<<
>>

§ 3. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням адміністративного стягнення, примусових заходів виховного характеру або громадського впливу

Цей вид звільнення від кримінальної відповідальності регламентується ст. 51 КК. Зазначена норма надає правоохоронним органам додаткову можливість для диференційованого підходу до вирішення питання про відповідальність осіб, які вчинили діяння невеликого ступеня суспільної небезпеки, дозволяє широко залучати громадськість до справи перевиховання правопорушників, є досить ефективним засобом їх виправлення.
Згідно із законом, звільнення від кримінальної відповідальності у порядку ст. 51 допускається за наявності двох умов: перша з них стосується діяння, друга — особи, яка його вчинила. Діяння в таких випадках не має становити великої суспільної небезпеки. При цьому закон не встановлює переліку таких діянь і недає чітких критеріїв їх визначення, за винятком випадків звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням адміністративного стягнення. Відповідно до існуючої практики при вирішенні цього питання береться до уваги не абстрактна небезпечність діяння, а конкретна, що визначається залежно від обставин справи. Пленум Верховного Суду України у п. З постанови від 22 грудня 1995 p. № 21 "Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру" роз'яснив, що при визнанні злочину таким, що не становить великої суспільної небезпеки, слід виходити із сукупності всіх обставин справи, а саме: об'єкта посягання, способу, обставин і стадії вчинення злочину, форми вини, мотивів, 346 цілі винного, його ролі та характеру участі у здійсненні злочинного наміру (якщо злочин вчинено у співучасті)^ тяжкості наслідків, які настали або могли настати, тощоПрактично ст. 51 КК можна застосувати до досить широкого кола злочинних діянь, якщо ступінь їх конкретної небезпечності невеликий. Наприклад, таким діянням може бути визнана крадіжка державного або колективного майна на суму до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо відсутні кваліфікуючі ознаки, зазначені у частинах 3 або 4 ст.
81 КК. Але в усіх випадках не можна визнати діянням, що не становить великої суспільної небезпеки, злочин, віднесений законодавством до тяжких або особливо тяжких. З іншого боку, діяння, що не становлять великої суспільної небезпеки, слід відрізняти від малозначних діянь, яким зовсім не властива суспільна небезпечність і які відповідно до ч. 2 ст. 7 КК не визнаються злочином. Інакше кажучи, в останньому випадку йдеться не про злочини, а про проступки, за вчинення яких особа зовсім не підлягає кримінальній відповідальності. Тому застосовувати при розгляді матеріалів про такі діяння ст. 51 КК не можна. Друга умова звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку ст. 51 полягає в тому, щоб було визнано можливим виправлення та перевиховання особи, яка вчинила зазначене вище діяння, без застосування до неї кримінального покарання. Це питання вирішується з урахуванням даних, що характеризують зазначену особу: її поведінки, психофізичних особливостей, ставлення до праці, визнання своєї вини тощо. При цьому прийняттю рішення про звільнення від кримінальної відповідальності можуть перешкоджати судимість, що не погашена або не знята у встановленому порядку, визнання особи хронічним алкоголіком або наркоманом, ведення антигромадського способу життя тощо. На відміну від інших видів звільнення від кримінальної відповідальності, в цих випадках ні діяння, ні особа, яка його вчинила, не втрачають суспільної небезпечності, вирішення цього питання не перестає бути актуальним, як наприклад, при закінченні строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. У випадках, що розглядаються, ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів свідчить про можливість виправлення і перевиховання правопорушників без застосування заходів кримінальної ' Правовісник. — С. 71—72. 347 репресії. Такі об'єктивні та суб'єктивні обставини і є підставою звільнення цих осіб від кримінальної відповідальності. За наявності зазначених вище умов суд, прокурор або слідчий за згодою прокурора можуть закрити кримінальну справу щодо особи, яка вчинила діяння, що не становить великої суспільної небезпеки, прийнявши одне з таких рішень: а) про притягнення до адміністративної відповідальності; б) про застосування примусових заходів виховного характеру; в) про передачу особи на поруки громадській організації або трудовому колективу.
У п. 2 ч. 1 ст. 51 КК зазначена і така форма реагування, як передача матеріалів справи на розгляд товариського суду. Але Пленум Верховного Суду України у п. 21 постанови від 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив, що конституційне положення про здійснення правосуддя виключно судами зобов'язує їх розглядати справи і про злочини, перелічені у ч. 1 ст. 27 КПК. У зв'язку з цим суд не може передавати матеріали такої справи на розгляд товариського суду в порядку, передбаченому ст. 51 КК та ст. 8 КПК'. Таким чином, п. 2 ч. 1 ст. 51 КК на сьогодні практично не може застосовуватись. У всіх випадках застосування ст. 51 є правом, а не обов'язком прокурора, слідчого або суду. Оскільки це — звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, воно допускається лише за згодою особи, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 51 КК регламентується статтями 7', 72, 8—10 КПК. Відповідно до кримінальнопроцесуального законодавства, постанова прокурора, слідчого не є остаточним вирішенням питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Суддя, якщо він дійде висновку про необхідність притягнення особи до кримінальної відповідальності, може повернути ці матеріали прокурору. Якщо ж він погодиться з висновком про звільнення особи від кримінальної відповідальності, таке рішення стає остаточним і безумовним. Що стосується передачі на поруки, кінцевий результат цього виду звільнення залежить від подальшої поведінки особи. ' Юридичний вісник України. — 1996. — 28 листопада—4 грудня. 348 Кожний із зазначених видів звільнення від кримінальної відповідальності має свої особливості. Частково вони полягають у додаткових умовах застосування відповідного виду звільнення. Але головним чином вони різняться між собою природою та характером впливу на осіб, до яких застосовуються ті чи інші заходи замість кримінальної відповідальності.
Рішення про звільнення від кримінальної відповідальності з притягненням до відповідальності адміністративної може бути прийнято лише за умови, що за вчинене особою діяння згідно з санкцією відповідної статті можливе позбавлення волі на строк до одного року або більш м'який вид покарання (наприклад, виправні роботи). Так, відповідно до цих вимог закону, судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду України скасувала ухвалу одного з судів про закриття кримінальної справи стосовно К. Незважаючи на те, що К. вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 81 КК, санкція якої встановлює покарання до трьох років позбавлення волі, він був звільнений судом від кримінальної відповідальності з притягненням до відповідальності адміністративної. Оскільки така ухвала суду суперечила положенням п. 1 ст. 51 КК, судова колегія Верховного Суду мала всі підстави для скасування цього помилкового рішення. Вивчення судової практики показало, що цей вид звільнення від кримінальної відповідальності найчастіше застосовується у справах про хуліганство (ч. 1 ст. 206 КК), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 106 КК), побої та мордування (ч. 1 ст. 107 КК) тощо. Не становили винятку в цьому розумінні і випадки вчинення діяння, що визнано законом злочинним за умови повторності його вчинення і застосування до особи раніше адміністративного стягнення за аналогічне правопорушення (наприклад, злочину, передбаченого ч. 1 ст. 161 КК). Але останнім часом сфера застосування п. 1 ст. 51 КК звузилася через недосконалість адміністративноправових санкцій. Особливістю цього виду звільнення від кримінальної відповідальності є й те, що п. 1 ч. 1 ст. 51 не може бути застосований до неповнолітнього, який хоча й досяг віку кримінальної відповідальності за певні злочини (наприклад, за злочин, передбачений ч. 1 ст. 106), але не досяг 16 років, тобто віку, з якого можлива адміністративна відповідальність. До неповнолітніх віком від 16 до 18 років застосування такого заходу не виключається, якщо не буде визнан0 ш ДОЦІЛЬІІИМ застосувати примусові заходи виховного характеру. 349 Однією з умов звільнення від кримінальної відповідальності з притягненням до адміністративної відповідальності є також вимога, щоб особа, яка вчинила зазначене в ст.
51 КК діяння, проти цього не заперечувала (ч. З ст. 7' КПК). Притягаючи особу до адміністративної відповідальності згідно зі ст. 51 КК, суддя може застосувати одне з таких стягнень: а) штраф; б) виправні роботи; в) арешт. Ці питання регулюються Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 березня 1977 р. "Про порядок застосування заходів адміністративного стягнення до осіб, що звільнені від кримінальної відповідальності у відповідності із ст. 51 Кримінального кодексу Української РСР"1 та статтями 27, 31 і 32 КАП. Обираючи той чи інший захід адміністративного стягнення, треба не допускати застосування більш суворого заходу, ніж покарання, передбачене санкцією статті КК. Наприклад, якщо вона передбачає штраф, буде неправильним призначати таке адміністративне стягнення, як арешт. Перелічені заходи адміністративного стягнення не є кримінальними покараннями. Вчинення діяння, за яке особа звільнена від кримінальної відповідальності і притягнута до адміністративної відповідальності, не перериває перебігу строку погашення судимості за попередній злочин і не може бути підставою для кваліфікації нового злочину як повторного. Пункт 3 ч. 1 ст. 51 надає можливість звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх, котрі досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність (тобто 16 або 14 років), із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру. Застосування таких заходів до особи, яка не досягла цього віку, а отже, не може бути суб'єктом злочину, регламентується статтями 10 та 11). Кримінальні справи цієї категорії порушуються в загальному порядку. Обов'язковою є присутність захисника при пред'явленні неповнолітньому обвинувачення. Закрити кримінальну справу з підстави, передбаченої п. З ч. 1 ст. 51, може прокурор або слідчий за згодою прокурора. Після винесення відповідної постанови всі матеріали надаються неповнолітньому та його захиснику для ознайомлення. Закрита справа зі списком осіб, які підлягають ' Відомості Верховної Ради УРСР. — 1977. — № 14.
— Ст. 129; 1984. — № 27. — Ст. 512; 1986. — № 27. — Ст. 539; 1987. — № 25 — Ст. 454. 350 виклику до суду, надсилається прокурору (ст. 9 КПК). Надалі справа передається до суду. Види примусових заходів виховного характеру, які може застосувати суд до неповнолітніх на підставі п. З ч. 1 ст. 51 КК, перелічені в ст. 11 КК. Зокрема, це такі заходи: 1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) застереження; 3) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх прохання; 4) покладання на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно або заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяні збитки; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчальновиховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років'. Оскільки йдеться про вирішення долі неповнолітнього, при розгляді судами цих справ особливо уважно досліджуються причини та умови вчинення ним злочину, характер і ступінь небезпечності останнього, оцінюються всі дані, що характеризують особу неповнолітнього. Адже притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності — це крайній захід, який застосовується, коли інші можливості впливу на особу вичерпані чи відсутні, або ступінь суспільної небезпечності діяння і особи настільки великий, що закон не дозволяє закрити кримінальну справу, і виправлення такої особи шляхом непритягнення її до кримінальної відповідальності неможливе або дуже проблематичне. Сутність виду звільнення, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 51 КК, полягає в тому, що особа умовно не притягається до кримінальної відповідальності і передається на поруки трудовому колективу або громадській організації для перевиховання та виправлення, але остаточне вирішення цього питання залежить від подальшої поведінки особи. Додатковими умовами передачі особи на поруки є: 1) щире розкаяння особи; 2) невчинення нею двох умисних діянь, що містять ознаки злочину; 3) відсутність факта передачі цка особи на поруки в минулому; 4) наявність клопотання трудового колективу або громадської організації. Пщ щирим розкаянням треба розуміти явку з повинною аоо щиросердне визнання своєї вини, сприяння розкриттю розслідуванню злочину, відшкодування або усунення Докладніше див.: § 2 глави IX. 351 заподіяної шкоди та інші дії, що свідчать про дійсний осуд особою свого вчинку, а не вимушене визнання своєї вини. Застосувати п. 4 ч. 1 ст. 51 можна і тоді, коли особа вперше вчинила таке діяння, навіть якщо раніше вона вчинила умисне діяння, що містить ознаки злочину, з необережності. Що стосується передачі в минулому особи на поруки, ця обставина є перешкодою для застосування такого заходу незалежно від форми вини у злочині, вчиненому раніше. Поняття клопотання трудового колективу або громадської організації включає три аспекти: 1) викладене у письмовій формі мотивоване прохання загальних зборів колективу за місцем роботи або навчання особи звільнити її від кримінальної відповідальності; 2) одночасно поручительство колективу, яким він запевняє державу, що ця особа не допустить надалі суспільне небезпечної поведінки; 3) зобов'язання провадити із зазначеною особою відповідну виховну роботу. Неприпустимим є формальний підхід до прийняття колективом рішення про передачу йому на поруки особи, яка вчинила зазначене в ст. 51 КК діяння. Заявляючи таке клопотання, колектив та відповідні посадові особи, які його підписують (керівник, голова профкому або громадської організації, якщо саме вона порушує клопотання), стають певною мірою відповідальними перед державою і суспільством за подальшу поведінку взятої на ~ поруки особи. Кримінальноправові наслідки невдалого поручительства покладаються на особу, яка вчинила зазначене в ст. 51 діяння. Якщо вона протягом року не дотримає своєї обіцянки виправитися, порушуватиме правила співжиття на роботі, у побуті, сім'ї (пиячитиме, бешкетуватиме тощо), трудову дисципліну (прогулюватиме, лінуватиметься) або залишить роботу без поважних причин з метою ухилитися від громадського впливу, і на цій підставі колектив переконається, що особа не виправдала його довір'я, він має відмовитися від свого поручительства. Рішення про відмову від поручительства приймається загальними зборами колективу і направляється в той орган, який передав особу на поруки. Останній, перевіривши ці матеріали, може притягти таку особу до кримінальної відповідальності (ст. 13 КПК). Інститут передачі на поруки, в цілому, — досить дійовий засіб перевиховання осіб, які вчинили діяння, що не становлять великої суспільної небезпеки. З одного боку, 352 дозволяє забезпечити контроль за поведінкою особи, эдстосування до неї різних заходів виховного характеру з „пакуванням благотворного впливу колективу. З іншого боку довір'я колективу є стимулом, що спонукає особу поводити себе належним чином на роботі, у побуті та сім'ї, не порушувати правил співжиття, не вчиняти правопорушень, не ухилятися від суспільне корисної праці. У цьому розумінні передача на поруки схожа з передачею умовно засудженої особи громадській організації або трудовому колективу для перевиховання та виправлення. Але є між цими інститутами і суттєва різниця. При умовному засудженні особа вже притягнута до кримінальної відповідальності, і їй навіть призначено покарання, яке за певних умов не застосовується. Якщо ж вона порушить вимоги закону, умовно призначене покарання стає реальним. На підставі п. 4 ч. 1 ст. 51 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, і лише в тому разі, коли вона не виправдає довір'я колективу, стає можливим вирішення питання про призначення їй покарання. Якщо ця особа вчинить новий злочин, то покарання їй обирається не за правилами ст. 43 КК, як при умовному засудженні, а за правилами ст. 42 КК.
<< | >>
Источник: Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенювський та ін.. Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів. 1997

Еще по теме § 3. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням адміністративного стягнення, примусових заходів виховного характеру або громадського впливу:

  1. Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру
  2. Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру
  3. Стаття 95. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру
  4. Стаття 96-5. Підстави для звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру
  5. § 4. Звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок спливу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності
  6. 18.3. Застосування примусових заходів медичного характеру й примусового лікування
  7. § 2. Звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок втрати суспільної небезпечності діянням або особою, яка його вчинила
  8. 13.1. Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності
  9. 19.2. Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності
  10. Підстави звільнення від кримінальної відповідальності
  11. § 74. Види звільнення від кримінальної відповідальності.
  12. § 1. Поняття, підстави та види звільнення від кримінальної відповідальності
  13. 13.4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки
  14. § 6. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності
  15. §'5. Звільнення від кримінальної відповідальності за актом амністії
  16. Стаття 47. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки
  17. 13.5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки
  18. Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -