Порядок розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця

У справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спірним при цьому є положення щодо покладення на відділ державної виконавчої служби обов’язку доказування у справі за скаргою на його дії. У даному разі слід зауважити на тому, що, маючи ознаки віднесення цієї категорії справи до справ, які підвідомчі адміністративним судам, де дійсно обов’язок доказування лежить на відповідачеві, якщо він заперечує позовні вимоги позивача, не варто забувати про те, що правила оскарження рішень, дій або бездіяльності державних виконавців розміщені у ЦПК України, що означає застосування норм саме цього Кодексу й при розгляді судом саме цієї категорії цивільних справ. Це означає, що заявник при зверненні із скаргою на дії державного виконавця до суду, має довести факт порушення закону державним виконавцем, для чого він наділяється ЦПК України відповідним обсягом прав та обов’язків.

Як зазначено в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» встановлений ч.І ст.24823 ЦПК (в ред.1963 р.) (зараз - ст.385 ЦПК України) 10-денний строк розгляду справи за скаргою на рішення, дії або бездіяльність державних виконавців чи інших посадових осіб державної виконавчої служби обчислюється з дня, наступного після закінчення попереднього судового засідання.

З цього випливає висновок про проведення за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби попереднього судового засідання.

Скарга розглядається у 10-денний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржується.

Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з’явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників. Щодо заявника, то зрозумілою є участь у справі його адвоката, іншої особи, яка представляє інтереси заявника чи його законного представника, та за наявності документа, що належним чином посвідчує його повноваження. Проте у разі неявки державного виконавця або іншої посадової особи відділу державної виконавчої служби постає питання про їх представників. Отож доцільніше було б записати не «за участю їх представників$, а «за участю представника відповідного відділу державної виконавчої служби». Суттєвим моментом при цьому є участь у судовому засіданні саме того державного виконавця, що вчиняє виконавчі дії за відповідним виконавчим документом, оскільки така особа, на відміну від іншого державного виконавця, є більш обізнаною з матеріалами справи, враховуючи ще й ту обставину, що ухвала суду безпосередньо впливатиме на результативність виконавчого провадження взагалі. Тому у разі явки іншого державного виконавця за довіреністю відділу державної виконавчої служби суд для чіткого дотримання норм ЦПК України повинен з’ясувати причину неявки державного виконавця, чиї дії або рішення оскаржуються, та вимагати подання доказів, що підтверджують поважність причини його неявки. В разі неповажності причини неявки державного виконавця слід відкладати провадження у цивільній справі з метою виклику у судове засідання того державного виконавця, чиї рішення, дія або бездіяльність оскаржуються. Таким чином будуть забезпечуватися цивільні процесуальні гарантії прав сторін виконавчого провадження у цивільному процесі, з чого випливає безпосередній зв’язок встановлених при розгляді цивільної справи фактів та правовідносин преюдиційного характеру, що надасть можливість стороні виконавчого провадження вимагати відшкодування заподіяних їй матеріальних та моральних збитків, завданих неправомірним виконанням рішення державним виконавцем.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника.

За результатами розгляду скарги суд постановлює ухвалу. Це зумовлюється встановленням спрощеного процесуального порядку розгляду справи за скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Проте такий підхід викликає заперечення, оскільки за правилами ст.208 ЦПК справа не вирішується по суті ухвалою. При цьому в ЦПК України не сказано, що заявлені вимоги щодо неправомірних дій державного виконавця є безспірними, навпаки, вони підлягають доказуванню на загальних підставах. При задоволенні скарги у заявника можуть з’явитися підстави для відкриття провадження за правилами позовного провадження з метою відшкодування завданої державним виконавцем матеріальної та (або) моральної шкоди. Зважаючи на те, що виконавче провадження не є стадією цивільного процесу3, в рамках якого вже було ухвалено судове рішення, а між сторонами виконавчого провадження (стягувачем та боржником) та державним виконавцем складаються адміністративно-процесуальні правовідносини3, і в ЦПК слід було б закріпити положення, згідно з яким за результатами розгляду скарги на дії державного виконавця суд ухвалював би рішення. Нова модель виконавчого провадження має самостійний характер, при цьому організаційні та контрольні повноваження суду, які він здійснював до прийняття законодавства про виконавче провадження, передані органам державної виконавчої служби. Закріпленням положення щодо постановления судом ухвали, а не рішення, за результатами розгляду скарги на дії державного виконавця, фактично була зроблена спроба повернути колишній порядок розгляду такої скарги, що існував до 2000 р. і у радянські часи, проте це суперечить сучасним засадам виконавчого провадження, що зумовлюють відсутність судового контролю за діями державних виконавців.

У разі встановлення обгрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або' іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. При цьому суд не вправі зобов’язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби (наприклад, постановити ухвалу про зупинення виконавчого провадження у випадках, передбачених ст.35 зазначеного Закону), проте може привести визначений державним виконавцем строк зупинення провадження відповідно до закону або скоротити його (ч.З ст.Зб Закону України «Про виконавче провадження»).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановлює ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Ухвалу суду щодо рішень, дій або бездіяльності державних виконавців чи інших посадових осіб державної виконавчої служби може бути оскаржено в апеляційному порядку на підставі п.27 ч.І ст.293 ЦПК України.

Скарги на рішення, дії або бездіяльність державних виконавців або інших посадових осіб державної виконавчої служби при поданні їх до суду оплачуються судовим збором, а також заявник несе витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. До набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита, тобто відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. № 7-93.

Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено ухвалу про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Інші витрати, пов’язані з розглядом таких скарг, включаючи й витрати для надання юридичної допомоги, а також витрати, пов’язані з поїздками, покладаються судом у разі задоволення скарг - на відділ державної виконавчої служби, а в разі відмови в цьому - на заявника.

Про розподіл судових витрат суд зазначає в ухвалі, постановленій за результатами розгляду справи.

Про виконання ухвали відповідний відділ державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника. Ухвала направляється судом, що її постановив, до належного відділу державної виконавчої служби після набрання нею законної сили. Місячний строк для повідомлення суду та заявника щодо виконавчих дій, вчинених державним виконавцем на виконання ухвали суду, обчислюється з дня одержання відділом державної виконавчої служби ухвали суду.

1 Фурса СЯ., Фурса Є.І., Щербак СЯ. Закони України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»: Науково-практичний коментар. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2008. - С.117.

1 Фурса СЯ., Щербак СЯ. Законодавство України про виконавче провадження: Науково-практичний коментар. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Іи Юре», 2004. - С.237.

3 Фурса СЯ., Щербак СЯ. Виконавче провадження в Україні: Навчальний посібник. - К.*. Атіка, 2002. - С.27.

4 Фурса СЯ., Фурса Є.І., Щербак СЯ. Закони України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»: Науково-практичний коментар.- К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2008.- С.117.