4. Правові засади організації грошового обігу в Україні.

Рух готівкових грошових коштів через банківську систему відбувається шляхом здійснення банками касових операцій. Порядок обігу готівкових коштів конкретизовано Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148 із змінами та доповненнями.

До касових операцій належить: 1) приймання готівки національної та іноземної валюти від клієнтів для зарахування на власні рахунки та рахунки інших юридичних і фізичних осіб або на відповідний рахунок банку; 2) видачу готівки національної та іноземної валюти клієнтам з їх рахунків за видатковими касовими документами через касу банку або із застосуванням платіжних карток з їх рахунків чи відповідного рахунку банку через його касу або банкомат; 3) приймання від фізичних та юридичних осіб готівки національної та іноземної валюти для переказу і виплати отримувачу суми переказу в готівковій формі; 4) вилучення з обігу сумнівних банкнот (монет) та надсилання їх на дослідження; 5) обмін клієнтам непридатних до обігу банкнот (монет) національної валюти на придатні.

Порядок і вимоги щодо здійснення банками, а також їх філіями та відділеннями касових операцій у національній та іноземній валютах регулюється також Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою Постановою правління Національного банку України від 25.09.2018 р. № 103.

При здійснення готівкових розрахунків суб’єктів господарювання через їхні каси, вони повинні дотримуватися встановлених законом обмежень. Зокрема, відповідною постановою Правління Національного банку України встановлюється таке обмеження, як гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня.

Зараз гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами має не перевищувати 10 000 грн., включаючи розрахунки готівкою між підприємствами в оплату за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби.

Облік операцій з готівкою ведеться у відповідних книгах обліку згідно із встановленим законом порядком.

Для підприємств торгівлі, громадського харчування та послуг передбачено проведення розрахунків із споживачами із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за винятком тих, яким зазначеним Законом надано право їх не використовувати.

До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп’ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат із продажу товарів (послуг) тощо.

Гранична сума готівкового розрахунку фізичної особи з підприємством чи підприємцем протягом одного дня за товари, роботи та послуги не може перевищувати 50 000 гривень, так само і фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню обмеження встановлено на рівні 50 000 гривень. Фізичні особи мають право здійснювати розрахунки на суму, яка перевищує 50 000 гривень, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок, внесення або перерахування коштів на поточні рахунки, у тому числі у депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті.

Окремі питання щодо готівкового грошового обігу в Україні регулюються, крім зазначених вище нормативних актів, також і Законами України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», «Про оплату праці», Правилами визначення платіжних ознак та обміну банкнот, розмінних та обігових монет національної валюти України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 03.12.2018 р.

Як було зазначено, гроші існують у готівковій та безготівковій формах. Сучасний період характеризується поширенням безготівкових розрахунків, переважна більшість яких здійснюється через банківську систему. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» розрахункові банківські операції – це рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи.

Розрахункові правовідносини виникають внаслідок виникнення публічних, цивільних або інших зобов’язань і реалізуються шляхом виконання таких зобов’язань згідно з порядком, установленим законом, угодою або в інший передбачений законом спосіб. Сторонами розрахункових правовідносин є платник, отримувач (стягувач) та банк, який виконує доручення по безготівковому розрахунку.

Правовими основами безготівкових розрахунків, які здійснюються через банківську систему, є Закони України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, інші законодавчі акти України та нормативно-правові акти Національного банку України, у тому числі, Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р.

Основними правовими формами здійснення безготівкових розрахунків є розрахунки на підставі меморіальних ордерів, платіжних доручень, платіжних вимог, платіжних вимог-доручень, розрахункових чеків, інкасових доручень та інших банківських платіжних інструментів, передбачених законодавством та застосовуваних у міжнародній банківській практиці, таких як акредитив. Передбачено також можливість проведення електронних банківських розрахунків з використанням систем дистанційного обслуговування, програмне забезпечення яких має відповідати вимогам законодавства щодо технології їх здійснення та захисту.

Використання електронних розрахунків в Україні було передбачено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Національна система масових електронних платежів є внутрішньодержавною банківською багатоемітентною платіжною системою масових платежів. Основними її функціям є виконання переказу коштів за операціями, що ініційовані із застосуванням платіжних карток та забезпечення швидкості та економічної ефективності.

У сучасних умовах актуалізується використання електронних грошей, які мають певні переваги завдяки здешевленню витрат при електронних розрахунках, прискоренню грошового обігу, що сприяє своєчасному здійсненню платежів. Слід зазначити, що електронні гроші як внутрішньосистемна форма розрахунку використовуються в Україні досить давно, але за межами правового регулювання. Лише у затверджено Положення про електронні гроші в Україні, яке регулювало питання їх випуску й обігу. Згодом потреба вдосконалення правового регулювання електронних грошей спонукала до прийняття замість нього нового нормативно-правового акта – Положення про електронні гроші в Україні, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 04.11.2010 р. № 481.

Згідно із зазначеним Положенням електронними грошима є одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов’язанням емітента.

Електронні гроші створюються у вигляді інформації, що зберігається на електронному пристрої – чипі, розташованому на пластиковій картці чи іншому носії або в пам’яті комп’ютера, що використовуються для зберігання держателями електронних грошей. Емітентами електронних грошей можуть бути лише банки. Електронні гроші є випущеними з часу їх завантаження емітентом або оператором на електронний пристрій, що перебуває в розпорядженні користувача або агента. Агентом із розповсюдження може бути виключно юридична особа на підставі договору, укладеного з емітентом.

Користувач електронних грошей – фізична особа або суб'єкт господарювання, який є власником електронних грошей і має право використовувати їх для придбання товарів і здійснення переказів з урахуванням установлених зазначеним Положенням обмежень. Положення зобов’язує емітентів щокварталу надавати НБУ інформацію про діяльність, пов’язану з випуском та обігом електронних грошей.

Хоча зазначеним нормативним документом передбачено використання електронних грошей як платіжного засобу, проте законодавство не визнає за ними статусу законного платіжного засобу, який має безперешкодно прийматися всіма продавцями товарів, робіт, послуг.