§ 4. Підзаконні правові акти центральних органів влади та відомчих органів управління як джерела екологічного права

У ієрархічній системі державних органів, які наділені повноваженнями при­ймати нормативно-правові акти у сфері екології, першочергове значення мають постанови Верховної Ради України та укази і розпорядження Президента України.

Серед підзаконних актів як джерел екологічного права важливе місце, напри­клад, займають наступні постанови Верховної Ради України: «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 29 жовтня 1992 року³; «Про впорядкування управління заповідниками та національними природними парками» від 23 грудня 1993 року¹; «Про рекомендації парламентських слухань щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в Україні» від 20 лютого 2003 року^{[49] [50]; «Про стан дотримання вимог природоохоронного законо­давства при здійсненні діяльності, пов'язаної з надрокористуванням в Україні» від 20 листопада 2003 року[51]; «Про інформування громадськості з питань, що стосуються довкілля» від 4 листопада 2004 року[52]; «Про оголошення природних територій міста Саки Автономної Республіки Крим курортом державного зна­чення» від 11 січня 2005 року[53] та багато інших.}

Однак особливу роль у забезпеченні охорони навколишнього природного середовища в країни на протязі тривалого часу відіграла постанова Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охо­рони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 березня 1998 року. Вона охоплює широке коло відносин, зо­крема, щодо вирішення складних екологічних проблем в країні та здійснення міжнародного співробітництва в екологічній сфері.

У вказаній парламентський постанові визначені основні заходи збалансо­ваного використання та відновлення природних ресурсів (земельних, водних, корисних копалин, атмосферного повітря, ресурсів рослинного та тваринного світу тощо). В Основних напрямах державної екологічної політики визначаються найважливіші етапи реалізації державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (роз­діл V) та механізми програмних дій у галузі охорони навколишнього природ­ного середовища, використання природних ресурсів (розділ VI), серед яких чільне місце відводиться вдосконаленню системи екологічного законодавства. Окремо передбачені норми та вимоги щодо екологічної експертизи (розділ VII) та здійснення міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього середовища (розділ VIII).

Реалізація заходів Основних напрямів у самій постанові розрахована у три етапи. На першому етапі (1997-2000 роки) заплановано завершити і реалізувати невідкладні заходи щодо обмеження шкідливого впливу на довкілля найбільш небезпечних джерел забруднення. На другому етапі (протягом 10-15 років, по­минаючи з 1998) передбачалося розробити і розпочати реалізацію комплексних програм, орієнтованих на досягнення балансу між рівнями шкідливого впливу на довкілля та його здатністю до відновлення. На третьому етапі планувалося утворити систему державного управління використання природних ресурсів та регулювання техногенного впливу на довкілля як основу управління сталим розвитком суспільства.

Безумовно, багато положень парламентської постанови про Основні на­прями державної екологічної політики досі не втратили своєї актуальності.

До підзаконних актів як джерел екологічного права відносяться нормативні укази та розпорядження Президента України. Такими указами, наприклад, є: «Про збереження і розвиток природно-заповідногофондуУкраїни» від 8 серпня 1993 року; «Про біосферні заповідники в Україні» від 26 листопада 1993 року; «Про резервування для наступного заповідання цінних природнихтериторій» від 10 березня 1994 року; «Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та викорис­тання природних ресурсів» від 15 серпня 2003 року; «Про заходи щодо посилення державного контролю у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів» від 5 січня 2004 року; «Про невідкладні заходи щодо забезпечення до­держання законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України» від листопада 2004 року; «Про заходи щодо дальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні» від 23 травня 2005 року та інші.

Однак серед чисельних указів, які видаються Президентом України, чимало таких, що не носять нормативного характеру, а є актами застосування положень чинного законодавства у межах конституційних повноважень глави держави. До таких указів можна віднести: «Про день довкілля» від 6 серпня 1998 року; «Про стан виконання заходів щодо демілітаризації, екологічного оздоровлення та дальшого економічного, соціального і культурного розвитку зони Балаклавської бухти міста Севастополя» від 19 серпня 2004 року; «Про створення Нижньод- ністровського національного природного парку» від 13 листопада 2008 року; «Про створення національного природного парку «Тузловські лимани» від 1 січня 2010 року; «Про оголошення територій міста Калуш та сіл Кропивник і Сівка- Калуська Калуського району Івано-Франківської області зоною надзвичайної екологічної ситуації» від 10 лютого 2010 року та інші президентські укази.

Розпорядження Президента України здебільшого є актами застосування норм екологічного права. Такими розпорядженнями, зокрема, є «Про заходи щодо створення Міжнародного дослідно-технологічного центру з проблем ліквідації наслідків ядерних і радіаційних аварій» від 29 квітня 1995 року, «Про забезпечення раціонального використання природних ресурсів та впорядку­вання санаторно-курортної діяльності на території курорту Трускавець» від 10 жовтня 1995 року тощо. Проте зустрічаються президентські розпорядження із нормативно-правовим змістом, до яких можна, наприклад, віднести «Про заходи щодо організації роботи по поліпшенню екологічного стану ріки Дніпро та якості питної води» від 3 липня 1992 року, «Про заходи щодо підвищення рівня ядерної та радіаційної безпеки в Україні» від 19 березня 2001 року та інші.

Із наведеного переліку указів та розпоряджень Президента України як еколого-правових актів у системі джерел екологічного права випливає, що вони BOCHOBHOMy охоплюють окремі природні об'єкти, їх ресурси чи природні комп­лекси або стосуються певних екологічних ситуацій природного чи техногенного характеру. В окремих випадках відповідно до чинного законодавства укази Пре­зидента України підлягають затвердженню законом Верховної Ради України.

Широке коло питань у сфері використання й охорони природних об'єктів та їх ресурсів регламентується постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, який приймає нормативно-правові акти на виконання вимог Конституції та законів України, указів і розпоряджень Президента України. В якості прикладів можна навести наступні постанови Кабінету Міністрів України щодо регулювання екологічних відносин: «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» від 30 березня 1998 року, що встановлює єдині вимоги щодо ведення моніторингу навколишнього природного середовища; «Про за­твердження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря» від 9 березня 1999 року, яким встановлені основні ви­моги до організації та проведення монітори»-■ у з галузі охорони атмосферного повітря, визначені джерела його фінансування, взаємодія центральних органів виконавчої влади щодо організації та проведенні моніторингу; «Про порядок розроблення регіональних програм захисту населення від впливу іонізуючих випромінювань» від 4 червня 1999 року, який встановлює єдину процедуру розроблення регіональних програм захист населення від впливу іонізуючого випромінювання та забезпечення захисту життя і здоров'я людей від негативного впливу таких явищ; «Про затвердження Порядку ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря» від 13 грудня 2001 року, що визначає єдину систему ведення обліку об'єктів (підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності), які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей та на стан атмосферного повітря, видівта обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, а також видів і ступенів впливу на його стан фізичних та біологічних факторів;

«Про порядок розроблення та затвердження нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря» від 13 березня 2002 року, який встановлює механізм розроблення та затвердження науково обґрунтованих нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з метою уникнення, зменшення чи запобігання негативним наслідкам забруднення атмосферного повітря; «Про заходи щодо удосконалення державного контролю у сфері охорони навколишнього природ­ного середовища» від 19 липня 2006 року, що передбачає заходи щодо підви­щення ефективності такого контролю; «Про затвердження Державної цільової екологічної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища» від 5 грудня 2007 року; «Про затвердження критеріїв розподілу суб'єктів господарювання за ступенем ризику від провадження господарської діяльності для безпеки життя і здоров'я населення, навколишнього природного середовища та періодичності здійснення заходів державного нагляду (контро­лю)» від 28 травня 2008 року та багато інших урядових постанов.

Щодо розпоряджень Кабінету Міністрів України у якості джерел екологіч­ного права, то їх також можна поділяти на нормативні акти та акти застосування норм права. До нормативно-правових розпоряджень уряду можна, наприклад, віднести розпорядження «Про схвалення Концепції Державної програми про­ведення моніторингу навколишнього природного середовища» від 31 грудня 2004 року, «Про затвердження плану дій (стратегії) щодо виконання пунктів 11-12 рішення IV/2 Сторін Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті»від 6 січня 2010 року та інші. Розпорядженнями Ка­бінету Міністрів України у якості актів застосування норм права у сфері охорони довкілля є, наприклад, розпорядження про «Деякі питання проведення щорічної акції «За чисте довкілля» та дня благоустрою територій населених пунктів» від 31 березня 2010 року, «Про використання у 2010 році коштів місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища» від 28 липня 2010 року, «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки від 25 травня 2011 року¹,та інші.

Джерелами екологічного права є нормативні акти міністерств і відомств як центральних органів державної виконавчої влади та інших органів державного управління й контролю. Вони своїми наказами затверджують положення та правила, інструкції та методики, а також нормативні акти з іншими назвами. Головне призначення цих актів - сприяти однаковому й ефективному засто­суванню чинних нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України. Так, закріплене у законодавчому акті вказаних органів загальне чи спеціальне положення з еколого-правовим змістом виконується завдяки його деталізації в актах міністерств і відомств як центральних органів державної виконавчої влади.

Урядовий кур’єр. - 2011. - № 135.

Еколого-правові акти міністерств, відомств та інших органів державної ви­конавчої влади приймаються ними в межах їх повноважень з власної ініціативи або за дорученням відповідних органів влади.

Однак, якщо в силу положення законодавства або нормативного розпоря­дженнями спеціального доручення міністерству, відомству та іншому централь­ному органу виконавчої влади надано право видавати акти обов'язкової сили, то вони можуть мати міжвідомчий характер. В якості прикладів таких нормативних актів, можна навести наступні з них: накази Міністерства охорони навколиш­нього природного середовища України¹ «Про затвердження Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України» № 330 від 22 червня 2009 року; «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів» № 389 від 20 липня 2009 року; «Про затвердження Технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин від коксових печей» Nθ 507 від 29 вересня 2009 року; наказ Міністерства екології та природних ре­сурсів України «Про затвердження Порядку видачі погодження для отримання ліцензії на експорт та імпорт озоноруйнівних речовин і продукції, що їх містить» N2 605 від 30 грудня 2010 року; накази Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження державних санітарних правил «Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України» № 54 від 2 лютого 2005 року; Про затвердження Переліку харчових продуктів, щодо яких здійснюється контроль вмісту генетично модифікованих організмів» N2 971 від 9 листопада 2010 року; накази Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України^{[54] [55] «Про затвердження Типових регіональних правил забудови» № 219 від 10 грудня 2001 року; «Про затвердження Інструкції з інвентаризації зелених насаджень у населених пунктах України» № 226 від 24 грудня 2001 року та інші міжвідомчі нормативно-правові акти.}

Слід зазначити, що нормативні акти міністерств, відомств та інших централь­них органів державної виконавчої влади, а також органів державного управління й контролю, які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян, або ті, що мають міжвідомчий характер, підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України і заносяться у Державний реєстр нормативно- правових актів.