Правові основи місцевих запозичень

Одним із важливих напрямів бюджетної реформи в Україні є ство­рення умов для розвитку ринку місцевих (муніципальних) запозичень, що повинно сприяти фінансовій самостійності териториальних громад, активізації інвестиційної діяльності органів місцевого самоврядування.

Ринок місцевих (муніципальних) запозичень забезпечує обіг фінан­сових активів, які є джерелом фінансування інвестиційних програм та проектів місцевих територіальних громад. Правова основа формування ринку муніципальних запозичень закладена і в ст. 9 Європейської Хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що для здійснення позик інвестиційного капіталу органи місцевого самоврядування мають мати доступ до національного ринку капіталу в межах закону.

Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України місцеве запозичен­ня - операції з отримання до бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету. Під муніципальними запозиченнями в пра­вовому аспекті, на нашу думку, варто розуміти муніципальні позики, що здійснюються шляхом випуску цінних паперів від імені територіальної громади, розміщених на внутрішньому ринку, і кредити, що залучають­ся до місцевого бюджету від інших бюджетів та кредитних організацій, за якими виникають муніципальні боргові зобов'язання.^[35]

У багатьох країнах світу кошти для фінансування місцевої інфра­структури мобілізуються з внутрішніх джерел, тоді як іноземні запози­чення виступають скоріше доповненням, а не замінником національ­ного фінансування. Наприклад, муніципальні цінні папери посідають за надійністю друге місце після боргових зобов'язань Казначейства США. Ось чому приватні особи володіють у тій чи іншій формі 74% муніци­пального боргу, величина якого оцінюється в 1,3 трлн дол. (тоді як сума всіх боргових зобов'язань, які оформлені облігаціями та підлягають сплаті, перевищує 13 трлн дол.

У країнах Європейського Союзу також поширене використання муні­ципальних запозичень, які формують 10-15% доходів місцевих бюдже­тів. Для прикладу, Великобританія емітувала близько 50 млрд фунтів стерлінгів муніципальних облігацій, Нідерланди - на суму 32 млрд євро. У Нідерландах завдяки законодавчо закріпленій системі гарантування платоспроможності муніципалітетів та згідно з нормативами Центро­банку муніципальні запозичення мають нульовий ризик.^[37]

Відповідно до ст. 73 Бюджетного кодексу України Рада міністрів Ав­тономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад за рішенням Верховної Ради АРК або відповідної місцевої ради можуть отримувати:

1) позики на покриття тимчасових касових розривів, що виника­ють за загальним фондом та бюджетом розвитку місцевих бюджетів, у фінансових установах на строк до трьох місяців у межах поточного бюджетного періоду, у виняткових випадках за рішенням Кабінету Міні­стрів України стосовно бюджету АРК і міських бюджетів - у межах по­точного бюджетного періоду;

2) позики на покриття тимчасових касових розривів місцевих бюдже­тів, пов’язаних із забезпеченням захищених видатків загального фонду, покриваються Казначейством України в межах поточного бюджетного періоду. Такі позики не надаються у разі розміщення коштів місцевого бюджету на депозитах та/або обслуговування коштів місцевого бюдже­ту в частині бюджету розвитку та власних надходжень бюджетних уста­нов в установах банків.

В Україні держава не несе відповідальності за борговими зобов’я­заннями Автономної Республіки Крим і територіальних громад. Крім того, надання позик з одного бюджету іншому в Україні забороняється. На нашу думку, це не правильно, і з метою розвитку ринку муніципаль­них запозичень варто надати право територіальним громадам давати позики.

Обсяг та умови здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій погоджуються з Міністерством фінансів України. Обсяг та умо­ви здійснення місцевих зовнішніх запозичень шляхом отримання креди­тів (позик) від міжнародних фінансових організацій і надання місцевих гарантій для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов’язань суб’єктів господарювання, що виникають за кредитами (позиками) від міжнародних фінансових організацій, вважаються пого­дженими, якщо Міністерством фінансів України рішення не прийнято протягом одного місяця з дня надходження документів на погодження. Порядок здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій встановлюється Кабінетом Міністрів України.^[38]

В Україні запозичення може здійснюватися у формі: укладення до­говорів позики (кредитних договорів); випуску облігацій місцевих позик. У разі відкритого (публічного) розміщення облігацій місцевих позик на фондовій біржі їх продаж може здійснюватися за ціною, відмінною від номінальної вартості, але не нижче такої вартості (крім дисконтних об­лігацій). Усі договори про місцеві запозичення, договори, виконання зобов’язань за якими забезпечено місцевими гарантіями, та договори про відшкодування витрат місцевого бюджету, а також зміни істотних умов таких договорів реєструються у Реєстрі місцевих запозичень та місцевих гарантій.

В Україні у 2016 р. було зареєстровано 13 місцевих запозичень, з них жодного випуску облігацій. У 2014 році було зареєстровано 15 місцевих запозичень, з них 14 зовнішніх кредитів від НЕФКО та Європейського банку реконструкції та розвитку. Водночас здійснений аналіз показав, що порівняно з 2012 роком спостерігається зменшення кількості міс­цевих запозичень, як у кількісному вимірі, так і у показниках залучених коштів.^[39]

Певною мірою це пояснюється зміцненням дохідної частини місце­вих бюджетів у зв’язку з проведенням в Україні бюджетної реформи, направленої на децентралізацію бюджетних коштів.

Видатки місцевого бюджету на обслуговування місцевого боргу не можуть перевищувати 10 відсотків видатків загального фонду місцево­го бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування місцевого боргу.

Питання для самоконтролю:

1. Яким документом визначено розмір державного боргу відносно ВВП?

2. Які ви знаєте види державного боргу?

3. Якими цінними паперами оформляються державні та місцеві запозичення?

4. Які є форми управління державним боргом?

5. Хто приймає рішення про державні запозичення, їх розмір та порядок по­гашення?

6. Хто із органів місцевого самоврядування має право на запозичення? Їхні види.

7. Хто здійснює випуск цінних паперів?