Особливості притягнення до адміністративної відповідальності за порушення митних правил

Притягнення до адміністративної відповідальності за порушення у сфері митної діяльності обумовлено вчиненням порушення митних правил. Саме воно викликає потребу у застосуванні адміністративного стягнення.

Накласти адміністративне стягнення означає призначити, з'ясувати, обрати його вид та розмір, який, на думку уповноваженої особи, буде адекватний вчиненому правопорушенню. Зазначається покарання у постанові митного органу чи суду, винесеній за результатами розгляду справи про порушення митних правил.

Накладення адміністративного стягнення є одним з найважливіших і найвідповідальніших моментів правозастосовної діяльності уповноважених органів, адже досягти мети адміністративної відповідальності можливо лише за умови обґрунтованості та справедливості призначуваного покарання.

Застосування стягнення не є механічним перенесенням санкції порушеної митно- правової норми в постанову у справі, адже санкції, як правило, є відносно визначеними та альтернативними і розраховані на багаторазовість використання та невизначене коло осіб.

При накладенні адміністративного стягнення треба дотримуватись двох основних критеріїв:

- об'єктивного, який полягає у тому, що стягнення накладається відповідно до МК. При цьому мають враховуватись особливості вчиненого правопорушення - заподіяна ним шкода майнового та немайнового характеру, суспільна шкода;

- суб'єктивного - передбачає оцінку особистих якостей правопорушника, його майнового статусу, врахування обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність за скоєне правопорушення.

Призначення покарання повинно здійснюватись у повній відповідності до вимог законодавства, яке визначає правила накладення адміністративних стягнень, в тому числі й за порушення митних правил. До таких загальних правил належать:

1) загальні принципи накладення стягнень;

2) обставини, що враховуються при притягненні до відповідальності;

3) порядок накладення стягнень при вчиненні кількох правопорушень;

4) правила обчислення строків накладення стягнень та строків їх давності.

Накладення стягнень за скоєння порушення митних правил є важливим етапом юрисдикційної діяльності митних органів та суду і повинно здійснюватись у повній відповідності до принципів, що містяться у Конституції та законодавчих актах.

Сутність принципу законності в даному контексті полягає в тому, що:

- підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності і застосування до неї заходів стягнення є протиправність діяння;

- діяння особи повинно бути правильно кваліфіковано;

- органи (посадові особи) мають право розглядати лише ті справи, що їм підвідомчі, та обирати вид і розмір стягнення в межах наданих їм повноважень;

- стягнення за порушення митних правил накладається лише таке, яке передбачено відповідною статтею МК і в межах, установлених нею, у повній відповідності до його вимог тощо.

Принцип доцільності передбачає:

- індивідуалізацію покарання, яка означає, що при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, обставини, за яких воно було скоєно, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, та інші суб'єктивні ознаки, що характеризують особу правопорушника та його діяння;

- економію каральних заходів: митно-правові норми є відносно визначеними і мають альтернативність санкцій, що дає можливість уповноваженій особі обрати покарання, адекватне скоєному та його наслідкам.

Принцип оперативності впливу, реалізація якого обумовлена тим, що ефективність діяльності державних органів залежить від своєчасності й послідовності у виконанні своїх обов'язків щодо охорони і захисту особи і суспільства від проявів протиправної поведінки окремих суб'єктів та їх покарання. Реалізації цього принципу сприяє закріплення митно- правовими нормами досить обмежених в часі термінів вчинення різноманітних дій суб'єктами деліктних відносин та строків давності.

Принцип додавання стягнень передбачає, що покарання, які накладаються за сукупність порушень митних правил, можуть поглинатись одне одним.

Нормами чинного законодавства закріплені фактори та умови, що визнаються обставинами, які повинні бути враховані під час притягнення до адміністративної відповідальності і, відповідно, при накладенні стягнення. Перелік зазначених факторів та умов міститься не в МК, а в законодавстві України про адміністративні правопорушення, тому при їх застосуванні слід користуватись статтями КпАП. До таких обставин належать обставини, що виключають, звільняють, замінюють, пом'якшують чи обтяжують відповідальність.

До обставин, що виключають адміністративну відповідальність, належать умови і фактори, за наявності яких особа, в діяннях якої хоча і є ознаки порушення митних правил, не визнається правопорушником.

Не підлягають адміністративній відповідальності:

- особи, які вчинили порушення митних правил з метою усунення небезпеки, яка загрожувала правам і свободам громадян, установленому порядку управління в сфері митної діяльності, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж та, яку було відвернуто (ст. 18 КпАП);

- особи, які вчинили протиправне діяння при захисті установленого порядку управління в сфері митної діяльності від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ст. 19 КпАП);

- особи, які знаходилися під час вчинення протиправного діяння в стані неосудності, тобто не могли усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хворобливого стану психіки (ст. 20 КпАП);

- особи, які вчинили порушення митних правил, передбачених внаслідок аварії чи не­переборної сили, якщо це підтверджено відповідними документами.

До обставин, що звільняють від відповідальності за порушення митних правил, належать умови і фактори, за наявності яких особа, хоча й визнається винною у вчиненні правопорушення, передбаченого МКУ, але звільняється від реального виконання покарання за свої протиправні діяння. Треба зазначити, що за цих умов особа вважається правопоруш­ником.

Звільняються від відповідальності:

- іноземці, які згідно з чинним законодавством та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України (ст. 16 КпАП);

- особи, які вчинили правопорушення, яке уповноважена посадова особа визнала як малозначуще, тобто таке, шо не має значної суспільної небезпеки, не спричинило або нездатне завдати бодай найменшої шкоди суспільним інтересам, правам і свободам громадян, установленому порядку управління в сфері митної діяльності (ст. 22 КпАП).

До обставин, що замінюють адміністративну відповідальність на інший вид юридичної відповідальності, належать умови і фактори, за наявності яких уповноважена особа може прийняти рішення про доцільність зміни виду відповідальності з метою до­сягнення більшого попереджувального, виховного або карального впливу на особу правопорушника.

Адміністративна відповідальність може бути замінена на:

- заходи виховного впливу, що можуть бути застосовані до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років (ст. 24-1 КпАП);

- кримінальну відповідальність у разі порушення кримінальної справи за матеріалами, отриманими при провадженні справи про порушення митних правил (ст. 391 МК).

Обставини, що пом’якшують відповідальність за порушення митних правил. У ст. 34 КпАП встановлено фактори і умови, за наявності яких посадова особа митних органів чи суддя можуть призначити менш суворі міри адміністративної відповідальності з тих, що передбачені статтею МК. На відміну від кримінального закону, пом’якшення адміністративного покарання можливе лише в межах санкції застосовуваної статті.

Такими пом’якшуючими обставинами визнаються:

1) щире каяття винного;

2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4) вчинення правопорушення неповнолітнім;

5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Перелік цих обставин є відкритим, що означає, що уповноважена посадова особа, яка приймає рішення у справі про порушення митних правил, може визнати пом’якшуючими й обставини, не зазначені в законодавстві, але які, на її думку, мають значення при накладенні стягнення.

Обставинами, що обтяжують відповідальність за порушення митних правил (ст.

35 КпАП), визнаються фактори і умови, за наявності яких уповноважена особа може призначити більш суворе покарання з тих, що передбачені статтею МК, за якою було кваліфіковано протиправне діяння. Вчинення правопорушення за даних обставин, як правило, свідчить про підвищений ступінь суспільної шкідливості конкретного діяння та про сталу антигромадську позицію правопорушника і його схильність до протиправної поведінки. Обставини, зазначені в ст. 35 КпАП, є підставою для посилення стягнення лише за умови, що вони не передбачені як кваліфікуюча ознака конкретним юридичним складом порушення митних правил. Перелік даних обставин є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До обставин, що обтяжують відповідальність, належать:

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу посадових осіб митних органів припинити її;

2) повторне протягом року вчинення однорідного порушення митних правил, за яке особу вже було піддано стягненню;

3) вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

4) втягнення неповнолітнього в правопорушення;

5) вчинення правопорушення групою осіб;

6) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

7) вчинення правопорушення в стані сп'яніння. Остання обставина може бути визнана обтяжуючою залежно від характеру порушення митних правил.

В повсякденному житті часто зустрічаються випадки вчинення однією особою кількох порушень митних правил (сукупність правопорушень).

Сукупність правопорушень необхідно відрізняти від триваючих та продовжуваних правопорушень та від їх повторності.

За загальним правилом у разі вчинення особою двох або більше порушень митних правил стягнення накладається за кожне окремо.

Винятком з цього правила є ситуація, коли справа про порушення митних правил одночасно розглядається однією й тією ж посадовою особою митного органу чи суддею. В цьому випадку стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з тих, що були вчинені. За цих умов до основного стягнення може бути приєднано також одне з додаткових стягнень, передбачених за будь-яке з вчинених правопорушень.

Адміністративні стягнення за порушення митних правил не може бути застосовано інакше, як на підставі та в порядку, що встановлені Митним Кодексом та іншими законами України.

Додержання митними органами вимог закону в разі застосування адміністративних стягнень за порушення митних правил забезпечується здійсненням систематичного контролю з боку органів вищого рівня та їх посадових осіб, правом оскарження постанов у справах про порушення митних правил та іншими заходами, передбаченими законодавством України.

Якщо справи про порушення митних правил розглядаються митними органами, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду митними органами справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477­481, 485 Митного Кодексу, - не пізніше ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень.

Якщо справи про порушення митних правил розглядаються судами (суддями), адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а в разі розгляду судами (суддями) справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477­485 Митного Кодексу, - не пізніше ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень.

У разі закриття кримінального провадження, але за наявності в діях правопорушника ознак порушення митних правил, адміністративні стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше ніж через три місяці з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження, але не пізніше ніж через два роки з дня вчинення правопорушення.

4.