1. Способи визначення податкового зобов’язання за чинним законодавством.

Виникнення податкового зобов’язання пов’язане з появою чи наявністю у платника податків об’єкта оподаткування. Першою стадією реалізації податкового зобов’язання є стадія добровільного виконання податкового обов’язку.

Обчислення податку являє собою сукупність дій з визначення суми податку, що підлягає сплаті.

Нарахування податку залежно від виду податку та окремих фактичних обставин здійснюється: 1) самостійно платником податків шляхом заповнення і подання податкової декларації чи розрахунку; 2) контролюючим шляхом прийняття та вручення податкового повідомлення-рішення; 3) податковим агентом у випадках, установлених законодавством стосовно окремих податків та чи певних платників.

Таким чином процесуальною підставою погашення суми податкового зобов’язання є подання платником податку податкової декларації, в якій він зазначає розмір об’єкта (бази оподаткування), і розраховану на цій підставі суму податку, або ж вручення платникові податкового повідомлення із сумою податкового зобов’язання, визначеною контролюючим органом. Саме із цими подіями закон пов’язує початок перебігу строку для добровільного погашення податкового зобов’язання.

Сума податкового зобов’язання з більшості податків чи зборів визначається платниками податків самостійно шляхом подання податкової декларації.

Податкова декларація, розрахунок – документ, що подається платником податків чи його відокремленим підрозділом контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого чи виплаченого на користь платників податків – фізичних осіб, суми утриманого або сплаченого податку.

Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового або грошового зобов'язання та пені, яку зазначає у декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у встановлені строки. Така сума грошового зобов'язання та пені вважається узгодженою з моменту подання декларації.

Платник податку зобов'язаний за кожний встановлений законом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Строки подання декларації визначені п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України і залежать від податкового періоду, за який вона подається. Податкові декларації подаються за базовий податковий звітний період, що дорівнює:

– календарному місяцю – протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового місяця;

– календарному кварталу або календарному півріччю – протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового кварталу чи півріччя;

– календарному року – протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового року;

– календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб – до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених Розділом IV Податкового кодексу України;

– календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб – підприємців – протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового року.

Податкова декларація складається за затвердженою формою. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору. Обов'язкові реквізити – це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений статус із настанням юридичних наслідків.

Податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний період, за який подається податкова декларація; повне найменування платника податків; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта для фізичних осіб, які відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків; місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту; інформація про додатки, що додаються є невід’ємною складовою податкової декларації; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості посадових осіб платника податків; підписи платника податку – фізичної особи або посадових осіб платника податку, засвідчені печаткою платника податку за її наявності.

Податковим законодавством передбачено три способи подання податкової декларації, а саме: 1) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; 2) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; 3) засобами електронного зв’язку в електронній формі.

Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі. Також, лише в електронній формі подається податкова звітність з податку на додану вартість.

У разі надсилання податкової декларації поштою, платник податку зобов'язаний здійснити таке відправлення на адресу відповідного контролюючого органу не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення граничного строку подання податкової декларації, а при поданні податкової звітності в електронній формі, – не пізніше закінчення останньої години дня, в якому спливає такий граничний строк.

У разі втрати або зіпсуття поштового відправлення чи затримки його вручення контролюючому органу з вини оператора поштового зв'язку, такий оператор несе відповідальність, а платник податків звільняється від будь-якої відповідальності за неподання або несвоєчасне подання такої податкової декларації. При цьому платник податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про втрату або зіпсуття поштового відправлення зобов'язаний надіслати поштою або надати особисто контролюючому органу другий примірник податкової декларації разом з копією повідомлення про втрату або зіпсуття поштового відправлення.

Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів. За умови дотримання платником податків всіх вимог посадова особа контролюючого органу зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Діюче законодавство містить заборону відмови посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію або висунення будь-яких додаткових передумов щодо її прийняття при умові дотримання платником податків вимог щодо оформлення та подання податкової декларації.

Як правило, податковим законодавством передбачається подача податкової декларації за наявності лише однієї умови – наявність в особи статусу платника конкретного податку – і не залежить від наявності або відсутності об’єкта оподаткування із цього податку. Причому податковий орган не може відмовити у прийнятті податкової декларації, яка містить від’ємне значення об’єкта оподаткування, з причин наявності такого від’ємного значення.

Проте не завжди подача декларації є обов’язком платника податку. Розрахунок податкових зобов'язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом, у тому числі роботодавцем. (п.168.3 ст.168 Податкового кодексу України).

При сплаті податку податковим агентом платник податків не вступає у податкові правовідносини і не несе відповідальності за правильність нарахування і сплати податку. Тільки за результатами податкового звітного року у випадку, якщо платник податків зобов’язаний подати податкову декларацію або він має право на подачу такої декларації у зв’язку з віднесенням певних витрат до податкової знижки, такий платник податків буде вступати в податкові правовідносини. В інших же випадках обов’язок по декларуванню та сплаті податку покладається на податкового агента.

Власне, добровільне виконання платником податку свого податкового обов’язку шляхом власних активних дій без втручання державних органів – це те, до чого перш за все прагне держава. Обов’язок платника податків щодо сплати податку вимагає від нього активних дій, які, насправді, суперечать його інтересам збереження і примноження своєї власності. Тому платник податку, в принципі, доволі часто шукає привід ухилитися від виконання податкового обов’язку.

Контролюючий орган визначає суму податкового зобов’язання на підставах пов’язаних з порушенням оподаткування з боку платника податків або податкового агента чи на підставах не пов’язаних з порушенням податкового законодавства, тобто коли повноваженнями щодо визначення суми податкового зобов’язання покладене лише на контролюючий орган.

Вичерпний перелік випадків, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків міститься у ст. 54 Податкового кодексу України. Такими випадками є: 1) платник податків не подає декларацію в установлені строки; 2) дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у декларації, уточнюючих розрахунках; 3) дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів таким податковим агентом; 4) результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях; 5) згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.