§ 4. Застосування дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності за екологічні правопорушення

Екологічні правопорушення викликають юридичну відповідальність осіб, які їх здійснили. На це прямо вказується у нормативних актах екологічного за­конодавства. Так, відповідно до ст.

Норми екологічного права містятьу собі правові вимоги щодо використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, межі належного здійснення прав і виконання обов'язків стосовно використання при­родних ресурсів, перелік найбільш характерних порушень цих прав і обов'язків тощо. Санкціїжза ці порушення містяться в кримінальному, адміністративному, цивільному і трудовому законодавстві. В залежності від підстав, умов і порядку застосування цих санкцій розрізняються відповідні види юридичної відповідаль­ності за порушення екологічного законодавства.

Дисциплінарна відповідальність за невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків у сфері раціонального використання природних ресурсів та забезпечення охорони навколишнього середовища покладається відповідно до норм Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року¹ з наступними змінами і доповненнями, далі скорочено - КЗпПУ. Однак слід зазначити, що дисциплінарна відповідальність за трудоправові порушення вимог екологічного законодавства може застосовуватися при умові дотримання норм інших актів трудового законодавства, прийнятих у відповідності до КЗпПУ. Так, згідно ст. 142 КЗпПУ, ними є Правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства, уста-

Відомості Верховної Ради Української PCP. - 1971. - Додаток до № 50.

Підставою для покладання дисциплінарної відповідальності за трудоправові порушення екологічного законодавства є вчинення працівником дисциплінар­ного проступку в процесі здійснення ним своїх трудових обов'язків, що пору­шують встановлені природоохоронні вимоги. У трудовій діяльності робітників та службовців такі правопорушення можуть проявлятися в різноманітних діях або бездіяльності, наприклад, у невиконанні покладених трудових функцій щодо охорони та використання природних об'єктів та їх ресурсів, у порушенні процесу виконання робіт, у недотриманні технологічної дисципліни виконання робіт тощо.

Суб'єктами дисциплінарної відповідальності за вчинення екологічних право­порушень є робітники, службовці та посадові особи підприємства, установи й організації, які знаходяться з останніми у трудових відносинах. Отже дисциплі­нарна відповідальність обумовлена наявністю трудових правовідносин і поза них застосовуватися не може.

Відповідно до ст. 147 КЗпПУ, за порушення трудової дисципліни до пра­цівника може бути застосована тільки одна з наступних мір стягнення: оголо­шення догани або звільнення з роботи. Отже дисциплінарна відповідальність працівників, в обов'язки яких входило виконання природоохоронних функцій, за нормами трудового законодавства не може виходити за межі його вимог. Тому за допущені правопорушення екологічного правопорядку на працівників можуть бути покладені тільки зазначені дисциплінарні стягнення. Однак статутами, нормами та положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені й інші дисциплінарні стягнення.

Дисциплінарні стягнення покладаються органом, якому надано право прийо­му на роботу (обрання, затвердження та призначення на посаду) працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положен­нями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть покладатися також вищестоящими органами.

Безумовно, при притягненні до дисциплінарної відповідальності за неви­конання чи неналежне виконання працівником своїх природоохоронних функцій слід дотримуватися й інших вимог трудового законодавства, зокрема стосовно термінівта порядку застосування дисциплінарних стягнень. Покладаються вони у формі видання наказу або ухвалення відповідного рішення, які підлягаютьдо- веденню до працівника під розпис.

У випадках вчинення дисциплінарного проступку, який спричинив матеріаль­ну шкоду довкіллю, може застосовуватися матеріальна відповідальність у роз­мірах, в порядку та на умовах, передбачених трудовим законодавством. Таким чином, у подібних випадках має місце трудоправова матеріальна відповідаль­ність, яка пов'язана з трудовими відносинами, а не майнова цивільно-правова відповідальність, що зумовлювана делікатними зобов'язаннями, передбаченими у цивільному законодавстві.

На відміну від цивільно-правової майнової відповідальності трудоправова матеріальна відповідальність працівників за порушення вимог екологічного законодавства має цілу низку особливостей. Вони полягають у наступному: працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприєм­ству, установі або організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків; при покладанні матеріальної відповідальності трудові права та за­конні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідаль­ності лише за пряму дійсну шкоду, лише у межах та в порядку, передбаченому законодавством, і за умови, якщо така шкода заподіяна підприємству, установі або організації винними протиправними діями або бездіяльністю працівника; трудоправова матеріальна відповідальність, як правило, обмежується визначе­ною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством; при наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від залучення працівника до дисциплінарної, адміністра- тивноїчи кримінальної відповідальності; на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, що відноситься до категорії нормального виробничо- господарського ризику, а також за неотримані підприємством, установою або організацією доходи та за шкоду, заподіяну працівником, який знаходився у стані крайньої необхідності; працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно відшкодувати її цілком або частково; за згодою власника або уповноваженого ним органу, працівник може передати для відшкодування заподіяної шкоди рівноцінне майно або виправити ушкоджений об'єкт.

При покладанні трудоправової матеріальної відповідальності на праців­ників за природоохоронні правопорушення слід дотримуватися й інших вимог трудового законодавства. Ними, наприклад, є: обмеження матеріальної відпо­відальності межами середньомісячного заробітку; визначення меж матеріальної відповідальності у випадках, коли фактичний розмір заподіяної шкоди природ­ним об'єктам та їх ресурсам перевищує її номінальний розмір; правомірне по­кладання повної матеріальної відповідальності; дотримання вимог визначення розміру шкоди та встановленого порядку її відшкодування тощо.

Відповідно до ч. 7 ст. 68 Екологічного закону, посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середови­ща та використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки за поданням державних органів охорони довкілля та згідно з рішеннями їх управ­лінських органів, позбавляються премій за основними результатами господар­ської діяльності повністю або частково. Умови і порядок позбавлення винних посадових осіб та спеціалістів преміальних винагород визначається чинним законодавством.

Позбавлення премій за порушення вимог екологічного законодавства не можна відносити до видів трудоправової відповідальності. Безумовно, де- преміювання є важливим заходом впливу на посадових осіб та фахівців, що спрямовано на забезпечення раціонального природокористування, ефективної охорони довкілля та належної екологічної безпеки. Однак депреміювання за правовим змістом та положеннями трудового законодавства не є мірою дис­циплінарної відповідальності. У подібних випадках працівникам не надається те, чого вони не заслужили, що у строго правовому розумінні не є юридичною відповідальністю.

Адміністративна відповідальність за порушення екологічного законодав­ства передбачена у Кодексу про адміністративні правопорушення з наступними змінами і доповненнями. Останній містить спеціальну главу 7 з назвою «Адміні­стративні правопорушення у сфері охорони природи, використання природних ресурсів та культурної спадщини».

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення передба­чена й у інших главах КУпАП. До них можна віднести склади адміністративних правопорушень, що закріплені у глави 5, зокрема про охорону здоров'я насе­лення (наприклад, ст. 46-1 - порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення); у главі 6, присвяченій адміністративним правопорушенням, що посягають на власність, зокрема на природні ресурси (наприклад, ст. 53-4- незаконне заволодіння ґрунтовим по­кровом (поверхневим шаром) земель); у главі 8, що передбачає адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та у галузі використання паливно- енергетичних ресурсів (наприклад, ст. 95 - порушення правил і норм ядерної та радіаційної безпеки) та деякі інші адміністративні правопорушення.

Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є адміні­стративне правопорушення (адміністративний проступок) у сфері використання природних ресурсів та охорони довкілля. Адміністративним правопорушенням у сфері охорони довкілля є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на встановлений екологічний правопорядок в суспільстві, за яку законом передбачена адміністративна відповідальність. Наведене визначення адміністративного правопорушення та застосування від­повідальності за нього безпосередньо випливає із змісту ст. 9 КУпАП.

Адміністративна відповідальність являє собою оперативний засіб впливу на правопорушників, які допускають суспільно шкідливі вчинки у галузі викорис­тання природних об'єктів та їх ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки. У більшості випадків для засто­сування відповідальності в адміністративному порядку не потрібно визначення розміру заподіяної шкоди. Для її покладання достатнім є сам факт вчинення адміністративного правопорушення, зокрема в сфері природокористування і природоохорони.

Найбільш розповсюдженими видами адміністративно покарних екологіч­них правопорушень є невиконання вимог екологічної безпеки.

Не менш розповсюдженими є правопорушення у виді самовільного заняття та використання природних ресурсів. В умовах роздержавлення і приватизації природних об'єктів кількість таких видів правопорушень істотно збільшилася. Під самовільним заняттям та використанням природних об'єктів розуміється оволодіння і використання об'єктів природи або природних ресурсів без їх на­дання, виділення, відводу, передачі чи надання дозволу на їх використання упо­вноваженими державними органами або органами місцевого самоврядування. Умови передачі об'єктів природи у власність або надання у користування, в т. ч. в оренду, а також порядок видачі ліцензій і дозволів на використання природних багатств країни, передбачено чинним природноресурсовим законодавством.

В залежності від характеру, змісту та виду екологічного правопорушення та з врахуванням вимог ст. 24 КУпАП можуть застосовуватися наступні адмі­ністративні стягнення: винесення попередження; накладення штрафу; сплат­не вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення чи грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права на зайняття діяльністю, пов'язаною з використанням природних об'єктів та їх ресурсів; залучення до виправних робіт; застосування адміністративного арешту. Законами України може бути встановлено й інші види адміністративних стягнень. Із цього ви­пливає, що наведений перелік адміністративних стягнень, у т. ч. за екологічні правопорушення, не є вичерпним.

У зв'язку з наведеним, ст. 25 КУпАП підрозділяє адміністративні стягнення на основні і додаткові. Так, сплатне вилучення об'єкту природи чи конфіскація предметів, що стали знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адмі­ністративного правопорушення, можуть застосовуватися у якості основних і додаткових стягнень. Відповідно до ч. 2 ст. 25 КУпАП, за одне адміністративне правопорушення може бути покладено основне або основне і додаткове стяг­нення. Однак у даний час наведене положення вступило в деяке протиріччя з вимогами ст. 61 Конституції, що передбачає, що «ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й теж саме правопорушення».

Попередження, як захід адміністративного впливу за екологічне правопо­рушення, виноситься в писемній формі. Воно вручається правопорушнику під розпис і про це вноситься відповідна запис в облікові документи природоохо­ронних органів. Проте цього порядку попередження не завжди дотримуються природоохоронні органи у своїй діяльності.

Штраф є самим розповсюдженим видом адміністративної відповідальності у сфері природоохорони. Він являє собою стягнення з правопорушника визна­ченої грошової суми. Розміри адміністративних штрафів у даний час обмеж­уються кількістю неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян або посадових осіб.

Сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпо­середнім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусо­вому вилученні та наступній реалізаціїз передачею вирученої суми колишньому власнику за винятком витрат, пов'язаних з реалізацією вилученого предмета. Це може мати місце, наприклад, при здійсненні адміністративного правопорушення вперше й усвідомленні його наслідків.

Конфіскація предмета, який став знаряддям скоєння екологічного право­порушення, може застосовуватися як основний або додатковий захід адміні­стративної відповідальності. До них відносяться знаряддя лову чи відстрілу, засоби видобутку та пристосування до збирання, технічні засоби і спеціальні знаряддя тощо.

Позбавлення спеціального права на зайняття діяльністю, пов'язаною з вико­ристанням природних об'єктів та їх ресурсів як міра адміністративного стягнення, також передбачено в КУпАП. Воно може застосовуватися за порушення правил використання об'єктів тваринного світу, зокрема за порушення правил полюван­ня. Позбавлення спеціального права може мати місце терміном до трьох років. Однак позбавлення права на полювання не може застосовуватися до осіб, для яких зайняття полюванням є основним джерелом або засобом існування.

Безумовно, за екологічні правопорушення можуть застосовуватися такі міри адміністративних стягнень, як виправні роботи й адміністративний арешт. Проте їх застосування на практиці зустрічається нечасто, що пояснюється ускладненою процедурою їх застосування та їх низькою ефективністю у сфері використання природних ресурсів та охорони довкілля.

Безоплатне вилучення незаконно добутих природних ресурсів та виготов­леної з них продукції, що передбачено у ч. З ст. 68 Закону «Про охорону навко­лишнього природного середовища», не відноситься до мір адміністративної відповідальності за порушення екологічного законодавства. Як зазначалося, адміністративному законодавству відомо як сплатне, так і безоплатне вилу­чення предмета адміністративного правопорушення. Однак при наведеному безоплатному вилученні незаконно добутих природних ресурсів, наприклад видобутку корисних копалин, заготівлі деревини, вилову риби тощо, має місце вилучення у правопорушника того, що йому не належить на законній підставі.

Вилучена продукція, що виготовлена з незаконно добутих природних ресурсів, а також стягнення отриманих доходів від її реалізації, спрямовуються у місцеві фонди охорони навколишньої середовища.

Міри адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення можуть застосовуватися адміністративними комісіями, утвореними в міських, селищних і сільських радах, а у випадках їх відсутності - самими сільськими і селищними радами, місцевими судами або суддями, органами державних інспекцій та уповноваженими на це посадовими особами.

Найбільш розповсюдженим є застосування адміністративних стягнень за порушення екологічного законодавства державними органами та їх інспекці­ями і спеціально уповноваженими посадовими особами. До них відносяться центральні та місцеві органи Мінприроди України та Держекоінспекції України, МОЗ України, Держсанепідслужби та Держветфітослужби України, Держгеонадр та Держгірпромнагляду України, Держводагентства, Держземагентства, Держ- лісагентства та Держрибагентства України, а також їх керівники та посадові осо­би, уповноважені чинним законодавством на застосування відповідних заходів адміністративного впливу на правопорушників.

Справи про адміністративні правопорушення у сфері природоохоронного законодавства можуть розглядатися колегіально зазначеними органами або одноосібно уповноваженими особами згідно з наданими протоколами про скоєння екологічних правопорушень. Стягнення покладаються відповідно до прийнятих рішень, що підлягають виконанню в порядку, встановленому адмі­ністративним законодавством.

Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення передбачена у розділі Vlll Кримінального кодексу, який присвячений злочинам проти довкілля. Зазначений розділ чинного Кримінального кодексу передбачає відповідний пе­релік найбільш небезпечних кримінальних правопорушеньу сфері використання природних ресурсів та охорони довкілля. До них відносяться: ст. 236 - порушення правил екологічної безпеки; ст. 237-невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення; ст. 238- приховування або перекручування відомос­тей про екологічний стан або захворюваність населення; ст. 239 - забруднення або псування земель; ст. 240-порушення правил охорони надр; ст. 241-забруд- нення атмосферного повітря; ст. 242 - порушення правил охорони вод; ст. 243 - забруднення моря; ст. 244 - порушення законодавства про континентальний шельф України; ст. 245 - знищення або пошкодження лісових масивів; ст. 246 - незаконна порубка лісу; ст. 247 - порушення законодавства про захист рослин; ст. 248 - незаконне полювання; ст. 249 - незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом; ст. 250-проведення вибухових робітз порушенням правил охорони рибних запасів; ст. 251-порушення ветеринарних правил; ст. 252 - умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охо­рону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду; ст. 253 - проектування

чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля; ст. 254 - безгосподарське використання земель.

Оновлений зміст екологічних злочинів звертає на себе увагу, по-перше, сучасним формулюванням складів кримінальних правопорушень, а, по-друге, встановленням у переважній більшості випадків санкцій у виді кримінально- правових штрафів, що застосовуються за вчинення таких злочинів. Крім цього, у новому Кримінальному кодексу екологічні злочини систематизовані за ознакою взаємозв'язку між собою і знаходяться у визначеній єдності.

Однак цього не можна сказати стосовно систематизації кримінально- правових норм у самій структурі розділу, що розглядається. Важко піддається логічному поясненню, наприклад, закріплення кримінальної відповідальності за забруднення або псування земель у ст. 239, а за безгосподарське використання земель - у ст. 254. Так, безгосподарське використання земельних ресурсів, що призвело до тривалого зниження чи втрати їх родючості, виведення земель із сільськогосподарського використання, змиття гумусного змісту чи порушення структури ґрунтів, скоріше відноситься до господарських, а не до екологічних злочинів. Порушення ветеринарних правил, за ст. 251 Кримінального кодексу, що призвело до поширення епізоотії, може мати місце як серед диких тварин, що знаходяться в стані природної волі, так і серед домашніх та сільськогоспо­дарських тварин, що не відносяться до об'єктів охорони за екологічним зако­нодавством.

Головна перевага оновленихскладівекологічнихзлочинів полягаєутому, що їм, на відміну від попередніх кримінально-правових норм природоохоронного характеру, в основному притаманні середовищезахисні ознаки. Такий висновок безпосередньо випливає з аналізу змісту зазначених кримінально-правових норм, що дозволяє говорити про концептуальну зміну системи правового регу­лювання середовищезахисних відносин нетільки екологічним, а й кримінальним законодавством. Більш того, в окремих нормах кримінального закону прогляда­ються не узагальнені вимоги щодо охорони довкілля, а забезпечення захисту еко­логічних прав громадян і національного співтовариства кримінально-правовими засобами. Це властиво нормам ст. 236-порушення правил екологічної безпеки, ст. 237 - невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення, ст. 238 - приховування або перекручування відомостей про екологічний стан або захворюваність населення, ст. 241 - забруднення атмосферного повітря, ст. 242 - порушення правил охорони вод, ст. 243 - забруднення моря та деяким іншим кримінально-правовим нормам.

Однак, як і раніше, у чинному Кримінальному кодексу без достатньої уваги залишилися кримінально-правові засоби охорони окремих природних об'єктів та їх ресурсів, не говорячи вже про захист суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб на їх використання, і насамперед на засадах права власності. Зміст складів злочинів, закріплених у Vl розділі Кримінального кодексу (злочину проти влас­ності), свідчить про те, що у ньому немає жодної норми, спеціально присвяченої охороні природних об'єктів та захисту права власності на них. Навіть традиційно жорстке огородження права державної власності на природні ресурси залишено без належної охорони кримінально-правовими засобами¹.

Безумовно, може мати місце знищення чи пошкодження лісових масивів шляхом підпалу, незаконна порубка лісу чи присвоєння його окремих ресурсних компонентів, порушення законодавства про захист рослин шляхом збору «чер- вонокнижкових» чи «зеленокнижкових» об'єктів рослинного світу, незаконне полювання чи незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добув­ним промислом з метою присвоєння об'єктів тваринного світу або проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів, що завдають їм значної шкоди або навмисне знищення чи пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду тощо. Проте, строго кажучи, в аналогічних випадках матиме місце не злочини проти власності, а злочини проти встановленого правопорядку використання природних багатств та охорони довкілля.

До особливостей покладання мір кримінальної відповідальності за пору­шення екологічного законодавства слід віднести і те, що вони застосовуються тільки всудовому порядку на підставі розгляду матеріалів кримінальноїсправи. Позасудова кримінальна відповідальність, у т. ч. за екологічні правопорушення, застосовуватися не може.

Найбільшутеоретичну і практичну складність викликає розмежування про­типравних дій у сфері природоохорони і віднесення їх до кримінальних злочинів та адміністративних провин. Нерідко одні і ті ж порушення правил чи вимог охорони навколишнього природного середовища тягнуть за собою в одних ви­падках кримінальну, а у інших - адміністративну відповідальність.

Діюче екологічне законодавство не містить однозначної відповіді на це питання. Так, ст. 70 Закону «Про охорону навколишнього природного середо­вища», вказує на те, що визначення складу екологічних правопорушень і злочинів, порядок притягнення винних до адміністративної та кримінальної відповідаль­ності за їх вчинення встановлюються Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України. Традиційним критерієм розмежування кримінальних злочинів від адміністративних провин у цих галузях законодавства є ступінь суспільної небезпеки правопорушення та конкретна обставина її здійснення. Додатковими критеріями можуть бути розміри запо­діяної шкоди довкіллю, тяжкість наслідків економічного характеру, що настали, та інші обставини.

Див.: Практика розгляду судами справ про злочини проти власності : узагальнення Верховного Суду України від 1 листопада 2008 року; Про судову практику у справах про злочини проти власності : по­станова пленуму Верховного Суду України № 10 від 6 листопада 2009 року.