Процесуальні аспекти запобігання корупції при веденні Державного земельного кадастру

Порівняно недавно в Україні було істотно реформоване законодавство про ведення Державного земельного кадастру. Відповідні нормативно- правові акти, включаючи Закон України «Про Державний земельний кадастр» [54], набули чинності 01.01.2013 року.

Закритість або ж обмеженість доступу до даних Державного земельного кадастру. Необхідно погодитися з А.П.Лізуновою, що відомості про якість, інші характеристики земельних ділянок, інформація про наявність вільних земельних ресурсів, повинні бути загальнодоступними, тому що можуть становити суспільний інтерес і бути необхідними для реалізації прав, свобод і обов’язків громадян [174, с. 6]. Поміж тим, у питанні отриманні інформації та доступу до державного земельного кадастру існує чимало проблем. Частина з цих проблем обумовлені суб’єктивними факторами - насамперед, відвертим ігноруванням вимог чинного законодавства.

Це стосується, зокрема, побудови програмного забезпечення Державного земельного кадастру. Так, впродовж тривалого часу воно було побудоване таким чином, що всупереч вимогам ч.1 ст.38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» [54] та ст.28-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» [41], нотаріуси та державні реєстратори прав були позбавлені прямого доступу до даних Державного земельного кадастру, що створювало «штучну потребу» в одержанні витягів із Державного земельного кадастру при укладанні цивільно-правових угод із земельними ділянками [129, с.

Безумовно, фактичне надання нотаріусам доступу до Державного земельного кадастру є надзвичайно важливим у боротьбі з корупцією, що існувала при отриманні витягів з кадастру. Відтепер, при вчиненні нотаріальної дії нотаріус безпосередньо в момент вчинення нотаріальної дії отримує в режимі он-лайн витяг з Державного земельного кадастру, не очікуючи його тривалий час, або ж позбавляючи клієнтів необхідності домовлятися за відповідну «плату» щоб пришвидшити його отримання. Однак, не можемо не відзначити, що всі витрати на встановлення доступу до Державного земельного кадастру нотаріус зазвичай покладе на своїх клієнтів. Відтак, ці витрати можна було б суттєво зменшити. Загалом, правомірність стягнення всіх перерахованих платежів, та ще й в зазначеному розміні, викликає дуже великі сумніви.

Доступу до кадастрових даних штучно позбавлені землевпорядники, геодезисти, оцінювачі та банки, що різко знижує цінність цих даних для суспільства, не дозволяє отримувати відомості про координати меж земельних ділянок для вирішення земельних спорів [129, с. 11]. Корупційні можливості, що відкриваються внаслідок такої ситуації для недобросовісних чиновників, будуть детально проаналізовані нижче при аналізі проблем т.зв. «накладок».

Корупційні ризики можна мінімізувати, розширивши можливості для зацікавлених осіб щодо внесення відомостей до кадастру та їх отримання.

Слід вітати те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення прозорості у сфері відносин власності з метою запобігання корупції» від 14.07.2015 р. № 597-VIII [67] було змінено ст.ст.36 та 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», які у новій редакції передбачають оприлюднення на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (Держгеокадастру) всіх відомостей Державного земельного кадастру, причому з можливістю їх отримання зацікавленими особами за умови їх ідентифікації. Втім, важливо, щоб внесені зміни були якнайшвидше і належним чином імплементовані.

У цьому відношенні слід підтримати і проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний земельний кадастр» (щодо оптимізації повноважень Державних кадастрових реєстраторів)» (р.н. 4083а від 16.06.2014) [282], яким передбачалося надання можливості кадастровим реєстратором вносити та отримувати кадастрові відомості незалежно від місцезнаходження земельної ділянки. Із закінченням повноважень Верховної Ради України минулого скликання в силу вимог ч.1 ст.95 Регламенту Верховної Ради України [48] проект вважається знятим з розгляду (оскільки він не був ухвалений хоча б в першому читанні), тому внесення аналогічної законодавчої ініціативи до парламенту є актуальним.

Оприлюднення основної частини відомостей Державного земельного кадастру у мережі Інтернет дозволяє ліквідувати витяги із Державного земельного кадастру (ст.38 та ін. Закону України «Про Державний земельний кадастр» [54]) як явище. Всі відомості можна буде отримати при безпосередньому звернення до Державного земельного кадастру у мережі Інтернет. Це ліквідує можливість корупції при отриманні витягів як явище.

Перспективним напрямком мінімізації корупційних ризиків при веденні Державного земельного кадастру повинна стати його автоматизація. Зокрема, у спеціальній літературі вже висловлювалася слушна пропозиція затвердити нові методики нормативної грошової оцінки земель, що дозволятимуть здійснювати оцінку у автоматичному режимі із застосуванням наявних даних Державного земельного кадастру, а також вільно і безоплатно надавати інформацію про таку оцінку через офіційний веб-сайт Держземагентства України [129, с.

Аналогічно, варто передбачити можливість електронного звернення зацікавлених осіб з різних питань ведення Державного земельного кадастру, насамперед - заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру (ст.21 та ін. Закону України «Про Державний земельний кадастр» [54]). Більш того, програмне забезпечення ведення Державного земельного кадастру може передбачати опрацювання подібних звернень на засадах «мовчазної згоди» - за відсутності реакції з боку реєстратора принаймні деякі відомості можуть вноситися автоматично. Застосування описаного підходу має бути поєднане із відмовою від «паперового» ведення земельно- кадастрової документації - насамперед, Поземельної книги. На даний час існування «паперового» дублювання інформації, що міститься в електронній базі даних, можна пояснити хіба що психологічними чинниками. Водночас, таке ведення вимагає значних ресурсів - це папір, а головне - час, який витрачається.

Дублювання земельно-кадастрової інформації в інших реєстрах. У

земельно-правовій науці одним з принципів здійснення діяльності, пов’язаної з веденням державного земельного кадастру, розглядається порівняність і сумісність відомостей державного земельного кадастру з відомостями, що містяться в інших державних кадастрах, реєстрах, інформаційних ресурсах [123, с. 68]. Ще у 1996 році О.М.Колотинська вказувала на те, що для забезпечення принципу порівняності, кадастрові відомості повинні бути, по- перше, представлені в таких цифрових і текстових показниках, які давали б можливість порівнювати й зіставляти природний ресурс у різних аспектах: по адміністративно-територіальних одиницях, категоріях користувачів тощо; подруге, були б зручно і раціонально розміщені в кадастровій документації [158, с. 39].

Очевидно, що на сьогодні цей принцип вимагає побудови інформаційних технологій у сфері земельних відносин таким чином, щоб, по- перше, існуючі відомості у цих інформаційних технологіях не дублювали одне одного; по-друге, щоб вони оперували взаємодоповнюючою інформацією як між собою, так і з іншими державними реєстрами; та по- третє, ці інформаційні технології повинні складати єдину систему як земельно-технічної інформації, так і іншої інформації, необхідної для прийняття уповноваженими державними органами та посадовими особами управлінських рішень.

Слід пам’ятати, що кожен додатковий контакт між державним службовцем та зацікавленою особою майже завжди створює ризик корупції. Попри те, що більшість державних та єдиних реєстрів (кадастрів) в Україні вже давно ведуться у електронній формі, існує проблема відсутності інформаційної взаємодії між ними, внаслідок чого інформація почасти дублюється, а зацікавлені особи змушені витрачати час та ресурси для внесення до реєстрів інформації, яка вже міститься в інших реєстрах [129, с. 12]. У разі ж невнесення такої інформації до одного з них, виникає суперечливість даних інформаційних реєстрів, а відтак, це може призвести як до порушення прав чи законних інтересів суб’єктів правовідносин, так і до невиконання цими реєстрами головного свого призначення - забезпечення зацікавлених осіб достовірною та повною інформацією.

Наприклад, позбавлені доступу до реєстрів актів громадянського стану та реєстрів прав власності органи місцевого самоврядування не можуть своєчасно вживати заходів щодо визнання майна відумерлою спадщиною або безхазяйним, що стимулює його нелегальне використання і, звичайно, корупцію. Відсутність належного обміну інформацією між Державним земельним кадастром та Державним реєстром речових прав вже стала причиною масових шахрайств на ринку оренди земель (т.зв. "подвійна оренда") у 2013-2014 роках [129, с. 12].

Висловлюється слушна пропозиція провести інвентаризацію державних та єдиних реєстрів (кадастрів) та забезпечити прямий обмін інформацією між ними в рамках автоматизованих систем через систему гіперпосилань (Державний земельний кадастр, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, ЄДРПОУ, Державний реєстр актів цивільного стану громадян, реєстри платників податків тощо) [129, с. 13].

З огляду на те, що реєстрація прав на землю становить собою достатньо специфічне та комплексне юридичне явище [124, с. 52], найбільш очевидним рішенням щодо об’єднання реєстрів є об’єднання Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.

Делегування функцій із ведення Державного земельного кадастру господарюючим суб’єктам. Істотним недоліком законодавства про ведення Державного земельного кадастру є те, що важливі функції із ведення Державного земельного кадастру покладено на господарюючого суб’єкта - ДП «Центр державного земельного кадастру», який є адміністратором системи (ч.3 ст.6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» [54]).

ДП «Центр державного земельного кадастру» отримує конкурентні переваги на ринку землевпорядних робіт завдяки доступу до кадастрової бази даних [129, с. 11]. Це істотно спотворює конкуренцію, перешкоджає правомірній діяльності інших суб’єктів, а з точки зору споживачів послуг - призводить до цінових зловживань, адже за відсутності конкуренції монополісти можуть диктувати свої ціни.

Відзначимо, що аналогічні проблеми існували (існують) при веденні реєстрів, що належать до сфери Міністерства юстиції України, де функції «адміністратора» виконувало спочатку ДП «Інформаційний центр» (корупційна схема за участю ДП «Інформаційний центр» згадувалася вище у розділі 1), а на сьогодні ДП «Національні інформаційні системи».

Першопричиною можливості описаних зловживань при веденні реєстрів іноді [129, с. 18-19] помилково вказують те, що програмне забезпечення не є власністю держави, що дає підстави для сплати роялті власникові. Але проблема знаходиться, на наше переконання, глибше. Справді, дуже просто уявити ситуацію, коли аналогічні суми будуть сплачуватися не як «роялті», а як плата за «обслуговування» чи «підтримку» програмного забезпечення, що є власністю держави.

Причиною ситуації насправді є те, що частиною схеми є суб’єкт господарювання, який має значно більше «простору» для витрачання «зароблених» грошей, ніж державні органи.

Очевидним вирішенням проблеми є внесення змін до Закону України «Про Державний земельний кадастр» [54], якими визначити адміністратором Державного земельного кадастру безпосередньо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Альтернативним варіантом вирішення проблеми є позбавлення ДП «Центр державного земельного кадастру» можливості здійснення будь-яких інших функцій та здійснення повноважень, зокрема, здійснення робіт із землеустрою та оцінки земель, крім, адміністрування Державного земельного кадастру.

ДП «Центр державного земельного кадастру» є не єдиним суб’єктом господарювання, що виконує державні функції. У сфері управління Держгеокадастру/Держземагентства України діє 30 державних топографо- геодезичних та картографічних підприємств (6 науково-виробничих підприємств, 5 центрів геодезичних та геоінформатики, 12 підприємств геодезії, картографії, кадастру та геоінформатики, Державне підприємство «Український державний науково-виробничий інститут зйомок міст та геоінформатики ім. А.В. Шаха», Державне підприємство «Науково- дослідний інститут геодезії і картографії», Державне підприємство «Державний картографо-геодезичний фонд України» [240].

Державний картографо-геодезичний фонд України - це галузевий державний архів, створений постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.1996 № 661 [73] відповідно до положень тодішньої редакції ст.9 Закону України «Про Національний архівний фонд і архівні установи» [24]. Режим інформації у цьому архіві визначається головним чином положеннями Закону України «Про топографо-геодезичну та картографічну діяльність» [27]. Відповідно до ч.5 ст.19 Закону, Державний картографо-геодезичний фонд України формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Міністерством оборони України та іншими органами виконавчої влади за матеріалами виконаних топографо-геодезичних та картографічних робіт. Жодних законодавчих підстав для надання якомусь суб’єкту господарювання монопольного доступу до фонду не існує.

Втім, відповідно до п.4-1 Положення про порядок надходження, зберігання, використання та обліку матеріалів Державного картографо- геодезичного фонду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.1999 № 1344 [77], «функції з ведення Держкартгеофонду виконує визначене Держземагентством державне підприємство, яке належить до сфери його управління». При цьому, згідно із п.27 того ж Положення, топографо-геодезичні, картографічні та інші матеріали Держкартгеофонду є об'єктами державної власності і надаються у користування «органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування без права використання в комерційних цілях - безоплатно, крім витрат на послуги та пересилку», а «юридичним та фізичним особам - на договірних умовах». І це при тому, що саме підприємство отримує всі ці матеріали безоплатно.

Така ситуація є не просто корупціогенною - це і є корупція у чистому вигляді. Державні функції віддані на відкуп суб’єкту господарювання, фактично поза межами системи оподаткування запроваджено обов’язковий платіж у вигляді плати за отримання в користування топографо-геодезичних та картографічних матеріалів, надходження з якого спрямовується не у державний бюджет, а на користь підприємства. Цілком очевидно, що функції з ведення Державного картографічного фонду України та матеріали, включені до фонду, слід передати державним органам. Погоджуємося з думкою, що найкращим рішенням була б передача цих функцій органам земельних ресурсів [129, с. 19]. Крім того, було б правильним надавати вільний та безоплатний доступ до геодезичних та картографічних матеріалів, а оптимальним рішенням було б оцифровування матеріалів та розміщення їх у мережі Інтернет (за винятком матеріалів, що містять охоронювану законом таємницю). Таким чином, всі корупційні ризики у цій сфері були б ліквідованими.

Іншим випадком нав’язування суб’єктам господарювання, що займаються виконанням топографо-геодезичних робіт, платних послуг державних підприємств-монополістів є оплата т.зв. адміністрування Державної геодезичної мережі та «банку геодезичних даних».

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» [27], Кабінет Міністрів України уповноважений встановлювати порядок побудови державної геодезичної мережі. Реалізуючи дане повноваження, постановою від 07.08.2013 № 646 уряд затвердив Порядок побудови Державної геодезичної мережі [88]. При цьому, згідно з п.43 Порядку, «функції адміністратора банку геодезичних даних виконує визначене Держгеокадастром державне підприємство, що належить до сфери його управління». Таким державним підприємством на сьогодні є Державне підприємство «Науково-дослідний інститут геодезії і картографії» (наказ Держземагентства України «Про банк геодезичних даних» від 10.01.2014 № 3 [100]), яке «організовує доступ до геодезичної інформації», звісно, на платних засадах. Ціни на бази цифрових векторних картографічних даних на території АР Крим та областей України варіюються від 3125 грн. до 7000 грн., а база цифрових векторних картографічних даних, наприклад, на м. Дніпропетровськ складає 17550 грн. [259].

Слід повністю підтримати пропозицію про вилучення із Порядку положення про «адміністратора банку геодезичних даних», і, що ще більш важливо, забезпечити публічність відомостей про параметри Державної геодезичної мережі через офіційний веб-сайт Держгеокадастру, включно із сервісами з трансформації геодезичних координат [129, с. 25]. Тільки таке комплексне рішення здатне ліквідувати існуючу корупційну схему.

Специфічною є ситуація з правовим регулюванням використання апаратури супутникових радіонавігаційних систем (СРНС) під час проведення топографо-геодезичних, картографічних, аерофотознімальних, проектних, дослідницьких робіт і вишукувань та кадастрових зйомок. Без будь-якого законодавчого уповноваження уряд прийняв постанову «Про Порядок використання апаратури супутникових радіонавігаційних систем під час проведення топографо-геодезичних, картографічних,

аерофотознімальних, проектних, дослідницьких робіт і вишукувань та кадастрових зйомок» від 13.07.1998 № 1075 [75]. Слід повністю погодитися із думкою, за якою передбачені постановою бюрократичні бар’єри щодо застосування сучасних засобів супутникової навігації є незаконними [129, с. 25].

Зокрема, п.4 Порядку [75] передбачає, що «уся апаратура СРНС зарубіжного або вітчизняного виробництва, що використовується для виконання топографо-геодезичних робіт, підлягає обов'язковій реєстрації та обліку в Держгеокадастрі за винятком апаратури СРНС Міноборони, МВС, СБУ, реєстрація та облік якої здійснюється Генеральним штабом Збройних Сил України». Згідно з п.8, «технічні проекти (програми) на виконання топографо-геодезичних робіт з використанням апаратури СРНС за участю нерезидентів України повинні узгоджуватися з Міноборони, Держкомсекретів та Держгеокадастром. Порядок обробки і використання результатів спостережень установлюється в технічних проектах (програмах)». Подібні вимоги є не лише незаконними, вони суперечать здоровому глузду і жодного результату, окрім створення штучних перешкод для виконання топографо-геодезичних робіт та створення підґрунтя для корупції, не досягають. Єдино можливою реакцією на існуючу ситуацію має бути скасування постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 № 1075 [75].

Проблема «накладок». Згідно із ч.6 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» [54] знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини є підставою відмови у державній реєстрації земельної ділянки. В такій ситуації виникає проблема, яка на професійній лексиці землевпорядників та працівників органів земельних ресурсів йменується проблемою «накладки» земельних ділянок.

Виправлення помилок, допущених в процедурі формування земельних ділянок, усунення «накладок» є надзвичайно складною, насамперед, правовою проблемою, що досить логічно підтвердили Р.І.Марусенко та Д.М.Старостенко [181, с. 153-159]. На жаль, законодавство на сьогодні не передбачає задовільного (швидкого, чіткого та ефективного) вирішення проблеми «накладок».

Порівняно донедавна (до 01.01.2013) жодного механізму не було передбачено на рівні закону взагалі. П.4 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» [54] передбачає, що у разі виявлення «накладки» та іншої помилки, «такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель». При цьому зміна меж допускається «за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки».

Теоретично, проблему також можна пробувати вирішити шляхом застосування ч.12 ст.79-1 ЗКУ, згідно з якою межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Втім, очевидно, що дана норма поширюється далеко не на всі ситуації.

На виконання положення Закону України «Про Державний земельний кадастр» [54] було прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель» від 23.05.2012 № 513 [84], що певною мірою упорядкувало проведення землевпорядних робіт. А постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051 було затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру [85], у якому питанню виправлення помилок, допущених при веденні Державного земельного кадастру, присвячено п.п.138-161. Зокрема, передбачена форма заяви про внесення виправлених відомостей до ДЗК (це спеціальний додаток 37 до Порядку) та його зміст (п.139), причому до заяви слід додати документи (або їх посвідчені копії), що містять помилки, погоджена документація з виправленими відомостями, документ про оплату послуг з внесення виправлених відомостей до ДЗК (п.152). Повідомлення потрібно розглянути у день надходження (п.142) і у разі підтвердження «невідповідності відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей» виправити допущену помилку (п.144). Описаний шлях є альтернативним по відношенню до виправлення помилок на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду.

Встановлені Законом України «Про Державний земельний кадастр» [54] та згаданими підзаконними нормативно-правовими актами правила фактично лише формалізували та зафіксували вже існуючу практику щодо виправлення накладок. При цьому були збережені всі її негативні риси включно з достатньо серйозними корупційними ризиками.

Насамперед, слід усвідомлювати, що в багатьох випадках існування «накладки» обумовлено не помилкою розробника документації із землеустрою, що мала б бути підставою для державної реєстрації нової земельної ділянки, а діями виконавця, що виконував роботи із землеустрою по вже зареєстрованій в ДЗК земельній ділянці. Тому після відмови у державній реєстрації земельної ділянки необхідно, як мінімум, отримати докладну інформацію про «попередню» земельну ділянку (т.зв. «обмінний файл» на неї), її розробника, а також - про власників і користувачів цієї земельної ділянки. Правило п.4 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» [54], за яким реєструючий орган виконавчої влади повинен «письмово безоплатно повідомляти власників (користувачів) земельних ділянок», досить важко витлумачити як підставу для того, щоб надавати описану вище інформацію в необхідному обсязі, включно з технічною документацією та персональними даними власників та користувачів. Більш того, надання персональних даних 3-м особам прямо суперечить Закону України «Про захист персональних даних» (ст.14 та ін.) [49].

Якщо ж йдеться про іншу необхідну інформацію, загальні правила її надання (Закон України «Про доступ до публічної інформації», розділ IV [51]) вочевидь встановлюють надто громіздку процедуру, яка у даному випадку навряд чи є адекватною. За «пошук, перегляд, копіювання та роздруковування» відомостей ДЗК «про координати поворотних точок меж об’єктів кадастру (за один аркуш формату А4 (до 30 точок меж об’єктів)» згідно із Додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2011 року № 835 [83] встановлено плату - 0,065 розміру мінімальної заробітної плати. Більш того, судячи з інформації у відкритих джерелах [269], існує практика, за якою реєстратори не просто не надають необхідної інформації, а і взагалі не приймають офіційного і хоч якимось чином письмово підтвердженого рішення про відмову у реєстрації з метою унеможливлення (чи принаймні, утруднення) оскарження своїх дій.

Таким чином, законодавство створило корупційно-небезпечну ситуацію: зацікавлені особи не мають можливості реалізувати свої права без отримання певної інформації (про ділянку, яка вже зареєстрована на місці «їх» ділянки), а адекватних механізмів надання цієї інформації закон не передбачає і навіть забороняє надання частини цієї інформації (персональні дані). Вихід для зацікавлених осіб лежить не у правовій площині: їм необхідно «домовлятися» з реєстратором. Як наслідок, недобросовісні чиновники зацікавлені в існуванні «накладок», оскільки вони створюють для них потужну корупційну «годівницю».

До Верховної Ради України УІ скликання вносився законопроект «Про внесення змін до статті 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» щодо перевірки обмінних файлів» (р.н. 3814 від 23.12.2014) [284], який передбачав запровадження правила, за яким технологічні та програмні засоби Державного земельного кадастру повинні забезпечувати в режимі «он-лайн» (реального часу) можливість перевірки відповідності документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки (у форматі електронного документа), наявним даним Державного земельного кадастру в частині відсутності у межах земельної ділянки, що формується, іншої земельної ділянки або її частини». При цьому доступ пропонувалося надати «особам, які в установленому законодавством порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників або Державного реєстру інженерів-геодезистів».

На наш погляд, вказаний законопроект є кроком у вірному напрямку, втім, кроком половинчастим і дуже обережним. Повна ліквідація корупційних ризиків у даній ситуації повинна досягати шляхом оприлюднення ортофотопланів, що використовуються як основа для ведення Державного земельного кадастру, відомостей про координати межових знаків (поворотних точок) та іншої необхідної інформації в мережі Інтернет в форматі, доступному для опрацювання відповідним програмним забезпеченням, що використовується у землевпорядкуванні (включаючи т.зв. обмінні файли).

Крім того, зазначимо, що слід вирішувати і саму загальну проблему «накладок», яка невідома розвиненим зарубіжним кадастровим системам. Конкретний спосіб її вирішення - це питання до фахівців-землевпорядників, а не юристів. Відзначимо лише, що у спеціальній літературі вже тривалий час вказується на шлях подолання накладок - через проведення комплексної зйомки території (як це було свого часу зроблено у Молдові за участі, до речі, українських фахівців) та покриття країни єдиною типологічно зв’язною картою [270].

2.4.