3. Види податків та зборів.

Виокремлюють декілька критеріїв класифікації податків.

Зважаючи на те, що Україна за формою устрою є унітарною державою, спричиняє дворівневу систему оподаткування. Таким чином, за територіальною ознакою податки поділяються на: а) загальнодержавні та б) місцеві.

Держава визначає перелік та граничні ставки місцевих податків та зборів, а відповідні місцеві ради приймають рішення щодо введення та встановлення ставки таких податків та зборів на їх території. Місцеві податки 100% зараховуються до бюджету відповідної територіальної громади. Перелік місцевих податків та зборів передбачено ст. 10 Податкового кодексу України. Так, до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок. До місцевих зборів належать: збір за місця для паркування транспортних засобів та туристичний збір. Місцеві ради обов’язково установлюють єдиний податок та податок на майно в частині транспортного податку та плати за землю, крім земельного податку за лісові землі.

В залежності від каналу надходження податки поділяються на: 1) державні – податки, які зараховуються лише до Державного бюджету України; 2) місцеві – податки, які повністю зараховуються до місцевих бюджетів; 3) пропорційні – податки, які розподіляються між Державним бюджетом України та місцевими бюджетами за відповідною пропорцією.

В залежності від методу справляння податки поділяються на прямі та непрямі. Прямі податки справляються безпосередньо з доходу (прибутку) або майна платника, наприклад, податок на доходи фізичних осіб, податок із прибутку юридичних осіб, плата (податок) на землю тощо. Непрямі податки, об’єктом оподаткування яких є операції, митна вартість, обороти, вони включаються до ціни товару на етапі його реалізації.

У залежності від об’єкта оподаткування виокремлюють: майнові податки (плата за землю, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки); податки з доходу (прибутку) – податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток; податки на операції (податок на додану вартість, акцизний податок).

Залежно від платника податки можливо класифікувати на: 1) податки з юридичних осіб, 2) податки з фізичних осіб, 3) змішані, тобто податки, платниками яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Залежно від джерела фінансування податки поділяються на: 1) податки, що фінансуються за рахунок вільних коштів платника податків; 2) податки, що включаються до вартості; 3) податки, що фінансуються за рахунок об’єкту оподаткування.

4. Поняття податкового права як підгалузі фінансового права. Особливості податкових правовідносин.

Податкове право є складовою фінансового права, що стрімко розвивається. Податкове право традиційно розглядають як складний інститут фінансового права, але зміни, що відбулися (виокремлення власного предмета, кодифікація податкового законодавства) дають підстави розглядати його як підгалузь фінансового права.

Існування податкових правовідносин пов’язано з діяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування щодо справляння до бюджетів податків та зборів, перелік яких визначений Податковим кодексом України.

Податковим правовідносинам притаманні всі особливості фінансових правовідносин, але разом з тим, вони мають власні специфічні риси. У податкових правовідносинах органічно поєднуються аспект владності та майнового характеру.

У податкових правовідносинах, так само як і в інших публічних правовідносинах, не буває рівності сторін внаслідок того, що однією із сторін виступає орган держави, наділений владними повноваженнями.

Владна сторона податкових правовідносин представлена контролюючими органами. За кожним податком встановлюється перелік осіб, які є платниками того чи іншого податку. Безпосередньо у відносини з платниками податків щодо справляння податків вступають контролюючі органи, і, як слід, в податкових правовідносинах коло їх суб’єктів точно встановлено в законодавстві.

У податкові правовідносини фізичні та юридичні особи вступають лише задля виконання податкового обов’язку. За допомогою податкових правовідносин відбувається регулювання певних зв’язків, що встановлюються між суб’єктами. В податкових правовідносинах є наявність і постійна присутність публічного фінансового інтересу, що зумовлює необхідність їхнього забезпечення за допомогою державного примусу.

Слід звернути увагу, що податковим правовідносинам хоча і притаманний майновий характер, але він абсолютно несхожий з таким в галузі цивільного права, де зміст майнових правовідносин визначається через сукупність повноважень володіння, користування та розпорядження.

У податкових правовідносинах завжди однією із сторін буде виступати держава в особі уповноваженого органу, що обумовлює нерівність сторін цих правовідносин.

Податкові правовідносини виступають задля виконання конституційного обов’язку платників податків – сплати податку. Таким чином, платник податків вступає в до цих правовідносин лише з метою виконання свого податкового обов’язку. Владна сторона податкових правовідносин представлена податковими та митними органами, які мають статус контролюючих органів. При цьому, лише податкові органи здійснюють заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу.

За кожним податком встановлюється перелік осіб, які є платниками того чи іншого податку. Безпосередньо у відносини з платниками податків щодо справляння податків вступають контролюючі органи і, як слід, в податкових правовідносинах коло їх суб’єктів точно встановлено в законодавстві.

У податкових правовідносинах, окрім контролюючого органу і платника податку, які є суб’єктами таких правовідносин, бере участь дещо ширше коло осіб, які є учасниками цих правовідносин.

Традиційно в теорії права розділяють суб’єкта права та суб’єкта правовідносин. У податковому праві можливо виділити суб’єктів податкового права, суб’єктів податкових правовідносин, суб’єкта податку та учасників податкових правовідносин. У податкових правовідносинах беруть участь:

1) контролюючі органи, які безпосередньо забезпечують надходження податків та зборів до бюджетів того або іншого рівня;

2) платники податків – фізичні та юридичні особи, які зобов’язані сплачувати податки та збори у встановлений законом строк;

3) особи, що сприяють сплаті податку: а) особи, на яких законом покладений обов’язок щодо нарахування, утримання і сплати податку до бюджету від імені і за рахунок платника податків, ведення податкового обліку і надання податкової звітності до контролюючих органів (податкові агенти); б) особи, на яких законом покладений обов’язок щодо заповнення та надання податкової декларації – опікуни, піклувальники (щодо доходів неповнолітніх або недієздатних осіб); в) спадкоємці (розпорядники, державні виконавці) відносно доходів, отриманих померлою особою за останній звітний період; г) держаний виконавець, який уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення майнових вимог кредитору платника, якого визнано банкрутом; д) уповноважений представник; е) особи, які мають інформацію про платника, що необхідна для обчислення податків (нотаріуси, кредитні організації і т.

Найчастіше податковий обов'язок ототожнюють з обов'язком зі сплати податку. Але це тільки частина його змісту. Дійсно, сплата податку являє собою реалізацію основного обов'язку платника податків і може бути розглянута як податковий обов'язок у вузькому розумінні. Однак податковий обов'язок у широкому розумінні включає: 1) обов'язок з ведення податкового обліку; 2) обов'язок зі сплати податків і зборів; 3) обов'язок з податкової звітності.

Податковий обов'язок у широкому розумінні можна диференціювати і за видовими обов'язками платника податків, що виникають по кожному податку чи збору. Сукупність подібних окремих обов'язків і складатиме комплекс податкових обов'язків платника податків або податковий обов'язок у широкому розумінні.

Обов'язок зі сплати податку чи збору виникає, змінюється чи припиняється за наявності підстав, установлених податковим законодавством. Важливо враховувати, що в податкових правовідносинах діє розширювальний принцип, принцип дозволеного поводження, тобто такий, що охоплює сукупність дій, прямо запропонованих законодавчими актами про оподаткування. Водночас подібне положення закріплює і певні гарантії, встановлюючи рамки для контролюючих органів: підстави виникнення, зміни і припинення обов'язків платника податків як об'єкта контролю мають встановлювати тільки податкові закони.