3.4.3. Просування по службі

Правове регулювання просування по службі відрізняєть­ся залежно від належності відповідної країни до системи посади або кар'єри.

У країнах, що належать до системи посади публічні службов­ці виконують свої обов'язки на умовах приватно-правового дого­вору, що укладається на певний термін, після закінчення якого або укладається новий договір або припиняється служба.

У країнах, що належать до системи кар'єри, зайняття постій­ної посади означає фактично безстрокове (до виходу на пенсію) працевлаштування, звичайно ж, за умови успішного виконання своїх функціональних обов'язків. Просування по службі у ме­жах системи кар'єри може відбуватись за двома напрямами — званням і посадою.

Просування за званнями (рангами, чинами) означає, що публічний службовець може отримати вище звання і, відповід­но, підвищене грошове утримання, навіть обіймаючи одну і ту ж посаду. З іншого боку, при такому просуванні також є межі, і для отримання певних звань необхідно також займати і від­повідну вищу посаду.

Просування за посадами (класами) передбачає здобуття службовцем вищої в організаційній ієрархії посади. У зарубіж­них країнах практично повсюдно усі посади віднесено до пев­ної категорії (від трьох до п'яти), в межах яких відбуваються службові кар'єри.

Способи просування по службі істотно відрізняються залеж­но від країни. Проте узагальнено можна стверджувати: для про­сування за званням може бути достатньо вислуги років, тобто, успішного виконання своїх обов'язків протягом певного періо­ду. Для просування ж за посадою, як правило треба проходити додаткову процедуру конкурсного характеру. Конкурси при просуванні по службі можуть бути як закритими (із можливістю участі лише працюючих публічних службовців), так і відкрити­ми (із залученням усіх претендентів, що відповідають встанов­леним вимогам).

Для просування по службі важливе значення мають також процедури атестації. Наприклад, відповідно до статті 75 закону Республіки Болгарія «Про державного службовця» підвищення у ранзі здійснюється щонайменше через три і щонайбільше че­рез п'ять років на основі атестування через оцінку успішності діяльності держаного службовця на своїй посаді. Проте держав­ному службовцеві може бути присвоєно наступний вищий ранг раніше трирічного строку за умови, що при атестуванні він от­римав найвищу оцінку⁸⁷.

Атестації є ключовою процедурою у проходженні публічної служби, що застосовуються практично у всіх державах. Метою проведення атестацій є:

— ідентифікація професійної компетентності публічних службовців;

— визначення потреби у додатковій підготовці (тренінгу) особи, що проходила атестацію;

— покращення взаєморозуміння між керівниками та під­леглими (вважається, що під час атестаційного інтерв'ю покра­щується внутрішня співпраця всередині організації);

— наступне прийняття рішення про подальший перебіг кар'єри службовця: залишення на посаді, підвищення або звіль­нення;

— наступне преміювання публічного службовця або позбав­лення премії, що здійснюється на основі атестації⁸⁸.

Атестації проводяться із незначними винятками для всіх публічних службовців щорічно або один раз на два роки. Рішен­ня атестаційних колегій, до яких здебільшого входять безпосе­редні керівники та представники служби персоналу, може бути оскаржене в адміністративному, а після того — в судовому по­рядку.

Серед критеріїв, що уповноважені органи та керівники бе­руть до уваги при визначенні особи, достойної на просування по службі, треба зазначити:

— стаж публічної служби;

— досягнуті результати на попередній посаді;

— рівень знань та здібностей, в тому числі проходження спе­ціальних курсів з підвищення кваліфікації.

Інакше кажучи, просування по службі, як і вступ до неї відбувається у більшості країн за системою заслуг, хоча вплив суб'єктивного фактора тут також не треба відкидати. Просто ав­томатичного просування по службі на сьогодні практично немає у жодній країні.