ДИРЕКТИВА 97/5/ЕС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ від 27 січня 1997 року щодо транскордонних переказів*

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства і,

зокрема, Статтю ЮОа Договору,

Беручи до уваги пропозицію Комісії1,

Беручи до уваги висновок Економічного і соціального комітету2,

Беручи до уваги висновок Європейського монетарного інституту,

Діючи відповідно до процедури, встановленої в Статті 189Ь Договору', в світлі

спільного тексту, ухваленого Узгоджувальним комітетом 22 листопада 1996 року,

(1) Враховуючи, що обсяги транскордонних платежів постійно зростають, з огляду на завершення формування внутрішнього ринку і просування в напрям­ку до повного економічного і монетарного союзу призводить до збільшення обсягів торгівлі і пересування людей в межах Співтовариства; враховуючи, що транскордонні перекази становлять значну частку обсягів і вартості транскор­донних розрахунків;

(2) Враховуючи, що для фізичних осіб та суб'єктів підприємницької діяльно­сті, особливо для малих та середніх підприємств, надзвичайно важливою є мо­жливість швидко, надійно і дешево здійснювати перекази з однієї частини Спів­товариства в іншу; враховуючи, що, відповідно до Повідомлення Комісії про застосування правил конкуренції в Європейському Співтоваристві при здійсненні транскордонних переказів4, посилення конкуренції на ринку транскордонних переказів повинно призвести до покращення послуг та зниження цін;

(3) Враховуючи, що ця Директива ставить за мету здійснення подальших кроків у роботі, здійсненій для завершення створення внутрішнього ринку, зо­крема, лібералізації руху капіталу, з метою втілення у життя економічного і монетарного союзу; враховуючи, що, положення цієї Директиви повинні засто­совуватись до переказів у валютах держав-членів і в ЕКЮ;

(4) Враховуючи, що Європейський Парламент в своїй резолюції від 23 лю­того 1993 року5 закликав до прийняття Директиви Ради, в якій би встановлюва­лися правила щодо прозорості та здійснення транскордонних платежів;

(5) Враховуючи, що питання, які підпадають під дію цієї Директиви, мають розглядатися окремо від системних питань, які залишаються в зоні уваги Комі­сії; враховуючи, що в подальшому може виникнути необхідність внести пропо-

* Official Journal L 043, 14.02 1997, p.

1 OJ C 360, 17.12 1994, p. 13 та OJ C 199, 3.8.1995. p. 16

2OJ C236, 11.9.1995, p. I.

3 Висновок Європейського Парламенту від 19 травня 1005 року (OJ C 151, 19.6. 1995, р. 370), Спільна Позиція Ради від 14 грудня 1995 року (OJ C 353, 30.12.1995, р 52) та Рішення Європей­ського Парламенту від 13 березня 1996 року (OJ C 96, 1.4.1996, р. 74). Рішення Ради від 19 грудня 1996 року та Рішення Європейського Парламенту від 16 січня 1997 року.

4 OJ C 251, 27.9 1995, р. З 'OJ C72, 153 1993, р. 158

335

зицію щодо охоплення цих системних питань і, зокрема, проблеми врегулю­вання процедури завершеності розрахунків;

(6) Враховуючи, що метою цієї Директиви є удосконалення послуг з транс­кордонних переказів і, таким чином, надання допомоги Європейському моне­тарному інституту (ЕМІ) в його завданні сприяти ефективності транскордон­них платежів з метою підготовки третьої стадії економічного і монетарного союзу;

(7) Враховуючи, що, згідно з цілями, викладеними в другій декларативній частині, ця Директива застосовується до будь-якого переказу на суму, меншу ніж 50 000 ЕКЮ;

(8) Враховуючи, що, зважаючи на третій пункт Статті ЗБ Договору, і для забезпечення прозорості дана Директива встановлює мінімальні умови, необ­хідні для забезпечення адекватного рівня інформації, яка надається клієнтам як перед, так і після здійснення транскордонного переказу; враховуючи, що ці вимоги включають зазначення скарг і процедур одержання відшкодування, що надаються клієнтам, разом з врегулюванням доступу до них; враховуючи, що ця Директива встановлює мінімальні вимоги щодо виконання і, зокрема, щодо процедури виконання котрих установи, що пропонують послуги щодо здійс­нення транскордонних переказів, мають твердо дотримуватися, включаючи зо­бов'язання здійснити транскордонний переказ у відповідності до інструкцій клієнта; враховуючи, що дана Директива виконує умови, які випливають із принципів, викладених в Рекомендації Комісії 90/109/ЕЕС від 14 лютого 1990 року щодо прозорості банківських вимог щодо транскордонних фінансових операцій6;

враховуючи, що ця Директива не перешкоджає Директиві Ради 91/308/ЕЕС від 10 червня 1991 року щодо запобігання використанню фінансових систем для відмивання коштів7;

(9) Враховуючи, що ця Директива має сприяти скороченню максимального терміну, необхідного для здійснення транскордонного переказу, та заохочувати установи, які вже здійснюють це в дуже короткий термін, до збереження такої практики;

(10) Враховуючи, що Комісія в своєму звіті, який буде надано до Європей­ського Парламенту і до Ради не пізніше ніж за два роки після впровадження цієї Директиви, повинна ретельно дослідити питання часового терміну, який має застосовуватися у разі відсутності обумовленого граничного терміну між ініціатором і його установою, беручи до уваги як рівень технічного розвитку, так і ситуацію в кожній окремій державі-члені;

(11) Враховуючи, що установи мають бути зобов'язані повернути кошти у випадку невиконання успішного завершення переказу; враховуючи, що зобо­в'язання повернути кошти накладає на установу потенційні зобов'язання, котрі можуть за відсутності будь-яких граничних термінів мати шкідливий вплив на вимоги щодо платоспроможності; враховуючи, що це зобов'язання щодо пове­рнення коштів має, таким чином, застосовуватись у розмірі до 12 500 ЕКЮ;

(12) Враховуючи, що Стаття 8 не має впливу на загальні положення націо­нального законодавства, згідно яких установа несе відповідальність перед ініці­атором у разі, якщо транскордонний переказ не було спішно завершено через помилку, скоєну цією установою;

" OJ L67, 153 1990, р 39.

336

(13) Враховуючи, що серед обставин здійснення установами транскордон­них переказів, включаючи ті, що пов'язані з платоспроможністю, необхідно вирізняти обставини форс мажору; враховуючи, що для цієї мети повинне бра­тися за основу визначення форс-мажорних обставин, що надається в Статті 4 (6) Директиви 90/314/ЕЕС від 13 червня 1990 року про подорожі, відпустки та екскурсії";

(14) Враховуючи необхідність існування адекватних і ефективних процедур подання скарг і одержання відшкодувань у державах-членах для розв'язання можливих спорів між клієнтами і установами, застосовуючи, за необхідності, існуючі процедури,

ПРИЙНЯЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Розділ 1 Сфера дії та визначення

Стаття 1. Сфера дії

Положення цієї Директиви стосуються транскордонних переказів в валютах держав-членів і в ЕКЮ, які обмежуються сумою, еквівалентною 50 000 ЕКЮ, що ініціюються особами, іншими, ніж ті, про яких йдеться в Статті 2 (а), (Ь) та (с), і здійснюються кредитними установами або іншими установами.

Стаття 2. Визначення

Для цілей цієї Директиви:

(a) «кредитна установа» означає установу, визначену в Статті 1 Директиви Ради 77/780/ЕЕС9 і включає структурні підрозділи, що визначені в тре­тьому абзаці цієї Статті і розташовані в Співтоваристві, які мають свої головні офіси за межами Співтовариства і які, в рамках їх підприємни­цької діяльності, здійснюють транскордонні перекази;

(b) «інша установа» означає будь-яку фізичну або юридичну особу, іншу, ніж кредитна установа, яка в силу своєї діяльності, здійснює транскор­донні перекази;

(c) «фінансова установа» означає установу, згідно визначення Статті 4(1) Регламенту Ради (EC) № 3604/93 від 13 грудня 1993 року, де наводяться визначення для заборони привілейованого доступу, про який йдеться в Статті 104а Договору10;

(d) «установа» означає кредитну установу або іншу установу; для цілей Ста­тей 6, 7 та 8, структурні підрозділи однієї кредитної установи, розташо­вані в різних державах-членах, що беруть участь в здійсненні транскор­донного переказу та вважаються окремими установами;

(e) «посередницька установа» означає установу, яка не є ініціатором, чи бенефіціаром і яка бере участь у здійсненні транскордонного переказу;

(f) «транскордонні перекази», операція, що проводиться за розпоряджен­ням ініціатора через установи або їх структурному підрозділі в одній державі-члені, з метою передачі у користування беніфіціару певної суми

»OJ L 158, 23.6.1990, р.

'' OJ L 322, 17.12.1977, р. ЗО. Директива з останніми поправками, внесеними Директивою 95/ 26/ЕС (OJ L 168, 18.7.1995, р. 7). 10 OJ L 332, 31.12.1993, р. 4.

337

в установі або її структурному підрозділі в іншій країні при чому ініціа­тор та беніфіціар можуть бути однією й тією ж особою;

(g) «доручення на здійснення транскордонного переказу» означає безумов­не розпорядження в будь-якій формі на здійснення транскордонного переказу, що надається установі безпосередньо ініціатором;

(h) «ініціатор» означає фізичну або юридичну особу, яка надає розпоря­дження про здійснення транскордонного переказу бенефіціару;

(і) «бенефіціар» означає остаточного отримувача транскордонного перека­зу, у розпорядження якого переходиться відповідна сума коштів шляхом зарахування на рахунок, до якого він має доступ;

(І) «клієнт» означає ініціатора або бенефіціара, відповідно до контексту;

(k) «орієнтовна відсоткова ставка» означає відсоткову ставку, що становить компенсацію та встановлюється згідно з нормами, встановленими дер-жавою-членом, де розташована установа, яка повинна сплатити клієнту компенсацію;

(1) «дата акцептування» означає дату виконання всіх умов, що пред'явля­ються установою щодо доручення на здійснення транскордонного пере­казу й стосуються наявності відповідного фінансового забезпечення та інформації, які потрібні для виконання цього доручення.

Розділ II

прозорість умов для здійснення транскордонних переказів

Стаття 3. Попередня інформація про умови здійснення транскордонних переказів

Установи у письмовій формі, в тому числі, за необхідності, електронними засобами у доступній формі надають своїм реальним і потенційним клієнтам інформацію про умови здійснення транскордонних переказів. Ця інформація включає принаймні таке:

— зазначення терміну, необхідного для кредитування коштів на рахунок установи бенефіціара після виконання установою одержаного доручен­ня на здійснення транскордонного переказу; початок цього періоду по­винен бути чітко визначений,

— зазначення терміну, необхідного для кредитування коштів на рахунок бенефіціара після одержання транскордонного переказу і кредитування коштів на рахунок установи бенефіціара,

— спосіб розрахунку будь-якої комісії і зборів, які сплачуються клієнтом установі, в тому числі, у належних випадках, ставки,

— дату зарахування грошей, яка застосовувалася установою, якщо така є,

— опис процедур подання позову чи одержання відшкодувань, право на які має клієнт, і засоби доступу до них;

— зазначення застосованого орієнтовного обмінного курсу.

Стаття 4. Інформація після здійснення транскордонного переказу

Установи надають сво'їм клієнтам, якщо тільки останні чітко не відмовляються від цього, після здійснення або одержання транскордонного переказу чітку ін­формацію, викладену в письмовій формі, в тому числі, за необхідності, електро­нними засобами у доступній формі. Ця інформація включає принаймні таке:

338

— довідкову інформацію, що дозволяє клієнту ідентифікувати транскор­донний переказ;

— початкову суму транскордонного переказу;

— суму всіх нарахувань та комісію, які сплачує клієнт;

— дату зарахування грошей, яка була застосована установою, якщо така є.

У разі, якщо ініціатор обумовлює, що нарахування за здійснення транскор­донного переказу цілком або частково покладаються на бенефіціара, бенефіці-ар повідомляється про це його власною установою.

У разі, якщо будь-яку суму було проконвертовано, установа, яка проводила конвертацію, повідомляє свого клієнта про ставку обмінного курсу, яка була застосована.

Розділ III Мінімальні зобов'язання установ щодо транскордонних переказів

Стаття 5. Спеціальні зобов'язання установи

Окрім випадків, коли установа не планує мати справу з певним клієнтом, вона, на вимогу клієнта здійснити транскордонний переказ згідно з наведени­ми інструкціями, повинна надати зобов'язання щодо терміну, необхідного для здійснення переказу, та комісійних та нарахувань, які належать до оплати клі­єнтом, окрім тих, що пов'язані із застосованим курсом обміну.

Стаття 6. Зобов'язання щодо терміну виконання

1. Установа ініціатора здійснює транскордонний переказ, про який йдеться, у межах терміну, обумовленого з ініціатором. У випадку, коли обумовлений термін не додержується, або за відсутності такого терміну, якщо по закінченні п'ятого банківського робочого дня після дати одержання доручення на здійс­нення транскордонного переказу кошти не були кредитовані на рахунок уста­нови бенефіціара, установа ініціатора надає ініціаторові відшкодування. Від­шкодування є виплатою відсотку, що нараховується за орієнтовною відсотковою ставкою на суму транскордонного переказу за період:

— від закінчення обумовленого граничного терміну або, у разі його відсут­ності, по закінченні п'ятого банківського робочого дня з дати одержан­ня доручення на здійснення транскордонного переказу,

— до дати кредитування коштів на рахунок установи бенефіціара.

Так само, коли нездійснення транскордонного переказу в межах обумовле­ного граничного терміну або, за відсутності такого, до закінчення п'ятого бан­ківського робочого дня після дати одержання транскордонного переказу, спри­чинене діяльністю установи-посередника, ця установа повинна надати відшкодування установі ініціатора.

2. Установа бенефіціара надає йому змогу одержати кошти, які надійшли транскордонним переказом, у межах граничного терміну, обумовленого з бене-фіціаром У випадку, коли обумовлений граничний термін не додержується, або за відсутності такого, якщо по закінченні банківського робочого дня після дати, коли кошти були кредитовані на рахунок установи бенефіціара, вони не були кредитовані на рахунок бенефіціара, установа бенефіціара надає йому від­шкодування. Відшкодування є виплатою відсотку, що нараховується за орієн­товною відсотковою ставкою на суму транскордонного переказу за період:

339

— від закінчення обумовленого граничного терміну або, у разі його відсут­ності, по закінченні банківського робочого дня з дати кредитування ко­штів на рахунок установи бенефіціара

— до дати кредитування коштів на рахунок бенефіціара.

3. Відшкодування не виплачуються за пунктами 1 та 2, якщо установа ініці­атора або, як це може статися, установа бенефіціара може встановити, що за­тримка спричинена діями ініціатора або, як це може статися, бенефіціара.

4. Пункти 1, 2 та 3 жодною мірою не перешкоджають іншим правам клієнтів та установ, які беруть участь у виконанні доручення на здійснення транскор­донного переказу.

Стаття 7. Зобов'язання здійснити транскордонний переказ у відповідності до розпоряджень

1. Установа ініціатора, будь-яка установа-посередник та установа бенефіці­ара після дати одержання доручення на здійснення транскордонного переказу повинні кожна здійснити цей переказ у повному його обсязі, окрім випадків, коли ініціатор не обумовив, що витрати на здійснення транскордонного пере­казу покладаються цілком або частково на бенефіціара.

Перший підпункт не перешкоджає можливості установи бенефіціара стягу­вати з нього плату за адміністрування його рахунку, згідно з відповідними пра­вилами та практикою. Проте, така плата не може запроваджуватися установою, щоб уникнути зобов'язань, які передбачені цим підпунктом.

2. Без шкоди для будь-якої іншої претензії, що може бути виставлена, у разі, якщо установа ініціатора або установа-посередник здійснили, на порушення пункту 1, відрахування з суми транскордонного переказу, установа ініціатора, на його вимогу, кредитує бенефіціару за свій кошт і без будь-яких відрахувань, суму здійснених відрахувань, окрім випадків, коли ініціатор не заявив про кре­дитування цієї суми на його рахунок.

Будь-яка установа-посередник, яка здійснила відрахування на порушення пункту 1, кредитує без будь-яких відрахувань і за свій власний кошт суму здій­снених відрахувань на рахунок установи ініціатора або, якщо є на те вимога установи ініціатора, на рахунок бенефіціара цього транскордонного переказу.

3. У випадках, коли порушення зобов'язання виконати доручення на здійс­нення транскордонного переказу згідно з наданими Ініціатором розпоряджен­ням було спричинено установою бенефіціара, та без шкоди для будь-якої іншої претензії, що може бути виставлена, установа бенефіціара зобов'язана кредиту­вати на рахунок бенефіціара за свій кошт будь-яку помилково отриману суму.

Стаття 8. Зобов'язання установ щодо відшкодування у разі невиконання переказів

1. У разі, якщо після одержання установою ініціатора доручення на здійс­нення транскордонного переказу відповідні суми не були кредитовані на раху­нок установи бенефіціара, та, без шкоди для будь-якої іншої претензії, що може бути виставлена, установа ініціатора кредитує ініціаторові суму до 12 500 ЕКЮ разом з сумою транскордонного переказу, а також:

— відсоток, що нарахований за орієнтовною відсотковою ставкою на суму транскордонного переказу за період з дати одержання доручення на здій­снення транскордонного переказу до дати кредитування, та

— нарахування, які виникли відповідно до цього транскордонного перека­зу, І були сплачені ініціатором.

340

ЦІ суми мають бути передані у розпорядження ініціатора не пізніше чотир­надцяти банківських робочих днів з дати подання його вимоги, якщо тільки відповідні до цього транскордонного переказу кошти не були тим часом креди­товані на рахунок установи бенефіціара. Така вимога не може бути подана до закінчення граничного терміну, обумовленого установою ініціатора та ініціато­ром, для виконання доручення на здійснення транскордонного переказу або, за відсутності домовленості щодо будь-якого граничного терміну, до закінчення граничного терміну, встановленого в другому підпункті Статті 6(1).

Аналогічно, кожна установа-посередник, яка одержала доручення на здійс­нення транскордонного переказу, зобов'язана надати за свій кошт відшкоду­вання суми переказу, разом з відповідними нарахуваннями та відсотком в уста­нову, якою були надані розпорядження щодо виконання цього доручення. Якщо транскордонний переказ не був виконаний внаслідок помилок чи упущень в розпорядженні, наданому цією установою, установа-посередник має докласти зусиль, щоб якнайшвидше відшкодувати суму переказу.

2. На порушення вимог пункту 1, якщо транскордонний переказ не був завершений через його невиконання установою-посередником, обраною уста­новою бенефіціара, остання установа є зобов'язаною надати у розпорядження бенефіціара суми в розмірі до 12 500 ЕКЮ.

3. На порушення вимог пункту 1, у випадку, коли невиконання транскор­донного переказу було спричинене установою-посередником, обраною устано­вою ініціатора, установа ініціатора та інші установи, пов'язані з виконанням цього переказу, мають докласти зусиль, щоб якнайшвидше відшкодувати суму переказу. Якщо сума була повернута установі ініціатора, остання мусить креди­тувати ЇЇ на рахунок ініціатора. Установи, включаючи установу ініціатора, не зобов'язані в цьому випадку відшкодовувати нарахування та накопичений від­соток і можуть утримати суми, які виникли з поверненням коштів, якщо це обумовлено.

Стаття 9. Форс-мажорні обставини

Не порушуючи положень Директиви 91/308/ЕЕС, установи, які беруть участь у виконанні доручення на здійснення транскордонного переказу, звільняються від зобов'язань, які встановлені цією Директивою, коли вони можуть навести докази наявності форс-мажорних обставин, а саме: незвичайних та непередба-чуваних обставин, що є поза контролем особи, яка посилається на форс-мажо-рні обставини, наслідків яких неможливо було уникнути, незважаючи на всі зусилля, і які мають відношення до її положень.

Стаття 10. Вирішення спорів

Держави-члени забезпечують наявність адекватних та ефективних процедур щодо розгляду скарг та одержання відшкодувань для урегулювання спорів між ініціатором та його установою або між бенефіціаром та його установою, засто­совуючи, у належних випадках, існуючі процедури.

Розділ IV Заключні положення

Стаття 11. Виконання

1. Держави-члени приймають закони, підзаконні та адміністративні поло­ження, необхідні для виконання цієї Директиві не пізніше 14 серпня 1999 року. Вони оперативно інформують про це Комісію.

341

Такі положення, що приймаються державами-членами, включають поси­лання на цю Директиву або супроводжуються відповідними примітками у разі їх офіційної публікації. Принципи таких посилань формулюються державами-членами.

2. Держави-члени надають Комісії тексти основних законів, підзаконних та адміністративних положень, які вони приймають в галузі, що підпадає під дію цієї Директиви.

Стаття 12. Звіт Європейському Парламенту і Раді

Не пізніше ніж через два роки після дати імплементації цієї Директиви Комісія подає звіт до Європейського Парламенту і Ради стосовно застосування цієї Директиви разом з пропозиціями щодо її перегляду, в разі необхідності.

В цьому звіті, в світлі ситуації, яка існує в кожній державі-члені, та техніч­них змін, що мали місце, повинно розглядатися передусім питання граничного терміну, що встановлений в Статті 6 (1).

Стаття 13. Набрання чинності

Ця Директива набирає чинності з дати її опублікування в Офіційному жур­налі Європейського Співтовариства.

Стаття 14. Адресати

Ця Директива адресована державам-членам.

Здійснено в Брюсселі, 27 січня 1997 року.

За Європейський Парламент Президент

За Раду Президент

Дж. М. Жіль-Роблес

Дж. Залм

СПІЛЬНА ЗАЯВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ, РАДИ ТА КОМІСІЇ

Європейський Парламент, Рада та Комісія відзначають прагнення дер-жав-членів імплементувати закони, підзаконні та адміністративні положення, що вимагаються на забезпечення узгодженості з цією Директивою до 1 січня 1999 року.