3. Засоби забезпечення сплати податкового зобов’язання.

Своєчасне і повне виконання податкового обов’язку є конституційним обов’язком кожної фізичної особи чи організації. Проте з різних причин платникові податків не завжди вдається виконати фінансові зобов’язання перед державою, а деякі платники свідомо ухиляються від сплати податків до бюджету.

Порядок застосування процедури податкової застави визначається ст. 88 – 93 Податкового кодексу України. З метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених Податковим кодексом України, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Податкова застава виникає в силу закону та не потребує письмового оформлення. Право податкової застави виникає автоматично з першого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податку. У повному обсязі це право реалізується з моменту складання опису активів платника податків, що підпадають під це публічне обтяження. За рахунок заставленого майна у подальшому можливе примусове погашення податкового боргу платника шляхом його продажу на публічних торгах. Податкова застава не застосовується, якщо загальна сума податкового боргу не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В податкову заставу передається майно, що за своєю вартістю дорівнює сумі податкового боргу. Якщо воно є неподільним і іншого підходящого майна не має, до податкової застави можуть звертатися такі об’єкти неподільного майна.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення про опис майна у податкову заставу. Таке рішення приймається керівником податкового органу і надається платнику податків, що має податковий борг. Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису майна за встановленою формою. До акту опису насамперед включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. У разі якщо балансову вартість такого майна не визначено, його опис здійснюється за результатами оцінки.

Якщо на момент складення акта опису у платника майно відсутнє або його вартість менша від суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому. При цьому платник податків зобов'язаний не пізніше робочого дня, наступного за днем набуття права власності на будь-яке майно, повідомити контролюючий орган про наявність такого майна.

Процедура податкової застави включає також реєстрацію застави. Так, контролюючий орган зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, може реалізовувати лише право володіння та користування майном, яке знаходиться у податковій заставі. Всі інші операції та дії з майном, тобто ті що можуть змінити кількісну, якісну та вартісну характеристику заставного майна, підлягають узгодженню з податковим органом.

Відповідно до ст. 93 Податкового кодексу України майно платника податків звільняється з податкової застави в день виникнення таких юридичних фактів: а) отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку; б) визнання податкового боргу безнадійним; в) набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства; г) отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання або його частини, пені та штрафних санкцій внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.

Адміністративний арешт майна платника податків є більш жорсткою мірою забезпечення у порівнянні з податковою заставою. Порядок застосування адміністративного арешту майна платників податків регламентується ст. 94 Податкового кодексу України.

Підстави для його застосування не обмежуються порушенням правил оподаткування (порушення правил здійснення операцій з активами, що знаходяться у податковій заставі; недопущення податкових інспекторів до проведення документальної перевірки тощо). Цей захід застосовується і при порушенні митних правил, правил обігу підакцизних товарів, деяких приписів господарського чи адміністративного права (відсутність ліцензій, патентів тощо) та безпосередньо чи опосередковано можуть впливати на рівень податкової дисципліни.

Так, підставами застосування адміністративного арешту майна є: 1) платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; 2) фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; 3) платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; 4) відсутні дозволи чи ліцензії на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку; 5) відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов'язковою, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; 6) платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; 7) платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; 8) платник податків відмовляється від проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів.

Арешт майна може бути повним або умовним. Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов'язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника контролюючого органу на здійснення будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

Головною новелою правового регулювання застосування адміністративного арешту в Податкового кодексу України стала зміна його характеру із строкового (96 годин) на безстроковий (до вчинення відповідної дії або настання відповідної події) із впровадженням додаткової гарантії – судового контролю за обґрунтованістю його застосування. Рішення про застосування адміністративного арешту приймається керівником податкового органу, проте потребує підтвердження його обґрунтованості в судовому порядку протягом 96 годин з момент прийняття такого рішення. У такому випадку рішення подається до суду протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють таке звернення до суду.

Припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв'язку з: відсутністю протягом 96 годин рішення суду про визнання арешту обґрунтованим; погашенням податкового боргу платника податків; усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту; ліквідацією платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства; наданням відповідному контролюючому органу третьою особою належних доказів про належність арештованого майна до об'єктів права власності цієї третьої особи; скасуванням судом або контролюючим органом рішення про арешт, а також прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту; пред'явленням платником податків дозволів та ліцензій на провадження діяльності, а також документа, що підтверджує реєстрацію реєстраторів розрахункових операцій; фактичним проведенням платником податків інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Недосконалість правового регулювання цього заходу забезпечення не дозволяє повною мірою використовувати його потенціал.