Землі оздоровчого призначення

Окремою категорією земель є землі оздоровчого призначен­ня, основною класифікуючою ознакою яких є їх лікувальні влас­тивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Відповідно до ст. 48 Земельного кодексу України викорис­тання земель оздоровчого призначення має здійснюватися із дотриманням їх цільового призначення та з обмеженням тих видів діяльності, яка може вплинути на лікувальні властивості цих земель.

Землі оздоровчого призначення можуть перебувати у дер­жавній, комунальній та приватній власності. Земельний кодекс України (ст. 84) містить заборону на передачу у приватну влас­ність лише частини земель оздоровчого призначення, а саме тих, на яких розташовані об’єкти оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено зако­ном.

Місцевості, які мають природні лікувальні властивості, в уста­новленому законом порядку можуть бути визнані курортами. На територіях курортів встановлюються округи і зони санітарної охорони.

Однак суб’єкти владних повноважень не завжди дотриму­ються зазначених вимог під час вибору місця розташування зе­мельної ділянки, що підлягає передачі в постійне користування чи власність.

Як приклад можна навести справу за позовом Львівського міжрайонного природоохоронного прокурора у Львівській об­ласті в інтересах держави в особі Державного управління еко­логії та природних ресурсів у Львівській області до Дрогобиць­кої районної ради Львівської області (третя особа — приватний підприємець) про визнання незаконними та скасування рі­шень, якими затверджено висновок про попереднє погодження місця розташування земельної ділянки, запланованої під будів­ництво відпочинкового комплексу приватного підприємця, та рішення про розгляд протесту прокурора Львівської міжрайон­ної природоохоронної прокуратури.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор послався на те, що оскаржувані рішення прийняті з недотриманням відповідачем норм Закону України «Про курорти» та статей 48, 113, 150 Зе­мельного кодексу України, оскільки спірна земельна ділянка, що запланована під будівництво відпочинкового комплексу (колиби), розміщена в межах першої зони санітарної охорони свердловин і джерел мінеральної води «Нафтуся» курорту Східниця, де заборо­нено спорудження будь-яких будівель. Окрім того, зазначена зе­мельна ділянка належить до лісового фонду Східницького лісниц­тва Дрогобицького держлісгоспу. У порушення статей 20, 31 Земельного кодексу України при прийнятті радою рішення не відбулася зміна цільового призначення земельної ділянки.

Постановою господарського суду Львівської області від 17 січ­ня 2007 р. у позові відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що до компетенції Державного управління екології та при­родних ресурсів у Львівській області не віднесено питання по­дання позовів про визнання недійсним рішень органів місцевого самоврядування з земельних питань з мотивів невідповідності їх вимогам закону. Такими органами можуть бути, зокрема, самі органи місцевого самоврядування та державні інспекції з кон­тролю за використанням і охороною земель.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного су­ду від 14 червня 2007 р. постанову господарського суду Львів­ської області від 17 січня 2007 р. скасовано, прийнято нову по­станову, якою позов задоволено.

Суд апеляційної інстанції вмотивував свої висновки тим, що спірна земельна ділянка площею, що запланована під будівни­цтво відпочинкового комплексу (колиби), розміщена в межах першої зони санітарної охорони свердловин і джерел мінераль­ної води «Нафтуся» курорту Східниця. Тому оскаржуване рі­шення, яким затверджено висновок про попереднє погодження місця розташування земельної ділянки, запланованої під будів­ництво відпочинкового комплексу приватного підприємця, су­перечить вимогам статей 48, 113 Земельного кодексу України та ст. 31 Закону України «Про курорти», які забороняють діяль­ність, яка може призвести до завдання шкоди об’єктам оздо­ровчого призначення, в межах цих зон заборонено споруджен­ня будь-яких будівель та інших об’єктів, не пов’язаних з екс­плуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту, а також заборонено передачу земельних ділянок у власність чи користування для діяльності, несумісної, з охороною природних лікувальних властивостей.

Судова колегія ВАСУ погодилася з висновками суду апеля­ційної інстанції [327].