Стаття 193. Визначення державного земельного кадастру

1.Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та пра­вовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

2.Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

До частини першої. Як бачимо, у законодавчому визначенні поєднані одразу три різних підходи до визначення кадастру - через "роботи", "відомості" та "документи", що навряд чи можна вважати послідовним. На наш погляд, державний земельний кадастр - це сукупність юридично значимих задокументованих відомостей про земельні ділянки. А от ведення державного земельного кадастру - це, дійсно, система робіт.

У спеціальній землевпорядній літературі кадастр також визначається як "методично організований публічний реєстр даних про всі юридичні об'єкти на земній поверхні у межах певної країни або регіону, який ґрунтується на зніманні кордонів цих об 'сктів"4".

У міжнародній практиці456 земельний кадастр визначається як заснована зазвичай на земельних ділянках (парцелах) сучасна земечьно-інформаиійна система, що містить записи про права на нерухомість. Як правило, вона включає геометричний опис земельної ділянки, пов'язаний із іншими записами, що описують сутність прав, вартість земельної ділянки та її поліпшень. Призначається кадастр для фіскальних, правових цілей, для організації управління землями, створює можливості для сталого розвитку га охорони навколишнього середовища457.

Слово "кадастр" походить від латинських слів caput ('предмет, що оподатковується"), capitastrum ("опис предметів, що оподатковуються").

До частини другої. Державний земельний кадастр є основою не лише для ведення кадастрів інших природних ресурсів та містобудівного кадастру населених пунктів, але і для ведення кадастру особливо охоронюваних територій та об'єктів. Існування кадастрів різних природних ресурсів передбачено у загальному вигляді ст. 23 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища". Ведення кадастрів окремих природних ресурсів регламентується положеннями природоресурсного законодавства, законодавства про охо­рону окремих територій та об'єктів:

• ст. 56 ЗУ "Про тваринний світ", ПКМ "Про порядок ведення державного кадастру тваринного світу" від 15.11.1994 №772;

• ст. 43 Кодексу України про надра, ПКМ "Про затвердження Порядку державного обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин" від 31.01.1995 №75;

• главою 9 ЛК України, ПКМ "Про затвердження Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів" 20.06.2007 №848;

• ст. 28 ВК України, ПКМ "Про затвердження Порядку ведення державного водного кадастру" 08.04.1996 №413;

• ст.ст. 36, 37 ЗУ "Про курорти", ПКМ "Про затвердження порядку створення і ведення Державного кадастру природних територій курортів" 23.05.2001 №562; ПКМ "Про затвердження Порядку створення і ведення Державного кадастру природних лікувальних ресурсів" від 26.07.2001 №872;

• ПКМ "Про затвердження Положення про регіональні кадастри природних ресурсів" від 28.12.2001 №1781;

• ст. 23 ЗУ "Про основи містобудування", ПКМ "Про містобудівний кадастр населених пунктів" від 25.03.1993 №224.

•