<<
>>

2. Отримання безхазяйної нерухомої речі

Безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої не­відомий. Нерухомі безхазяйні речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені.

Не має господаря, перш за все, майно померлих людей, у яких немає нащадків, осіб, які покинули своє життя у регресних районах України. Як зазначає В. О. Мушинский, «у попередніх кодексах таке майно називалося виморочним (від слова «мор», коли через епідемії вимирали цілі сім’ї й не зали­шалося спадкоємців). Чинне законодавство України поняття «виморочне майно» не вживає2. Про взяття на облік робиться оголошення у засобах масової інформації. Після спливу одно­го року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона може бути передана за рішенням суду у комунальну власність (ст. 335 ЦК України) у порядку, встановленому статтями 269— 273 ЦПК України і повинна бути зареєстрована як житловий фонд соціального призначення відповідно до Закону України «Про житловий фонд соціального призначення».

Зазначений випадок набуття права власності є спеціаль­ним, оскільки може набуватися тільки спеціальним суб’єктом. Зазначена стаття визначає два випадки визнання житла безха­зяйним: власник невідомий або власника немає. Виходячи з ви­мог державної реєстрації прав на нерухоме майно безхазяйним не може вважатися житло, коли невідоме місце перебування власника. Якщо відомостей про місце перебування особи про­тягом року в місці її постійного проживання немає, то така осо­ба може бути визнана судом безвісно відсутньою, що є підста­вою для встановлення опіки над майном особи в порядку ст. 44 ЦК України.

Безхазяйним житлом, виходячи із ст. 335 ЦК України є житло, власник якого невідомий.

Випадком, коли житло залишається без власника, є відмо­ва від права власності на житло як підстава припинення права власності, передбачена ст.

347 ЦК України. Вважаємо, що ст. 335 спрямована, перш за все, на випадки, коли відсутня особа, на яку покладаються обов’язки щодо утримання майна (ст. 332 ЦК України), що, в свою чергу, тягне порушення прав співвласни­ків багатоквартирного жилого будинку. Цивільне законодавство спрямоване на подолання ситуації, коли житло не має власни­ка. При цьому відмова від права власності не тягне за собою при­пинення права та обов’язків щодо майна до набуття права влас­ності іншою особою.

За законодавством України набути безхазяйне майно може будь-яка особа внаслідок набувальної давності. Введення ст. 344 ЦК України набувальної давності є позитивним кроком, разом з тим, воно не вирішує всіх питань, хоча гарантією набуття пра­ва власності за набувальною давністю є рішення суду. Проте право власності виникає в силу ч. 1 ст. 344 ЦК України з момен­ту державної реєстрації права на житло.

Одним із способів припинення права власності є припинен­ня юридичної особи чи смерті власника. В цьому випадку «відумерле» майно повинне проходити процедуру реєстрації в міс­цевій Раді для визначення 10-річного строку, протягом якого має продовжуватися добросовісність володіння чужим майном. У різні часи встановлювали різні строки набувальної давнос­ті на нерухоме майно: у стародавньому римському праві — до 20 років, у Візантії — ЗО років.

Відповідно до ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти цим майном протягом десяти років, може набути пра­во власності на це майно (набувальна давність). Тому умовами виникнення права власності за набувальною давністю в юри­дичній літературі називають добросовісність володіння, відкри­тість, безперервність, тривалість.

Набувальна давність є первинним способом набуття права власності на житло. Разом із тим, слід зазначити, що вона, в кін­цевому рахунку, спрямована проти власника. Тому житло як спеціальний, специфічний об’єкт цивільного права має бути ви­ключене із кола об’єктів, за якими переходить право власності до іншого власника, а тільки до соціального житлового фонду.

Тому до ст. 344 ЦК України повинні бути внесені зміни, згідно з якими набувальна давність на житло не поширюється. Такий правовий підхід дозволить захистити права власника житла у випадках як законного, так і незаконного заволодіння чужим майном. Не може виникати право на житло за набувальною дав­ністю в осіб, які проживають у ньому за відсутності власника. При цьому добросовісність чи недобросовісність володіння чу­жим майном не створюють правових наслідків, тобто правового значення не мають. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку дого­вору не пред’явив вимоги щодо його повернення, ця особа не набуває права власності за набувальною давністю, а продовжу­ється дія договору на тих самих умовах на невизначений строк. Строк набувальної давності не спливає у випадках відносин між дітьми і батьками, особами, що знаходяться під опікою та пік­луванням, між подружжям, на передачу в силу закону майна в управління, за здійснення управління майном юридичною осо­бою, коли діти не досягли повноліття, під час розгляду справи в суді, мораторію або надзвичайних обставин.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту держав­ної реєстрації.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору (най­му, оренди, безоплатного користування) з його власником, який після закінчення договору не пред’явив вимоги про його повер­ нення, вона набуває право власності за набувальною власністю на нерухоме майно через 15 років.

Право власності за набувальною давністю на житло набувається тільки за рішенням суду, що є гарантією дотримання прав власника. У світлі цивільного законодавства залишається неви- значеним правове становище користувача після того, коли суд відмовить власнику у віндикації тільки за мотивом спливу стро­ку позовної давності. Можливо, в цьому випадку слід говорити про повне припинення прав власника і передачу житла до жит­лового фонду соціального призначення, що і буде відповідати досвіду, наприклад, Франції.

Згідно зі ст. 713 Французького ци­вільного кодексу «майно, яке не має господаря, належить дер­жаві»1. У таких випадках судове рішення повинно визначати належність житла: прийняти на баланс місцевої ради, а не ви­знавати володільцем іншого фактичного власника.

Особа повинна заявляти про давність володіння перед міс­цевою радою, на території якої знаходиться житловий фонд, і тільки тоді може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим житлом володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення стро­ку договору не пред’явив вимоги про його повернення, вона мо­же набути право власності за набувальною давністю.

Фактичним володінням є факт тримання особою чужого майна. Фактичне володіння — це володіння без права на ньо­го, оскільки воно не спирається на будь-який правовий титул. Фактичне володіння за своєю суттю відображає фактичний стан майна, а не право на це майно. Інститут набувальної дав­ності спрямований на захист фактичного володільця, в той же час щодо житла таке тримання можна розцінювати як самоза­хоплення.

<< | >>
Источник: Житлове право України. Лекції. 2012

Еще по теме 2. Отримання безхазяйної нерухомої речі:

  1. Набуття права власності.
  2. ЗМІСТ
  3. Справи про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність
  4. Стаття 269. Підсудність
  5. Стаття 270. Зміст заяви
  6. Стаття 271. Відмова в прийнятті заяви
  7. § 3. Розгляд справ про визнання спадщини відумерлою
  8. ЗМІСТ
  9. Які особливості порядку розгляду справ даної категорїі?
  10. Підстави і мета участі органів та осіб, яким законом надано право захищати інтереси інших осіб
  11. Поняття цивільної юрисдикції
  12. 1. Загальна характеристика реалізації права власності на житло
  13. 2. Отримання безхазяйної нерухомої речі
  14. 3. Купівля житла
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -