ДЕРЖАВОТВОРЧІ ПОШУКИ ГЕТЬМАНА. БІОГРАФІЯ НА ТЛІ ПОЛІТИКИ

Пилип Степанович Орлик походив з чеського баронського роду. Батько — Степан Степанович, католик. Мати — Ірина Малаховська, православна. Народився 21 жовтня 1672 р. у селі Косуті Ошмянського повіту на Віленщині.

Вигідний шлюб із Ганною Герцик, дочкою полтавського полковника Павла Герцица, 23 листопада 1698 р. ввів Пилипа Степановича до кола козацької аристократії.

Орлик виявив себе неабияким поетом, видавши дві книжки — “Алцід російський» (Вільно, 1695) та “Гіппомен Сармацький,, (Київ, 1698). Вірші, писані польською мовою, сягають, поряд із творами його вчителя СЯворського, вершин розвиненого барокко.

Гетьман Мазепа, що шукав талановитих сподвижників, яким можна було довіритися, помітив Орлика, зробив старшим військовим канцеляристом, а з 1702р. — генеральним писарем.

У тому ж 1702 р. народилася перша дитина Орлика — син Григорій, хрещеним батьком якому став Мазепа.

« *

У цей час Орлик вже набув значних маєтків на

Стародубщині, Чернігівщині, Полтавщині (посаг дружини) та рангових маєтків на Гадяччині. До селян ставився гуманно, не обтяжуючи їх надмірно.

З

Поступово Орлик почав займати виїмкове становище серед генеральної старшини. Як генеральний писар, вій найкраще з гетьманського оточення орієнтувався в державних справах. Гетьман доручав Орлику найделікатиіші справи, зокрема розслідування справи про підметні листи на Мазепу. Через Пилипа Степановича проходила й вся конспіративна кореспонденція • гетьмана.

Немає сумнівів, що саме Орлик формулював документи Мазепи як його права рука.

Після Полтавської битви старий гетьшн був морально й фізично зломлений і в ніч з 21 на 22 * вересня (за другою версією — серпня) 1709 р. помер, залишивши по собі дві проблеми — хто буде гетьманом і кому дістанеться спадок.

Спадкоємцем гетьманських коштовностей став Андрій Войнаровський, племінник гетьмана. Але від гетьманської булави він рішуче відмовився. За однією з версій, Войнаровський заявив, що вважає себе більше за польського шляхтича, ніж за українського козака.

Півроку тривало безгетьманство. Звичайно, не легко було знайти людину, здатну з честю нести важкий тягар гетьманства на еміграції.

За однією з версій, такий великий термін пояснюється зносинами старшини з дніпровськими козаками. Вона не визнавала гетьманом. Скоропадського й виборам "Орлика намагалася надати всеукраїнського характеру.

Врешті - решт усі зійшлися на кандидатурі Пилипа Орлика як людини, що найбільш відповідала вимогам української політики того часу.

Нічим не заплямована людина, генеральний писар (канцлер), улюбленець гетьмана, досвідчений у справах дипломатичних і най-

повніше утаємничений у наміри Мазепи, Орлик не мав рівноцінної альтернативи.

“Я не просив собі гідності гетьмана, — писав Орлик у 1719 р., — а прийняв її з наказу його величності і, не маючи публічних фондів для ведення справ, вклав у те власні гроші,,.

5 квітня 1710 р. під Бендерами відбулася козацька рада, на якій гетьманом було обрано П.Орлика. Вірогідно, тоді ж була затверджена генеральна старшина. Генеральним обозним залишивсь Іван Ломиковський, генеральним суддею став Клим Довгополий, генеральним писарем — Іван Максимович, генеральними осавулами — Григорій Герцик і Федір Мирович.

При обранні гетьмана були затверджені “Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького Війська,, (далі у тексті — Конституція), яким присвячуємо окремий розділ цієї книжки.

10 травня 1710 р. Карл XII підтвердив Конституцію асекураційним дипломом.

Слід зазначити, що вибори гетьмана у Бендерах не були формальною церемонією. Як козаками, так і шведами це визнавалося за вповні серйозний акт обрання провідника української держави. Про ту довіру та надію, яку покладав Карл XII у Бендерах, свідчать такі рядки його листа до запорозького отамана Якима Богуша: “...Ми всі з нашими найбільшими силами готові стати як один до битви з москалями і тим самим скінчити війну, бо ви, й ми уже показали, на що здатні заради нашої перемоги. Ми повинні со- крушити ворога, бо Бог наш Всевишній благословляє нашу справедливу зброю та усіх тих, хто стоїть з нами пліч - о - пліч. Ми задоволені вами, лише б ви, блаї ородні панове, не відступилися від нашої протекції..,. „.

Дніпровські козаки, незважаючи на всі невдачі, були сповнені того ж оптимізму, ентузіазму та віри в перемогу, що й їхній шведський покровитель. Скоропадський 16 серпня 1706 р., ще за життя Мазепи, приїжджав до Бендер і

вибачався перед старим гетьманом за те, що за наказом царя був змушений прийняти гетьман_г ський титул. Проте він пообіцяв бути вірним слугою Мазепі і, як тільки випаде слушна нагода, прислати бунтівних козаків. Тобто ясною була прихильність цього гетьмана справі визволення України. Це підтвердили і його дії, про які йдеться далі.

Оточення Орлика розраховувало більше не на свої мізерні сили, а на підтримку право- й лівобережного козацтва, поспільства й уряду Скоропадського, татаро - турецьких і польських сил.

Орлик ярихилив хана Девлет Гірея, людину • дуже вшіивову на турецькім дворі, до рішу^рго ставлення в справі війни з Петром І й до союзу з Україною.

23 січня 1711р.були підписані "pactaconventa", які встановили союз між козакам й^Т Ханом іГа грунті повної незалежності України, причому без згоди гетьмана й Війська Запорозького хан не повинен.був укладати мир з москалями. Під час війни татари гарантували спокій і безпеку населенню України.

Тоді ж Орлик призначив ^#свого постійного резидента при татарському дворі, ім’я якого залишилося нам невідомим. Генерального осавула Григорія Герцика було послано до донців — прихильників Булавіна, що сховалися від московських військ на території Кубанської орди й мали зв’язки з Військом Донським. Герцик зміг нав’язати з ними тісні стосунки, й на початку липня 1710 р. їх посланці були на аудієнції у шведської о короля. Герцик побував і в кубанського султана (сина кримського хана). Він зміг

б

нав’язати зносини- з казанськими татарами і башкирами. Крім того, він подав цінну інформацію про перебування значної кількості полонених шведів, непокірних донців та колишніх бунтівників - стрільців у Азові, що теж впливало на стратегічні плани шведсько - українсько - татарського союзу.

В Царгороді діяли польські й шведські дипломати. Українські й польські (Станіслава Лещин- ського) кола не мали згоди, бо не могли визначитися із державною приналежністю Правобережної України.

Врешті - решт Туреччина 20 листопада 1710 р. оголосила Росії війну, що було, вірогідно, успіхом шведської дипломатії.

Ядром союзного війська мала стати турецька армія. Щоб здобути терен для неї, була задумана зимова експедиція буджацьких татар, поляків і українців на Правобережну Україну. Кримський хан із сином — кубанським султаном повинні були провести допоміжні військові операції: перший мав увійти на територію Росії і, по можливості, вдарити на Вороніж, щоб зруйнувати московські верфі й численний флот; другий повинен був зробити диверсію на Азов.

Експедиція Орлика, Потоцького і буджацько- го султана мала характер основної, дві інших — допоміжних. Після них турецька армія повинна була розвинути операції на звільненій від москалів Правобережній Україні.

Ці удари полегшували стратегічні завдання і в балтійських провінціях, пробивали шлях для північної шведської армії з Померанії в Польщу, а в Польщі розв’язували руки численним елементам, які орієнтувалися на Станіслава Лещинсько- го й були спаралізовані присутністю москалів і саксонців.

Далі планувався великий наступ: на півночі — шведів, у центрі — поляків орієнтації С. Лещин- ського, на півдні — турків, татар і сил під^скоман- дуванням Карла XII: кілька тисяч поляків, 4 тисячі козаків і шведи як інструктори.

Утворена коаліція б$ла строкатою як етнічно, так і за цілями. Але всі ці цілі могли бути досягнуті тільки за однієї умови — ослаблення Росії, що дало б можливість перекроїти державну мапу Центральної іСхідної Європи. Ще до початку. Північної війни були визначені цілі Швеції — захопити Новгород, Псков, Архангельськ з прилеглими багатими територіями, повністю відрізати Росію від північних морських торговельних шляхів на противагу цілям Росії — укріпитися на побережжі Балтійського моря. Польща була розколота на 2 табори — про шведський та проросійський. Вона була несп^вможна виступати окремою державно - політичною силою, як і Україна, й ставала ареною боротьби між Щвецією і Московією. В разі перемоги анти московської коаліції утворилася б держава С. Ле- Іцинського, союзна Щвеції. На подібному становищі були й козацько - старшинські кола Орлика, що прагнули утворення незалежної, принаймні автономної української держави й в ід і рвання від Польщі Правобережної України. Правобережжя було місцем зіткнення інтересів Польщі й України, але Конституцією, підтвердженою Карлом XII, це питання було вирішене на користь України.

Туреччину непокоїло зміцнення російських позицій на Півдні. 19 липня 1696 р. росіяни взяли в черговий раз Азов у Туреччини. Про те, наскільки важливою була ця фортеця, говорить історія походів на неї Росії. Азов — база для військових дій проти Росії з півдня, міцна фортеця. Взяття Азова Росією відкрило вихід з Дону в Азовське море. Після цього у Воронежі були створені суднобудівні верфі й побудований міцний флот. Татарські й турецькі володіння навколо Чорного й Азовського морів знаходилися у постійній небезпеці. З побудовою поряд іце кількох фортець плащіарм для російської агресії

&

зміцнів. Природною метою Туреччини було по-, вернення собі Азова й зруйнування новбзбудова- них фортець, насамперед Таганрога.

Крім того, на нашу думку, для всіх держав коаліції була незаперечною вигідність існування незалежної від Москви України, як бар’єру між російським експансіонізмом і Центральною Європою. Вже своїм відокремленням Україна значно ослабила б ек&домшні ^и_

вості Росії, відірвавши від неІк