Вирішення судом інших питань, пов’язаних з виконанням судових рішень

Тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу

Під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу, про що зазначається в ч.

Питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу розглядається судом у десятиденний строк в судовому засіданні з викликом сторін виконавчого провадження (стягувана та боржника).

При цьому участь представників органів опіки та піклування є обов’язковою, а неявка сторін не є перешкодою для вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу.

На виконання вимог ст.19 СК України щодо участі органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів, орган опіки та піклування братиме участь не лише при розгляді судом справи про відібрання дитини з метою давання суду висновку, але й при виконанні судового рішення про відібрання дитини на підставі ст,78 Закону України «Про виконавче про* вадження». Тому суд, вирішуючи питання про тимчасове влаштування дитини до .дитячого чи лікувального закладу, має враховувати висловлену з приводу цього питання думку представників органу опіки та піклування.

За результатами розгляду подання суд постановляю ухвалу.

Оголошення розшуку боржника або дитини

Залежно від категорії ухваленого судом рішення розшук боржника або дитини у виконавчому провадженні може бути обов’язковий та факультативний.

Обов’язковий розшук здійснюється лише за виконавчими документами, виданими на підставі судових рішень з категорій, вичерпно названих у ч.І ст.42 Закону України «Про виконавче провадження », зокрема, на підставі рішень про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я або у зв’язку з втратою годувальника, а також рішення про відібрання дитини, якщо у виконавчому провадженні розшукується дитина.

Обов’язковий розшук оголошується судом після звернення державного виконавця з поданням про оголошення розшуку боржника-громадянина чи дитини у разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника.

Розшук здійснюється за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем знаходження його майна, або за місцем проживання (знаходження) стягувана.

Факультативний розшук можливий за виконавчими документами, не зазначеними в ч.І ст.42 Закону України «Про виконавче провадження», тобто за всіма іншими виконавчими

документами, за умови письмової згоди стягувана на відшкодування витрат на розшук та авансування їх, чому передує клопотання стягувана про оголошення розшуку.

Суд розглядає подання державного виконавця про розшук боржника або дитини протягом десяти днів, за результатами якого поетановлює ухвалу.

Розшук громадянина-боржника або дитини здійснюють органи внутрішніх справ.

Примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи

Положення ст.376 ЦПК спрямовані на реалізацію конституційного права особи на недоторканність житла чи іншого володіння особи. Так, згідно зі ст.ЗО Конституції України проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку не допускається інакше, як за вмотивованим рішенням суду.

Повноваження державного виконавця щодо входження до приміщень і сховищ (в тому числі і житла), що належать боржникам на праві власності або зайняті ними, проведення їх огляду, а також примусового відкриття їх в установленому порядку поширюються на всіх боржників незалежно від їх категорії (фізичних або юридичних осіб).

Питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця.

Це означає, що якщо у державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа виникає необхідність примусового проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи, він не вправі здійснювати такі дії без звернення до суду з відповідним поданням.

Якщо виконується виконавчий документ, виданий не судом і не на підставі судового рішення, а з інших підстав до виконання (наприклад виконавчий напис нотаріуса), державний виконавець також не наділений правом примусового відкриття жилого приміщення чи іншого володіння боржника - фізичної особи без отримання ухвали суду про примусове проникнення до житла. Таке правило поширюється й на випадки, коли виконується виконавчий документ, виданий на підставі судового рішення, проте державному виконавцеві необхідне проникнення не до приміщення боржника, а до жилого приміщення або володіння іншої особи. Маються на увазі виконавчі провадження, де виникає необхідність звернення стягнення на майно боржника, що знаходиться у інших осіб, а також на майно чи кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання.

Подання державного виконавця лро примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи розглядається судом негайно за участю державного виконавця.

За результатами розгляду подання державного виконавця про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи суд постановлює ухвалу.

Звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках

Статтею 377 ЦПК передбачені випадки звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках в установах банків та інших фінансових установах, коли державний виконавець повинен звернутися до суду для вирішення цього питання:

1) при зверненні стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та Інших фінансових установах, - при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб);

2) при зверненні стягнення на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунках в установах банків та інших фінансових установах - при виконанні рішень інших органів (посадових осіб).

Перший випадок безпосередньо стосується застосування положення ст.53 Закону України «Про виконавче провадження», якою регламентується процесуальний порядок звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб кошти, що знаходяться на рахунках в установах банків та інших фінансових установах. Це здійснюється лише на підставі ухвали суду у встановленому зазначеним Законом порядку.

Другий випадок спрямований на реалізацію положення ст. 1071 ЦК України щодо заборони примусового списання з рахунків боржника без його розпорядження та без попереднього звернення до суду з цього питання. Отже, якщо у виконавчому провадженні виконується виконавчий документ, виданий не судом, а іншим органом (посадовою особою), державний виконавець не вправі звернути стягнення на грошові кошти, що знаходяться на його рахунках в установах банків, а має виконати передбачений ст.377 ЦПК України процесуальний порядок звернення до суду з поданням про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках.

Суд розглядає подання державного виконавця негайно за участю державного виконавця. Сторони виконавчого провадження (стягувач та боржник) та інші заінтересовані особи про розгляд подання державного виконавця не повідомляються та до суду не викликаються.

За результатами розгляду подання державного виконавця про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках суд постановляє ухвалу.

Заміна сторони виконавчого провадження

Під правонастпупництвом у виконавчому провадженні слід розуміти заміну однієї зі сторін (стягувана або боржника) з переходом прав та обов’язків від правопопередиика до іншої особи (правонаступника), що раніше не брала участі у виконавчому провадженні, Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Так, підставою правонас- тупнидтва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відстунлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК).

Підставою правонаступництва у виконавчому провадженні є правонаступництво у матеріальному праві з переходом матеріальних прав та обов’язків від однієї особи до іншої. Суттєвим процесуальним моментом є можливість здійснення правонаступництва не за всіма виконавчими провадженнями, винятками при цьому є ті випадки, коли правовідносини нерозривно пов’язані з особою стягувана або боржника. У цьому разі йдеться не про правонаступництво, а про закінчення виконавчого провадження за п.З ст.37 Закону,

Правонаступництво у виконавчому провадженні передбачено ч.З CT.11 Закону України «Про виконавче провадження», якою встановлений спеціальний порядок оформлення правонаступництва у виконавчому провадженні. Так, у разі вибуття однієї зі сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Питання про правонаступництво у виконавчому провадженні вирішується судом за місцезнаходженням відділу державної виконавчої служби.

Якщо правонаступництво буде здійснюватися на підставі відступлення права вимоги або переведення боргу, то виконавче провадження може бути відкладене постановою державного виконавця за ст.32 Закону з метою ознайомлення правонаступника з матеріалами виконавчого провадження.

Якщо ж підставою правонаступництва стала смерть стягувана або боржника, оголошення його померлим або реорганізація юридичної особи, питання про правонаступництво не може бути вирішеним до отримання майбутнім правонаступником документа, що підтверджує його право вимоги або обов’язку виконання певних дій, зазначених у виконавчому документі. Тому виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню на підставі п.1 ст.34 Закону постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відділу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, до прийняття судом рішення про правонаступництво. Визначення правонаступника може здійснюватися свідоцтвом про право на спадщину, документами про реорганізацію юридичної особи тощо.

Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов’язкові тією мірою, в якій вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Це означає, що при вступі правонаступника у виконавче провадження процедура виконавчого провадження продовжується, а не розпочинається знову, тому всі дії, вчинені до вступу правонаступника у виконавче провадження, є для нього обов’язковими.

Визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з інтими особами

Можливість звернення стягнення на частку майна боржника у випадках, коли він володіє майном спільно з іншими особами передбачається ч.8 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження». Однак для того, щоб державний виконавець мав змогу звернути стягнення на частку боржника у спільному майні з іншими особами, слід цю частку визначити. Стаття 379 ЦПК України саме й визначає порядок вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Водночас статті 366 та 371 ЦК України, що регламентують звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій або спільній сумісній власності, передбачають лише одного суб’єкта звернення до суду з позовом - ним є кредитор співвласника майна, що є у спільній власності. Про державного виконавця в названих статтях ЦК України не згадується.

У статті 379 ЦІІК пропонується більш спрощений порядок звернення державного виконавця до суду порівняно з кредитором у аналогічній ситуації, оскільки позов кредитора має розглядатися у позовному порядку з дотриманням загальних засад судочинства, що неможливо співвідносити за витраченим часом. З іншого боку, неможливо порівнювати представника державного органу з кредитором у договірних відносинах, до того ж на виконання вимог ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець має вживати необхідних заходів щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного у виконавчому документі.

Частка боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, визначається судом у судовому засіданні, яке має відбутися у десятиденний строк з моменту звернення державного виконавця до суду з поданням. Для цього державний виконавець має попередньо здійснити опис спільного з боржником майна у виконавчому провадженні, а акт опису та документи, що підтверджують право власності на описане спільне майно, надати суду для визначення частки боржника у ньому.

Про день і час судового засідання повідомляються сторони виконавчого провадження (стягувач та боржник), а також заінтересовані особи. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

До заінтересованих осіб при цьому слід віднести співвласників спільного з боржником майна, це можуть бути чоловік або дружина боржника у виконавчому провадженні (якщо майно належить на праві спільної сумісної власності) або інші особи (якщо майно належить на праві спільної часткової власності). При визначенні частки боржника у спільному майні суд має враховувати думку самого боржника, стягувана та заінтересованих осіб.

Про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд постановляю ухвалу, в якій зазначаються конкретне майно, що підлягає виділенню та стягненню.

6.