути обізнаним з тим, які вимоги до нього заявлені, з яких підстав і якими доказами це підтверджується.

Нерідко судді, залишаючи позовну заяву без руху із наступним її поверненням позивачу, вимагають від позивача надання доказів на підтвердження заявлених вимог, що є невірним, так як п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК вимагає від позивача лише підкреслити докази у позовній заяві, що є обов'язковим, а подання цих доказів можливе у порядку визначеному ст. 131 цього Кодексу.

Відсутність зазначення доказів в позовній заяві та їх неподання при пред'явленні позову - це дії, які є різними за характером, змістом та наслідками. Також є невірним вимагання від позивача надання додаткових доказів до тих, які позивач надав до заяви.

Разом з тим, зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину позову, є обов'язковим для особи, яка пред'являє позов, на що судді не завжди звертають увагу і вимушені повертатися до вирішення цього питання вже в ході розгляду справи, що значно затягує строки її розгляду. Без зазначення доказів, що підтверджують вимоги, суддя не зможе здійснити підготовку справи до розгляду, належним чином провести попереднє судове засідання.

Також суд не вправі вказувати на кількість надання доказів, оскільки це є елементом змагальності сторони у справі (тобто її обов'язком) і в певних випадках мають вирішальне значення. Для однієї і тієї ж вимоги (предмет позову) можуть бути різні підстави, котрі визначають зовсім різні напрямки руху справи. Тому суд вправі запропонувати сторонам довести деякі факти, на які вони посилаються (це обов'язок суду), але вибір засобів доказування вибирає лише конкретна сторона, а суд зобов'язаний перевірити їх належність та допустимість і при ухваленні рішення здійснити їх оцінку за правилами ст. 212 ЦПК.

Крім того, ЦПК не вимагає від позивача правового обґрунтування позову, тобто посилання на норму права, яка регулює спірні правовідносини. Однак, на нашу думку, позивач у будь-якому випадку повинен зазначити те право, захисту якого він вимагає, вважаючи його порушеним, невизнаним чи оспорюваним відповідачем.