Поняття державного кредиту. Види і форми державного боргу

Інститут кредитування є однією із найбільш розроблених категорій в правовій науці, що не може викликати будь-якого подиву з огляду на його місце у фінансовій системі держави та значення у життєдіяльності всього суспільства.

Так, кредит визначається як надання грошей або товарів у борг на визначений строк на умовах відплатності та повернення^[32]. У деяких працях міститься спроба визначити поняття кредиту через характерис­тику відносин між позичальником і кредитором з приводу поверненого руху вартості.^[33] Інші автори стоять на позиції, що кредит - це засноване на кредитному правочині зобов’язання однієї особи - кредитора з при­воду передачі у власність іншій особі - позичальнику додаткової пла­тоспроможності, вираженої у грошовій формі, і зустрічне зобов’язання позичальника в майбутньому повернути борг та сплатити процент.^[34]

Класифікацію форм і видів кредиту слід здійснювати за кожним юридично значимим критерієм. Однак перш за все потрібно здійснити аналіз нормативних способів класифікації. Так, зокрема, згідно зі ст. 347 Господарського кодексу України, у сфері господарювання можуть вико­ристовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту. Крім того, там же зазначено, що кредити, які надають­ся банками, різняться за: строками користування (короткострокові - до одного року, середньострокові - до трьох років, довгострокові - понад три роки); способом забезпечення; ступенем ризику; методами надан­ня; строками погашення; іншими умовами надання, користування або погашення.

За суб’єктним складом виділяються такі кредити: комерційний, бан­ківський, державний, ломбардний, наданий кредитним союзом тощо.

Особливостями державного кредиту є:

- має публічну мету (спрямований на забезпечення загальнодержав­них потреб, досягнення балансу між доходами і видатками бюджету) та регулюється нормами фінансового права;

- однією зі сторін обов’язково виступає держава;

- має непродуктивний характер (грошові кошти, як правило, спрямо­вані на покриття бюджетного дефіциту та не беруть участі у матеріаль­ному виробництві);

- спричиняє виникнення державного боргу.

Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку дер­жавного запозичення. У разі зменшення обсягу коштів від державних внутрішніх (зовнішніх) запозичень порівняно з обсягом, визначеним за­коном про Державний бюджет України, у зв’язку з погіршенням умов таких запозичень та/або кон’юнктури фінансового ринку допускається збільшення обсягу коштів від державних зовнішніх (внутрішніх) запо­зичень з дотриманням граничного обсягу державного боргу.

Важливо підкреслити, що ця діяльність Кабінету Міністрів здійсню­ється в межах, визначених Верховною Радою України. Так, у ст. 16 Бюд­жетного кодексу України підкреслюється, що державні запозичення здійснюються в межах, визначених законом про Державний бюджет України, з дотриманням граничного обсягу державного боргу на кінець бюджетного періоду.

Загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою бор­гу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60% річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України.

Загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого АРК чи територи- альною громадою боргу станом на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 200% (для міста Києва - 400%) середньорічного інди­кативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку, визначе­ного прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плано­вим два бюджетні періоди.

Кредити від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових ор­ганізацій для реалізації інвестиційних програм (проектів) залучаються державою на підставі міжнародних договорів України і належать до державних зовнішніх запозичень.

З метою забезпечення дотримання граничних обсягів державного (місцевого) боргу, Міністерство фінансів веде Реєстр державного бор­гу, Реєстр державних гарантій, а також Реєстр місцевих запозичень та місцевих гарантій.

Суб'єктом правовідносин по державному кредиту є також Національ­ний банк України, що готує пропозиції Кабінету Міністрів для політики у цій сфері, виконує операції з обслуговування, розміщення боргових зобов'язань, їх погашення і виплати доходів кредиторам.

Законодавче визначення державного боргу закріплене в ст. 2 Бюд­жетного кодексу України як загальна сума боргових зобов'язань держа­ви з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Як об'єкт правовідносин з державного кредитування державний борг можна класифікувати за різними підставами:

1. За строком дії розрізняють короткостроковий (до одного року), середньостроковий (від одного до п'яти років) і довгостроковий (5 і біль­ше років).

2. За територіальністю поділяється на:

- зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, органі­заціям і особам;

- внутрішній державний борг - це борг держави своєму населенню (юридичним і фізичним особам).

3. Залежно від виду виплат:

- капітальний борг, який включає усю суму випущених та непогаше­них зобов’язань з процентами по них;

- поточний борг, який включає лише витрати, пов’язані з виплатою процентів по боргових зобов’язаннях, та ті боргові зобов’язання, строк погашення яких наступив.

4. За формою державні боргові зобов’язання поділяються на:

а) облігації внутрішніх державних позик;

б) казначейські зобов’язання України; інші зобов’язання у грошовій формі, гарантовані Урядом;

в) кредити, отримані урядом.

Державні облігації поділяються на облігації внутрішніх державних позик, зовнішніх державних позик та цільові облігації внутрішніх дер­жавних позик. Облігації державних внутрішніх позик України є:

- короткострокові;

- середньострокові;

- довгострокові.

Короткострокові облігації з терміном обігу до 1 року і 0% ставкою доходу реалізуються фізичним і юридичним особам за вартістю, нижче номінальної, різниця - доходи власника облігації. Середньострокові облігації з терміном обігу від 1 до 5 років, з річною відсотковою ставкою доходу. Довгострокові облігації - терміном понад 5 років, з річною від­сотковою ставкою, в розмірі середньозваженої дохідності.

Існують також такі види облігацій внутрішніх державних позик: уні­версальні, відсоткові, безвідсоткові, виграшні, безпрограшні, відсотко­во-виграшні, заставні, незаставні, неринкові. Облігації зовнішніх дер­жавних позик випускаються процентними, дисконтними, іменними та на пред’явника. Оплачуються у вільно конвертованій валюті.

3.