Керівні принципи Комітету Міністрів Ради Європи щодо судочинства, дружнього дитині

(Прийняті Комітетом Міністрів 17 листопада 2010 р. на 1098-му засіданні заступників міністрів) (витяг)

і. сфера застосування та цілі

1. Ці керівні принципи стосуються місця і ролі, а також поглядів, прав і потреб дитини у сфері судочинстві, а також у процесах альтернативних судовим.

2. Ці керівні принципи повинні застосовуватись у всіх випадках, у яких діти, з будь-яких причин та у будь-якій якості, контактують зі співробітниками будь-яких компетентних органів або служб, відповідальних за реалізацію кримінального, цивільного або адміністративного законодавства.

3. Ці керівні принципи мають за мету забезпечення дотримання всіх прав дитини у будь-яких судових процедурах, у т.ч. права на отримання інформації, права на представництво адвоката, права на участь і права на захист із належним врахуванням рівня зрілості дитини і розуміння дитиною обставин справи. Дотримання прав дитини не повинно наражати на ризик дотримання прав інших сторін.

II. ВИЗНАЧЕННЯ

У цілях цих керівних принципів судочинства, дружнього дитині (надалі - «Керівних принципів»):

a. «Дитина» - це будь-яка особа віком до 18 років;

b. «Батьки» - це особи, які мають батьківські обов'язки, згідно з національним законодавством. Якщо батько/мати/батьки є відсутніми або позбавлені батьківських прав, це може бути опікун або призначений законний представник;

c. «Судочинство дружнє дитині» - це судова система, що гарантує дотримання прав дитини та їхню ефективну реалізацію на найвищому можливому рівні, з урахуванням нижчезазначених принципів і рівня зрілості дитини і розуміння дитиною обставин справи. Зокрема, це - доступна система правосуддя, що відповідає вікові дитини, швидко працює, є дбайливою, адаптованою і спрямованою на задоволення потреб і реалізацію прав дитини, що поважає права дитини, у т.ч. права на встановлений законом порядок, участь у судовому провадженні і його розуміння, повагу до особистого і сімейного життя, право на недоторканість і гідність.

III. ОСНОВОПОЛОЖНІ ПРИНЦИПИ

1. Керівні принципи побудовані на базі існуючих принципів, що закріплені у міжнародних інструментах, перелічених у преамбулі цього документу, а також принципах практики Європейського суду з прав людини.

2. Ці принципи докладніше викладені у наступних статтях документа і застосовуються до всіх розділів керівних принципів.

A. Принцип участі

1. Необхідно дотримуватись прав всіх дітей на отримання інформації про їхні права, на відповідні шляхи доступу до правосуддя і на отримання консультацій і права бути вислуханим у судовому процесі, у якому дитина бере участь або який матиме вплив на дитину. Це включає також надання належної сили думці дитини з урахуванням віку дитини і будь-яких комунікативних труднощів, які необхідно подолати задля забезпечення значущої участі дитини.

2. Дитину необхідно розглядати і ставитися до неї як до особи, що має права у повному обсязі і забезпечити можливість реалізації всіх її прав у такий спосіб, що враховує здатність дитини мати власні погляди, а також враховувати обставини справи.

B. Принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини

1. Держави-учасниці повинні гарантувати ефективну реалізацію прав дітей на якнайкраще забезпечення їхніх інтересів у якості головного міркування у всіх справах, що стосуються дітей або мають вплив на дітей.

2. Оцінюючи інтереси дітей, які беруть участь у судовому процесі або на яких судовий процес матиме вплив:

a. думки і погляди дітей мають бути враховані належним чином;

b. всі інші права дитини, такі як право на гідність, свободу і рівне ставлення повинні поважатися у будь-який час;

c. всі відповідні органи повинні застосувати комплексний підхід у цілях урахування всіх інтересів, що можуть бути під загрозою, у т.ч. психологічне і фізичне здоров'я, законні, соціальні, економічні інтереси дитини.

3. Інтереси всіх дітей, що можуть брати участь у одному судовому процесі або справі, повинні оцінюватись окремо і має бути знайдений баланс у цілях узгодження потенційного конфлікту інтересів між дітьми.

4. Судові органи мають найвищі повноваження і обов'язок прийняття остаточних рішень, проте держави-учасниці повинні докласти спільних зусиль, якщо необхідно, до встановлення багатогалузевого підходу до оцінки якнайкращого забезпечення інтересів дитини у судових процедурах з участю дітей.

C. Принцип гідності

1. У будь-якому судовому процесі або при розгляді будь-якої справи ставлення до дітей має бути уважним, чутливим, справедливим і поважним. Особлива увага має приділятись особистій ситуації, здоров'ю і специфічним потребам з повною повагою до фізичної та психологічної цілісності дитини. Необхідно забезпечити таке ставлення до всіх дітей, незалежно від того яким чином з ними встановлено контакт у судових або позасудових процесах або інших заходах втручання і незалежно від їхнього законного статусу та якості, у якій діти беруть участь у процесі або справі.

2. Катування дітей, жорстока поведінка або принижуюче ставлення до дітей та покарання дітей неприпустимо.

D. Принцип захисту від дискримінації

1. Права дітей мають бути гарантованими без дискримінації за будь-якими ознаками, у т.ч. незалежно від статі, раси, кольору шкіри, віку, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, соціально-економічного статусу дитини або батьків, належності до національної меншини, майнового стану, місця народження, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності або інших обставин.

2. Особливого захисту і допомоги можуть потребувати і мають отримати діти у більш вразливому становищі, такі як діти-мігранти, біженці та шукачі притулку, діти без супроводу, діти-інваліди, безпритульні діти та діти вулиці, циганські діти і діти, що перебувають в установах опіки.

E. Принцип верховенства права

1. Принцип верховенства права повинен застосовуватись в повному обсязі до дітей, як він застосовується до дорослих.

2. Дітям, як і дорослим, повинні бути гарантовані елементи належного процесу, такі як принципи законності і пропорційності, презумпція невинуватості, право на справедливий суд, право на правову допомогу, право на доступ до суду і право на апеляцію і ці права не можуть бути скорочені до мінімуму і у них дитині не може бути відмовлено під приводом якнайкращого захисту інтересів дитини.

3. Діти повинні мати право на доступ до відповідних, незалежних і ефективних механізмів оскарження.

IV. ДРУЖНЄ ДИТИНІ СУДОЧИНСТВО ДО, ПІД ЧАС І ПІСЛЯ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

A. Загальні елементи судочинства, дружнього дитині

1. Інформація і консультації

1. З моменту першого залучення до процедур судочинства або до роботи інших компетентних органів (таких як органи поліції, імміграційні, освітні, соціальні або медичні служби) і протягом всього процесу, діти та їхні батьки повинні швидко отримувати адекватну інформацію, між іншим щодо:

a. їхніх прав, зокрема, конкретних прав, які має дитина у судових або позасудових процедурах розгляду, у яких вона бере або може брати участь, а також наявних інструментів для відновлення прав, у разі їхнього порушення, у т.ч. можливості вдаватися до судових або позасудових, або інших заходів. Інформація такого плану може включати інформацію щодо очікуваної тривалості судових процедур, можливості подання апеляцій і незалежних механізмів подачі скарг;

b. судової системи і процедур, зважаючи на конкретне місце дитини і роль, яку дитина гратиме у судовому процесі, різних процесуальних кроків;

c. існуючих механізмів підтримки дитини під час її участі у судових і позасудових процедурах розгляду;

d. доцільності і можливих наслідків судових або позасудових процесуальних дій;

e. обвинувачень або заходів, відповідно вжитих за їхніми скаргами;

f. часу і місця проведення судового провадження і інших відповідних заходів, таких як судові слухання, якщо справа матиме вплив на дитину особисто;

g. загальних успіхів і наслідків судового провадження або втручання;

h. наявності захисних заходів;

i. існуючих механізмів перегляду рішень, які впливають на дитину;

j. існуючих можливостей щодо отримання відшкодування від кривдника або держави у судовому процесі, альтернативному цивільному провадженні або інших процесах;

k. наявності служб (медичних, психологічних, соціальних, перекладацьких та інших) або організацій, які можуть надати допомогу, а також засобів доступу до таких послуг разом із фінансовою допомогою у надзвичайних випадках, якщо необхідно;

l.

2. Дитині має бути надана інформація і консультації у спосіб, адаптований до її віку і рівня зрілості, на мові, яку дитина може зрозуміти, і з урахуванням статі і культури дитини.

3. Як правило, і дитина, і батьки або законні представники дитини повинні отримувати інформацію безпосередньо. Надання інформації батькам не повинно використовуватись в якості альтернативи надання інформації дитині.

4. Необхідно забезпечити наявність і широко розповсюджувати матеріали, сприятливі для розуміння дитиною, що містять відповідну юридичну інформацію. Для дітей повинні створюватись спеціальні інформаційні служби, такі як спеціальні веб-сайти та гарячі лінії допомоги дітям.

5. Інформація щодо обвинувачень на адресу дитини повинна надаватись швидко і безпосередньо після висування таких обвинувачень. Така інформація має надаватись і дитині, і батькам у такий спосіб, щоб вони правильно зрозуміли обвинувачення і його можливі наслідки.

2. Охорона особистого і сімейного життя

6. Недоторканість і персональні дані дитини, яка бере або брала участь у судовому або позасудовому провадженні та інших заходах втручання, повинні бути під охороною згідно з вимогами національного законодавства. Це, взагалі, означає, що інформація або особисті дані не можуть надаватись або обнародуватись, зокрема у ЗМІ, які можуть розкрити або опосередковано надати можливість розкрити особу дитини, у т.ч. зображення, детальний опис дитини або сім'ї дитини, імена або адреси, аудіо- та відеозаписи, тощо.

7. Держави-учасниці мають запобігати порушенню ЗМІ права на недоторканість, як вказано у принципі 6 вище, шляхом прийняття законодавчих заходів або моніторингу заходів саморегулювання, які використовують ЗМІ.

8. Держави-учасниці повинні передбачити обмежений доступ до всіх даних або документів, що містять персональні та конфіденційні дані дітей, зокрема, у провадженні, до якого залучені ці діти.

9. Якщо діти виступають або дають свідчення у судових або позасудових процесах, або інших заходах втручання, відповідно до обставин, найкраще, щоб такі виступи або свідчення

представлялись у вигляді відеозапису. Як правило, вимагається присутність лише тих дітей, які безпосередньо задіяні у процесі, за умови, що це не перешкоджає дітям надати свідчення.

10. Спеціалісти, які працюють з дітьми і від імені дітей, повинні суворо дотримуватись правил конфіденційності, за винятком випадків, коли існує наявний ризик завдання дитині шкоди.

3. Безпека (спеціальні запобіжні заходи)

11. У всіх судових і позасудових процедурах або інших заходах втручання, діти мають бути захищені від завдання шкоди, у т.ч. залякування, репресалій і повторної віктимізації.

12. Спеціалісти, які працюють з дітьми і від імені дітей, якщо необхідно, мають регулярно проходити огляд, згідно з вимогами національного законодавства і без обмеження незалежності судової влади з метою перевірки їхньої відповідності для роботи з дітьми.

13. Спеціальні запобіжні заходи мають застосовуватись до дитини, батько/мати, член сім'ї або відповідальний піклувальник якої підозрюється у вчиненні насильства проти дитини.

4. Професійна підготовка

14. Всі спеціалісти, які працюють з дітьми і від імені дітей, повинні проходити необхідну міждисциплінарну підготовку з прав і потреб дітей різних вікових груп, в також адаптованих до них процесуальних заходів.

15. Спеціалісти, які безпосередньо контактують з дітьми, повинні проходити підготовку з питань спілкування з дітьми будь-якого віку і рівня розвитку, а також з дітьми, що знаходяться у особливо вразливих ситуаціях.

5. Міждисциплінарний підхід

16. З повною повагою права дітей на приватне і сімейне життя, необхідно стимулювати тісне співробітництво між працівниками різних установ у цілях досягнення всебічного розуміння дитини, а також оцінки його/її законного статусу, психоемоційного, фізичного стану, стану когнітивного розвитку і соціальної ситуації.

17. Необхідно створити спільну систему оцінки для спеціалістів, які працюють з дітьми і від імені дітей (таких як адвокати, психологи, медики, поліцейські, офіцери імміграційної служби, соціальні працівники та примирителі) у процесуальних діях або заходах втручання, до яких залучаються діти або які впливають на дітей, у цілях надання необхідної підтримки особам, які приймають рішення, забезпечення їм можливості якнайкраще забезпечити інтереси дитини у кожній окремій справі.

18. При реалізації міждисциплінарного підходу, слід поважати професійні правила конфіденційності.

6. Позбавлення волі

19. Позбавлення дитини волі у будь-якій формі має бути крайнім заходом і застосовуватись на якомога менший відповідний термін.

20. Якщо виноситься вирок про позбавлення волі, діти, як правило, повинні утримуватись окремо від дорослих. Діти можуть утримуватися разом із дорослими лише з виключних причин і лише задля якнайкращого забезпечення інтересів дитини. За будь-яких обставин діти повинні утримуватись у приміщеннях, що відповідають їхнім потребам.

21. Зважаючи на вразливість дітей, позбавлених волі, важливість сімейних зв'язківі сприяння подальшій повторній інтеграції у суспільство, компетентні органи повинні забезпечити дотримання і активну підтримку реалізації прав дитини, встановлених універсальними і Європейськими міжнародними правовими інструментами. Крім інших прав, діти, зокрема, повинні мати право:

a. регулярно підтримувати значущі контакти з батьками, сім'єю і друзями шляхом побачень і листування, за винятком обмежень, необхідних в інтересах здійснення правосуддя і в інтересах дитини. Обмеження зазначеного права ніколи не повинно використовуватись у якості покарання;

b. на отримання відповідної освіти, консультацій з професійної орієнтації і професійного навчання, медичну допомогу і свободу думки, совісті і релігії і доступ до дозвілля, у т.ч. фізичного виховання і спорту;

c. на програми доступу, що завчасно готують дітей до повернення у спільноту з наданням повноцінної уваги їхнім емоційним і фізичним потребам, сімейним стосункам, можливостям отримати житло, освіту, робоче місце і соціально-економічний статус.

22. Позбавлення волі неповнолітніх без супроводу дорослих, у т.ч. шукачів притулку і дітей, що мешкають окремо, ніколи не може мотивуватись або здійснюватись лише на підставі відсутності дозволу на проживання в країні.

B. Дружнє дитині судочинство до початку судового провадження

23. Мінімальний вік кримінальної відповідальності не може бути надто низьким і повинен бути встановлений законом.

24. Слід заохочувати застосування процедур альтернативних судовим, таких як примирення, виведення з системи кримінальної юстиції і альтернативне вирішення суперечок, якщо це здійснюється задля якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Попереднє застосування альтернативних процедур не може заважати доступу дитини до правосуддя.

25. Діти повинні бути цілком інформовані і отримати консультації щодо можливості звернення до суду або альтернативних позасудових органів. Під час надання інформації діти також мають отримати пояснення щодо можливих наслідків кожного з варіантів.

Отримавши належну інформацію щодо судових і інших способів врегулювання, дитина повинна мати право зробити вибір або скористатися правом звернення до суду, або вдатися до альтернативних засобів, якщо такі існують. Діти повинні мати можливість отримати юридичну консультацію і іншу допомогу у визначенні доцільності і бажаності запропонованих альтернатив.

Думка дитини має враховуватись під час прийняття рішення.

26. Альтернативи судовому провадженню повинні гарантувати еквівалентний рівень правового захисту. Повинні існувати гарантії дотримання прав дитини і у судових, і у позасудових процесах, як передбачено цими керівними принципами і всіма відповідними правовими інструментами з прав дитини.

C. Діти і поліція

27. Співробітники поліції повинні поважати особисті права і гідність всіх дітей і зважати на їхню вразливість, тобто брати до уваги їхній вік і рівень зрілості, будь-які особливі потреби дітей з вадами фізичного або розумового розвитку або дітей, які мають труднощі у спілкуванні.

28. При затриманні дитини офіцерами поліції дитина повинна отримати інформацію у такий спосіб і на такій мові, який відповідає її віку і рівню розуміння причини її затримання. Дитині має бути надано право на адвоката і можливість контактувати з батьками або особою, якій вона довіряє.

29. За винятком надзвичайних обставин, батьки повинні бути поінформовані про перебування дитини у поліцейському відділку із поясненням причин арешту дитини і запрошені відвідати відділок.

30. Дитина, що була заарештована, не може бути допитана щодо її злочинної поведінки або робити, або підписувати заяви щодо такої участі у злочинних діях без присутності її адвоката, або одного з батьків дитини, або, за відсутності батьків, іншої особи, якій дитина довіряє. Батько/ мати або така особа, якій дитина довіряє, можуть бути не допущені у разі підозри, що вони брали участь у діях кримінального характеру або якщо їхня поведінка перешкоджає відправленню правосуддя.

31. Офіцери поліції повинні забезпечити, наскільки можливо, утримання заарештованих дітей окремо від дорослих.

32. Органи правопорядку повинні забезпечити затриманим дітям, що перебувають під вартою у відділку поліції, безпечні умови перебування відповідні їхнім потребам.

33. У тих державах-учасницях, у яких це входить до компетенції прокурора, прокурор повинен забезпечити дружній підхід до дитини у ході всього процесу слідства.

D. Дружнє дитині судочинство під час судового провадження

1. Доступ до суду і судової процедури

34. Як носії прав, діти повинні мати можливість звернутись до засобів судового захисту задля ефективної реалізації прав або у разі порушення їхніх прав. Національне законодавство повинно сприяти, якщо необхідно, забезпеченню доступу до суду дітей, які достатньо розуміють власні права, а також забезпечити застосування судових засобів захисту їхніх прав на основі належно наданої юридичної консультації.

35. Такі перешкоди доступу до суду як вартість судового процесу або відсутність адвоката мають бути усунені.

36. У випадках окремих злочинів, скоєних проти дітей або певних аспектів цивільного або сімейного законодавства, доступ до суду повинен надаватися після того, як дитина досягне повноліття, якщо необхідно. Державам-учасницям рекомендується переглянути закони про позовну давність.

2. Адвокат і представництво

37. Діти повинні мати право на адвоката і представництво, від власного імені, у судовому провадженні якщо існує або може існувати конфлікт інтересів між дитиною і батьками або іншими зацікавленими особами.

38. Діти повинні мати доступ до безкоштовної юридичної допомоги на таких самих або більш поблажливих ніж для дорослих умовах.

39. Адвокат, який представляє дитину, повинен мати підготовку і знання у сфері прав дитини і пов’язаних з ними питань, постійно проходити глибоку підготовку і мати необхідні комунікативні вміння для спілкування з дітьми на їхньому рівні розуміння.

40. Діти повинні вважатися повноцінними клієнтами з власними правами і адвокат, який представляє дитину, повинен висловлювати думку дитини.

41. Адвокат повинен надати дитині всю необхідну інформацію і пояснення стосовно можливих наслідків висловлених поглядів і/та думки дитини.

42. У випадку конфлікту інтересів між батьками і дитиною, компетентний орган повинен призначити або опікуна для цілей судочинства або іншого незалежного представника, який представлятиме погляди і інтереси дитини.

43. Право на належне представництво і право бути представленим окремо від батьків мають бути гарантовані дитині, особливо у судових справах, де батьки, члени родини або опікуни підозрюються у скоєнні злочину.

3. Право бути вислуханим і висловити власні погляди

44. Судді повинні поважати право дитини бути почутою у всіх справах, що мають вплив на дитину, або якнайменш бути вислуханою, якщо вважають, що дитина достатньо розуміє питання, про які йдеться. Засоби, що використовуються з цією метою, повинні бути адаптованими до рівня розуміння дитини і її здатності спілкуватися і враховувати обставини справи. Діти повинні отримувати консультації щодо способу, у якому може відбуватись їхнє слухання.

45. Думці і поглядам дитини має бути забезпечена належна сила згідно з її віком і рівнем зрілості.

46. Право дитини бути вислуханою не є її обов’язком.

47. Дитині не може бути відмовлено у праві бути вислуханою лише на підставі віку. Якщо дитина виступає з ініціативою щодо реалізації права бути вислуханою у справі, яка її стосується, суддя не має права, за умови, якщо лише це не в інтересах дитини, відмовити дитині у праві бути вислуханою і повинен вислухати її погляди і думки щодо питань, які її стосуються у справі.

48. Дітям має надаватись вся необхідна інформація щодо того, як ефективно скористатися правом бути вислуханими. Проте, дитині мають пояснити, що право бути вислуханим і право на врахування її думки необов’язково визначає те, яким буде остаточне рішення.

49. Судові рішення і постанови, що мають вплив на життя дитини, повинні бути добре обґрунтовані і пояснені дитині такою мовою, яку дитина може зрозуміти, зокрема, ті рішення, які прийняті всупереч думці або поглядам дитини.

4. Уникнення зайвого зволікання

50. До всіх процесуальних дій, у яких беруть участь діти, має застосовуватись принцип невідкладності задля отримання швидкої відповіді і якнайкращого захисту інтересів дитини з повагою принципу верховенства права.

51. У справах сімейного права (наприклад, справи щодо батьківства, опіки, викрадення батьком/ матір’ю), суди повинні демонструвати виняткову дбайливість в цілях уникнення ризику несприятливих наслідків для сімейних стосунків.

52. Якщо необхідно, органи судової влади повинні розглянути можливість прийняття попереднього рішення або моніторингу виконання попереднього судового рішення протягом певного періоду часу з можливістю подальшого перегляду рішення.

53. Згідно з законодавством органи судової влади повинні мати можливість виносити рішення, що можуть бути виконані у примусовому порядку негайно, якщо це необхідно для якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

5. Організація судового провадження, дружнє дитині середовище і дружня дитині мова

54. У всіх судових процесах ставлення до дітей повинно бути таким, що ураховує їхній вік, спеціальні потреби, рівень зрілості і розуміння, і будь-які можливі труднощі у спілкуванні. Справи за участі дітей повинні розглядатись в умовах чутливих до потреб дитини і без залякування.

55. До початку судового засідання, дитину слід ознайомити з приміщенням суду і іншими об'єктами і ролями та особами, посадових осіб, що беруть в ньому участь.

56. Повинна використовуватись мова відповідна до віку і рівня розуміння дитини.

57. При проведенні слухання або інтерв'ю з дитиною у судових або позасудових процедурах і інших заходах втручання, судді та інші спеціалісти повинні спілкуватися з дитиною з повагою та чутливістю.

58. Дітям має бути дозволено бути в супроводі батьків або, залежно від обставин, батька або матері, на власний розсуд дитини, якщо не було прийнято обґрунтованого протилежного рішення щодо такої особи.

59. Повинні застосовуватись такі методи проведення інтерв'ю, як відео- або аудіо-запис або досудове слухання перед відеокамерою, і такі записи мають вважатись прийнятними доказами.

60. Повинен бути забезпечений, наскільки можливо, захист дітей від зображень або інформації, яка може бути шкідливою для їхнього здоров'я. При прийнятті рішення про розкриття зображень або інформації, які можуть завдати шкоди дитині, суддя повинен звернутися за порадою до інших спеціалістів: психологів та соціальних працівників.

61. Судові засідання, в яких беруть участь діти, повинні бути адаптованими до темпу і тривалості концентрації уваги дитини:

мають плануватись регулярні перерви і слухання не повинно тривати надто довго. Для сприяння участі дітей у повну міру їхньої когнітивної здатності і задля забезпечення підтримки їхньої емоційної стабільності, фактори, що порушують хід засідання, і фактори, що відвертають увагу, мають бути скорочені до мінімуму.

62. Наскільки доречно і можливо, кімнати для проведення інтерв'ю і зали очікування повинні бути організованими для дітей і в умовах сприятливих для дитини.

63. Наскільки можливо, повинні бути створені спеціалізовані суди (або судові палати), процедури і установи для дітей, які вступили в конфлікт із законом, у т.ч. спеціалізовані відділення поліції, органи судової влади, судова система і органи прокуратури.

6. Свідчення / заяви дітей

64. Інтерв'ю і покази у дітей повинні брати, наскільки це можливо, спеціально підготовлені спеціалісти. Необхідно докласти всіх можливих зусиль для збирання свідчень дітей у найбільш сприятливому оточенні і умовах, що ураховують їхній вік, рівень зрілості і розуміння, і будь-які труднощі у спілкуванні, які вони можуть мати.

65. Слід сприяти використанню аудіовізуальних заяв дітей-жертв або дітей-свідків злочину, при цьому не порушуючи прав інших сторін оспорювати такі заяви.

66. Якщо необхідно здійснити більше одного інтерв'ю, бажано, щоб його проводила одна і та сама особа у цілях забезпечення послідовного підходу у якнайкращих інтересах дитини.

67. Кількість інтерв'ю повинна бути наскільки можливо обмеженою і їхня тривалість повинна бути адаптованою до віку і тривалості концентрації уваги дитини.

68. Слід уникати, наскільки це можливо, прямих контактів, конфронтації та взаємодії між дитиною- жертвою або дитиною-свідком злочину і підозрюваним, якщо дитина не запитуватиме про зворотне.

69. Діти повинні мати можливість надавати свідчення у кримінальних справах не в присутності підозрюваного.

70. Менш суворі правила надання свідчень, такі як відсутність вимоги про складання присяги або вчинення інших подібних заяв та інших дружніх дитині процесуальних заходів, не повинні зменшувати цінність показів або свідчень дитини.

71. Протокол інтерв'ю, проведеного з урахуванням етапу розвитку дитини, повинен бути створений і виконаний таким чином, щоб підкріплювати дійсність свідчень дитини. При цьому в інтерв'ю слід уникати навідних запитань задля сприяння достовірності свідчень.

72. У цілях якнайкращого забезпечення інтересів дитини і її здоров'я, суддя може дозволити дитині не давати показання.

73. Заяви і свідчення дітей не можуть вважатися недійсними або ненадійними лише через вік дитини.

74. Необхідно вивчити можливості відбирання показів дітей-жертв і дітей-свідків у спеціальних приміщеннях, обладнаних для дітей, і у спеціальних сприятливих для дітей умовах.

E. Дружнє дитині судочинство після судового провадження

75. Адвокат, опікун для цілей судочинства або законний представник повинні передати і пояснити дитині прийняте рішення або постанову суду мовою, адаптованою до рівня розуміння дитини, і повинні надати необхідну інформацію щодо заходів, до яких можливо вдатися, таких як подання апеляції або незалежної скарги.

76. Національні органи повинні здійснити всі необхідні дії для сприяння виконанню без затримки судових рішень/постанов, які стосуються дітей або впливають на дітей.

77. Якщо рішення не було виконано, діти повинні отримати інформацію, вірогідно, через адвоката, опікуна у цілях судочинства або законного представника про наявні засоби захисту, судового і позасудового.

78. Примусове виконання має бути крайнім правовим заходом у сімейних справах, де беруть участь діти.

79. Після винесення рішень у справах, що характеризуються високим ступенем конфліктності, дітям і сім'ям має пропонуватись супровід та підтримка спеціалізованих служб, в ідеалі безкоштовно.

80. Необхідно забезпечити, в ідеалі безкоштовно, програми або заходи спеціалізованої медичної допомоги, відповідної соціально-терапевтичної допомоги постраждалим від бездоглядності, насильства, жорсткого ставлення та інших злочинів. При цьому діти і їхні вихователі повинні швидко отримувати належну інформацію про наявність таких послуг.

81. Адвокат, опікун або законний представник дитини повинні мати повноваження на здійснення всіх необхідних дій стосовно висування вимоги відшкодування збитків під час або після кримінального процесу, у якому дитина виступала у ролі постраждалої сторони. У відповідних випадках витрати може покривати держава і згодом стягувати їх з порушника.

82. Заходи і санкції, що застосовуються до дітей, які перебувають у конфлікті з законом, завжди повинні бути конструктивними і у кожному випадку індивідуально карати за скоєні дії з урахуванням принципу пропорційності, віку дитини, стану її фізичного і розумового здоров'я, розвиткуі обставин справи. Необхідно гарантувати право дитини на освіту, професійне навчання, працевлаштування, реабілітацію і реінтеграцію.

83. З метою сприяння реінтеграції у суспільство і згідно з національним законодавством, має бути заборонено розкривати за межами судової системи дані архівних документів кримінальної справи щодо дитини до досягнення дитиною повноліття. Винятки щодо розкриття такої інформації можуть бути дозволені у випадках скоєння дитиною серйозних злочинів, між іншим, з метою забезпечення громадської безпеки або у випадках, що стосуються працевлаштування дитини.