§ 3. Закони України у системі джерел екологічного права

Провідна роль в урегулюванні відносин у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища належить законам України. Закони, відповідно до правової доктрини, — це нормативно- правові акти вищої юридичної сили, які регулюють найважливіші суспільні відносини.

Конституцією передбачено, що виключно законами визначають правовий режим власності на природні ресурси, нормативні засади використання цих ресурсів, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України.

Зазвичай в юридичній літературі закони як джерела екологічного права поділяються на декілька самостійних групп: а) загальні закони, що регулюють відносини взаємодіїсуспільства і природи; б) спеціальні (екологічні) закони; в) пооб’єктні законодавчіакти.

До першої групи належать: закони України «Про основи національної безпеки України» від 13 червня 2003 року, «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року, «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року, «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року, «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року, «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23 грудня 1997 року та ін. Ними врегульовуються, крім інших відносин у різних сферах суспільного життя, також відносини взаємодії суспільства і природи.

Найбільш численну і важливу за значенням групу законів, які регулюють відносини у сфері довкілля, формують спегііальні (екологічні) закони. Серед них важливе місце займає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року. Відповідно до нього завдання законодавства про охорону навколишнього природного середовища полягають у регламентації відносин у сфері охорони, використання й відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, попередження й ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій і природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

Прийняття Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» відіграло визначну роль у становленні сучасного екологічного законодавства, фактично визначивши напрям його розвитку. Зважаючи на це, у науковій літературі цей Закон іменують своєрідною «екологічною Конституцією».

До другої групи джерел екологічного права (спеціальних законів) слід віднести закони «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 року, «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 року, 30

«Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 року, «Про екологічний аудит» від 24 червня 2004 року, «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 року, «Про екологічну мережу України» від 24 червня 2004 року, «Про відходи» від 5 березня 1998 року, «Про Червону книг>' України» від 7 лютого 2002 року та ін.

Третю групу актів вищого законодавчого органу нашої держави становлять пооб’єктні законодавчі акти. Ix виокремлення в групу джерел екологічного права зумовлене предметом регульованих ними відносин та ступенем їхньої систематизації. За формою своєї кодифікації вони поділяються на кодекси та закони.

B Україні діють відповідно Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року, Водний кодекс України від 6 червня 1995 року. Лісовий кодекс України в редакції від 8 лютого 2006 року, Кодекс України про надра від 27 липня 1994 року. Незважаючи нате, що ці кодекси мають об’єктом регулювання різні за характером та значенням природні ресурси, вони наділені багатьма спільними рисами, які зазвичай притаманні кодифікованим актам. Це і висока внутрішня узгодженість їхніх норм, і здатність регулювати майже весь комплекс відповідних поре- сурсових відносин, і встановлення єдиних засад юридичної відповідальності за порушення норм охорони й використання природних об’єктів тощо.

Крім кодексів серед пооб'єктних законодавчих актів важливу роль у регулюванні відносин охорони й використання навколишнього природного середовища відіграють також спеціальні закони України: «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 року, «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 року, «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 року тощо.

Слід також наголосити, що за радянської доби в союзному екологічному законодавстві часто використовувалася форма основ. Діяли, зокрема, Основи земельного(1968 року), Основи водного(1970 року), Основи лісового законодавства CPCP і союзних республік.

3 проголошенням незалежності України наш законодавець не відмовився від цієї форми, але вдається до неї рідко. Так, нині є чинними Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року. У них закріплено ряд норм, спрямованих на забез-

печення екологічної безпеки, і зафіксовано принцип охорони навколишнього природного средовища як одну із гарантій охорони здоров’я населення¹.

Близькими до законів за юридичною силою є постанови Верховної Ради України. Це, наприклад, постанова «Про зміну встановлених меж міста Харків, Дергачівського та Харківського районів Харківської області» від 6 вересня 2012 p.