<<
>>

Суб’єкти та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців

Суб’єктами оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців є учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, як вони викладені в ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.

№ 606-XIV. Зокрема, до учасників виконавчого провадження віднесені державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оціночної діяльності - суб’єкти господарювання. Особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, за ст.10 зазначеного Закону, є поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому цим Законом.

У даному випадку можна помітити розбіжності законодавця, який у СТ.111 Закону України «Про виконавче провадження» («Права та обов’язки сторін та інших осіб у виконавчому провадженні») дає можливість сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження, в ст.85 того ж Закону («Оскарження дій посадових осіб державної виконавчої служби») наділяє таким правом лише стягувана та боржника.

Стаття 383 ЦПК ще більш широко трактує коло осіб, які вправі звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, надаючи такі повноваження не лише учасникам виконавчого провадження, але й особам, які залучаються до проведення виконавчих дій. Тут йдеться про те, що у виконавчому провадженні можуть зачіпатися та відповідно порушуватись не лише права сторін, а й інших суб’єктів виконавчого провадження. Однак врахуванню підлягає і той аспект, що, крім стягувана і боржника, інші учасники виконавчого провадження не мають особистої заінтересованості в результатах виконавчого провадження і фактично немає необхідності у захисті їх прав з огляду на неможливість їх реалізації у виконавчому провадженні.

Тому положення ст.85 Закону України «Про виконавче провадження» є більш доцільними, і правом на оскарження рішень, дій або бездіяльності державних виконавців у судовому порядку слід наділяти лише стягувана та боржника, адже існує і адміністративний порядок оскарження дій державного виконавця.

Прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, що в передбачених ст. 361 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-XII випадках він здійснював представництво інтересів громадянина або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи на підставі п.З ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» також можуть звернутися із заявою про відкриття виконавчого провадження на захист прав, свобод та інтересів стягувача або державних чи суспільних інтересів з огляду на положення ст. 45 ЦПК України за умови, якщо вони подавали заяву до суду.

ЦПК України, за загальним правилом, не містить такої форми звернення до суду загальної юрисдикції, як скарга. Винятком є подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Проте дія розділу VII ЦПК «Судовий контроль за виконанням судових рішень», на відміну від розділу VI ЦПК України «Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)», обмежується оскарженням дій державного виконавця, вчинених (або не вчинених) при виконанні виконавчого документа, виданого на підставі судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства. Якщо у виконавчому провадженні оскаржуються дії державного виконавця при виконанні виконавчого документа, виданого не судом загальної юрисдикції, а іншими судами або інтими органами, що вправі видавати виконавчі документи, перелік яких наведено у ет.З Закону України «Про виконавче провадження» , мають враховуватися загальні правила підвідомчості цивільних справ суду.

Зокрема, якщо оскаржуються дії державного виконавця за наказом господарського суду, скаргу треба подавати за правилами ст.121г Господарського процесуального кодексу України до господарського суду, а якщо оскаржуються дії державного виконавця при виконанні виконавчих листів, виданих на підставі рішень адміністративних судів, то слід звертатися з адміністративним позовом до адміністративного суду в порядку ст.181 КАС України.

Відповідно до визначення ст.95 ЦПК України судового наказу як «особливої форми судового рішення» при оскарженні рішень, дій або бездіяльності державних виконавців чи інших посадових осіб державної виконавчої служби при виконанні судового наказу скарга буде підвідомча суду загальної юрисдикції.

Враховуючи структурні зміни в органах державної виконавчої служби посади державних виконавців розглядаються залежно від рівня державної виконавчої служби.

Так, у районному, міському (міст обласного значення), районному у місті відділах державної виконавчої служби виділяють такі посади державних виконавців: державний виконавець, старший державний виконавець, головний державний виконавець, заступник начальника, начальник відділу державної виконавчої служби.

У підрозділах примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі існують такі посади державних виконавців: державні виконавці, старші державні виконавці, головні державні виконавці, заступники начальників підрозділу, начальники підрозділу примусового виконання рішень.

У віддалі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України примусове виконання рішень здійснюють державний виконавець, старший державний виконавець, головний державний виконавець, заступник начальника відділу примусового виконання рішень, заступник директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - начальник відділу примусового виконання рішень.

Статтею 383 ЦПК передбачена можливість оскарження рішення, дії або бездіяльності всіх перерахованих посад державних виконавців державної виконавчої служби.

У виконавчому провадженні підлягають оскарженню рішення, дії чи бездіяльність не лише державного виконавця, але й інших посадових осіб державної виконавчої служби, до яких ст.6 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. № 202/ 98-ВР відносить також і керівних працівників та спеціалістів органів державної виконавчої служби (працівників органів державної виконавчої служби). Проте за ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців Департаменту державної виконавчої служби. Зважаючи на те, що, крім державних виконавців, будь-який інший працівник органу державної виконавчої служби не вправі вчиняти виконавчі дії, оскаржити його дії по виконанню рішення, як це передбачено в ст.383 ЦПК, навряд чи можливо. Винятком буде випадок, коли керівний працівник державної виконавчої служби розглядав скаргу на дії або бездіяльність державного виконавця в адміністративному порядку та відмовив у її задоволенні, визнавши дії державного виконавця, що вчиняє виконавчі дії, законними, а права та свободи заявника не порушеними. Не погодившись з рішенням посадової особи державної виконавчої служби, заінтересована особа вправі звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Дії державного виконавця, що можуть бути оскаржені, в тому числі відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, повинні бути оформлені державним виконавцем відповідним актом - постановою державного виконавця (статті 14,15,17, 24, 26, 32, 36, 37, 40, 40і, 41, 45, 46, 87 Закону України «Про виконавче провадження»). При цьому слід мати на увазі, що зазначені статті Закону здебільшого вказують на можливість оскарження постанов державного виконавця. Проте положення ч.З ст.7 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави оскаржувати постанови та інші акти державного виконавця навіть тоді, коли можливість їх оскарження прямо не передбачена у конкретній статті зазначеного Закону.

Зокрема, в ет.20 Закону закріплено, що якщо у процесі виконавчого провадження змінилися місце проживання чи місцезнаходження боржника, місце його роботи або з’ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє, державний виконавець негайно складає про це акт і не пізніше наступного дня надсилає виконавчий документ разом з копією цього акта до органу державної виконавчої служби за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцем знаходження майна боржника, про що одночасно повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ.

Оскарженню підлягають і дії організаційного характеру, що також вчиняються державним виконавцем при виконанні виконавчого документа: здійснення виконавчих дій у нічний час, вихідні дні з порушенням вимог ст.31 Закону України «Про виконавче провадження», здійснення виконавчих дій без присутності понятих (всупереч ст.16 цього Закону) та інші дії. Тому це положення Закону узгоджується зі ст.55 Конституції України, де кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Отже, не має значення, яким розпорядчим документом оформлені дії державного виконавця: постановою, в тому числі затвердженою начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, актом, резолюцією на заяві заінтересованої особи, листом чи в іншій формі чи взагалі не оформлені, всі вони можуть бути оскаржені заінтересованими особами.

Оскарження дій державного виконавця - одна з найважливіших гарантій забезпечення прав громадян та юридичних осіб у виконавчому провадженні. При цьому можна виділити два основні види оскарження рішень, дій або бездіяльності державних виконавців:

1) адміністративний порядок оскарження;

2) судовий порядок оскарження.

При вирішенні питання про вибір форми захисту прав стягувана та боржника, тобто в разі альтернативної підвідомчості, слід враховувати, що в судовому засіданні повинні розглядатись скарги лише на ті дії державного виконавця, що тягнуть за собою для стягувана та боржника юридичні наслідки.

Але водночас з огляду на положення ст.55 Конституції України та постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9 щодо неможливості суду відмовити в прийнятті позовної заяви, заяви чи скарги з тих підстав, що недотриманий досудовий порядок вирішення спору, у випадку звернення громадянина чи юридичної особи, права якої порушено, відмова в прийнятті судом такої скарги буде розцінюватись як порушення Конституції України, тому суд повинен приймати скарги на будь-які дії, рішення чи бездіяльність державних виконавців. Крім того, в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» роз’яснюється, що оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу або керівника вищого в порядку підлеглості органу цієї служби в передбачених Законом України «Про виконавче провадження» випадках не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги судом, оскільки на ці правовідносини поширюється юрисдикція суду (статті 55, 124 Конституції).

Однак у стягувана або боржника не завжди є можливість вибору, до якого органу звернутися за захистом своїх прав, порушених у виконавчому провадженні, а лише в разі вчинення виконавчих дій державним виконавцем, а не начальником відділу державної виконавчої служби. В разі вчинення виконавчих дій начальником відповідного відділу державної вико- навчої служби сторони виконавчого провадження наділені правом оскарження його рішень, дій чи бездіяльності лише до суду. Тут має місце виключна підвідомчість справи судові.

Законом України «Про виконавче провадження» (ст.85) встановлено альтернативну підвідомчість оскарження дій та бездіяльності державного виконавця - до начальника відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду.

У частині 1 ст.384 ЦПК зазначено, що скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. Начальник відділу державної виконавчої служби повинен розглянути скаргу у 10-денний строк, а за наслідками розгляду - винести постанову про задоволення або про відмову у задоволенні скарги, яка у 10-денний строк може бути оскаржена до вищестоящого відділу державної виконавчої служби або до суду.

Водночас слід звернути увагу на неузгодженість положень ст.85 Закону України «Про виконавче провадження» з положеннями ст.384 ЦПК України щодо визначення суду, до якого слід подавати скаргу на дії державного виконавця, яка не зазнала відповідних змін у зв’язку з набранням сили ЦПК України 2004 р. Зокрема, з аналізу положень ст.85 Закону України «Про виконавче провадження» випливає, що скарга на дії (бездіяльність) державного виконавця (начальника відділу державної виконавчої служби) подається:

1) щодо виконання судових рішень районним, міським (міст обласного значення), районним в місті відділом державної виконавчої служби - до суду, який видав виконавчий документ;

2) щодо виконання інших рішень - до суду за місцем знаходження відповідного відділу державної виконавчої служби;

3) щодо виконання рішень Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділами державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - до апеляційного суду за місцем знаходження відповідного відділу державної виконавчої служби.

Проте у 4.2 ст.374 ЦПК зазначено, що скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. З іншого боку, ЦПК України не передбачає можливості розгляду цивільної справи по суті апеляційними судами, тому визначений ст,85 Закону України «Про виконавче провадження» процесуальний порядок подання скарги на дії державних виконавців до суду втратив своє значення і не підлягає застосуванню.

ЦПК України не визначає вимог, які пред’являються до змісту скарги, що подається до суду особою, яка вважає, що порушено її права чи свободи у виконавчому провадженні при примусовому виконанні судового рішення. З урахуванням вимог ст.119 ЦПК України до позовних заяв, а також вимог ст.85 Закону України «Про виконавче провадження», де зазначені вимоги до змісту скарги при поданні її до начальника відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можна дійти висновку про зміст скарги на дії державного виконавця, що подається до суду. Зокрема, у ній повинно бути зазначено;

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім’я (найменування) стягувана та боржника, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника сторони виконавчого провадження, коли скарга подається представником, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, якщо такий відомий;

3) реквізити виконавчого документа (назва виконавчого документа, суд, який його видав, дата видачі виконавчого документа та його номер, резолютивна частина виконавчого документа);

4) зміст оскаржуваних дій (бездіяльності) та норма Закону, яка порушена;

5) виклад обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати подання скарги.

До скарги мають додаватися документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Скаржник має додати до скарги її копію та копії всіх документів, що додаються до неї, для відділу державної виконавчої служби.

З метою всебічного з’ясування обставин справи судом доцільним є заявления у скарзі клопотання про витребування матеріалів виконавчого провадження для огляду їх судом при розгляді скарги у судовому засіданні.

Крім того, оскільки у розділі VIIЦПК України відсутні спеціальні норми щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, до скарг учасників виконавчого провадження мають застосовуватися положення ЦПК України, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема: ст.З ЦПК - про право на звернення до суду за захистом; статей 26, 27 і гл.4 розділу І ЦПК - щодо кола осіб, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов'язків; статей 74, 76 розділу І ЦПК - про судові виклики і повідомлення; глави 4 розділу III ЦПК - про судовий розгляд; глав 1, 2 розділу V ЦПК - щодо апеляційного та касаційного провадження тощо.

До рішень, дій або бездіяльності державних виконавців чи інших посадових осіб державної виконавчої служби, що можуть оскаржуватися до суду, належать такі:

а) оскарження відкриття виконавчого провадження;

б) оскарження відмови у відкритті виконавчого провадження;

в) оскарження накладення арешту на майно чи кошти боржника;

г) оскарження стягнення виконавчого збору;

д) оскарження відмови у розшуку майна боржника та стягнення витрат, пов’язаних з розшуком;

е) оскарження накладення штрафу в порядку ст.87 Закону «Про виконавче провадження»;

є) оскарження звернення стягнення на майно боржника;

ж) оскарження визначення державним виконавцем заборгованості за аліментами;

з) оскарження бездіяльності державного виконавця;

и) оскарження закінчення виконавчого провадження тощо.

Про подання скарги суд повідомляє відповідний відділ державши виконавчої служби не пізніше наступного дня після прийняття її судом. Порядок повідомлення судом відділу державної виконавчої служби не передбачений, тому це питання вирішується на власний розсуд суду, однак при дотриманні встановленого ч.З ст.384 ЦПК строку, тобто не пізніше наступного дня після прийняття її судом.

Правильне визначення строків оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та моменту спливу початку та закінчення строку на оскарження суттєво впливає на вирішення питання щодо прийняття поданої скарги судом.

У статті 385 ЦПК встановлено два строки для звернення зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державних виконавців чи інших посадових осіб державної виконавчої служби. Скаргу може бути подано до суду:

у 10-денний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод;

у 3-денний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Висновок про 10-денний строк оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця випливає також і з аналізу положень окремих статей Закону України «Про виконавче провадженням щодо кожної конкретної постанови державного виконавця. Постанова державного виконавця, що може бути оскаржена до суду, надсилається сторонам виконавчого провадження, тому початок строку на оскарження в кожному разі повинен визначатися датою винесення постанови, що оскаржується, державним виконавцем. В разі оскарження дії або бездіяльності державного виконавця щодо виконання виконавчого документа, виданого на підставі судового рішення, початок строку буде спливати з дня вчинення дії або відмови в її вчиненні державним виконавцем. Якщо стягувач або боржник не були повідомлені про час і місце вчинення виконавчої дії, то строк для оскарження розпочинається для них з дня, коли їм стало про це відомо.

Якщо законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду їх перебіг має визначатися за відповідними нормами, а не за загальними правилами ст.385 ЦПК України, Зокрема, у ч.4 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до відповідного суду в 10-денний строк з моменту її одержання. Спеціальний строк обчислення строку на оскарження передбачено і ч.4 ет.57 Закону України «Про виконавче провадження», де зазначено, що про оцінку арештованого майна державний виконавець повідомляє сторони, які мають право оскаржити оцінку майна до суду в 10-денний строк з дня отримання повідомлення. В обох зазначених випадках обчислення строку на оскарження розпочинається датою отримання відповідно копії постанови або повідомлення державного виконавця.

Пропущений строк для оскарження постанови може бути поновлений судом у разі поважності причини пропуску строку на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця. При цьому суду слід керуватися загальними положеннями ст.73 ЦПК України. До поважних причин слід відносити й несвоєчасне одержання сторонами виконавчого провадження постанови чи іншого акта державного виконавця (адже за правилами ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження надсилаються адресатам простою кореспонденцією), тобто одержання їх після спливу передбаченого ЦПК України строку на подання скарги до суду, оскільки дата отримання документів може бути встановлена за відміткою засобів зв’язку, розпискою або іншими засобами тощо.

Скарга, пропущений строк на подання якої не поновлено в порядку, передбаченому ст,73 ЦПК України, залишається без розгляду.

7.3.

<< | >>
Источник: Авторський колектив. Цивільний процес України : академічний курс ; [підручник для студ, юрид. спец. вищ. навч. закл.]; КНТ. 848 с. 2009

Еще по теме Суб’єкти та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців:

  1. Стаття 17. Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ
  2. Стаття 172. Особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій
  3. Стаття 174. Особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум
  4. Стаття 175. Особливості провадження у справах щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії, їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу
  5. Стаття 181. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби
  6. ЗМІСТ
  7. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання постанов суду у цивільних справах
  8. Суб’єкти та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців
  9. Порядок розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця
  10. Стаття 383. Право на звернення із скаргою до суду
  11. За невиконання судового рішення державним виконавцем на посадову особу підприємства накладено штраф. Хто (боржник, стягувач чи посадова особа) вправі оскаржити постанову державного виконавця і за правилами якого виду судочинства справа підлягає розгляду?
  12. Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦПК скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби розглядається в десятиденний строк. Яким чином по таким справам можливо виконати положення ст. 74 ЦПК про те, що судова повістка повинна бути вручена не пізніше, ніж за сім днів до судового засідання і у встановлений строк провести попереднє судове засідання?
  13. § 7. Порядок оскарження рішень, ДІЙ (БЕЗДІЯЛЬНОСТІ) ВИБОРЧИХ КОМІСІЙ
  14. § 2. Оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єктів ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПОРЯДКУ
  15. Шкляр Т.О. Виконавче провадження - правове регулювання // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 21 (60). № 2. 2008 г. С. 130-133.
  16. М. Руденко. Прокурор як суб'єкт оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служби України // Вісник Національної академії прокуратури України №1, 2012, - С.17-22.
  17. 6.1. Оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця в його керівника
  18. Оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця в суді
  19. 80. Скарги на рішення, дії або бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -