§ 3. Фактичні та юридичні критерії якості довкілля: нормативи гранично допустимого шкідливого впливу на довкілля

Якість природного середовища можна визначити як стан природних та змінених людиною екосистем, що зберігає їх здатність до постійного обміну' речовин та енергії, а також відтворенню життя.

Відповідно до ст. 33 Закону «Про охорону навколишнього природного сере­довища», нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних та біоло­гічних впливів на нього є єдиними для всієїтериторіїУкраїни. У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційнихта інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи ГДКзабруднюючих речовинта інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. Нормативи ГДК розробляються у ході гігієнічної регламентації згідно з Положенням про гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію небезпечних чинників, затвердженим постановою КМУ Ng 420 від 13 червня 1995 року¹.

Державні санітарні правила охорони атмосферного повітря населених місць від забруднення хімічними та біологічними речовинами (ДСП-201-97), затвердже­ні наказом МОЗ України № 201 від 9 липня 1997 року^{[134] [135], містять положення щодо оцінки забруднення атмосферного повітря населених місць, гігієнічні нормативи допустимого вмісту в ньому хімічних і біологічних речовин, правила оцінки за­бруднення атмосферного повітря, значення граничнодопустимих концентрацій. Порядок визначення величин фонових концентрацій забруднювальний речовин в атмосферному повітрі затверджено наказом Мінприроди України № 286 від ЗОлипня 2001 року[136].}

Правила охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджені постановою КМУ у редакції № 431 від 29 березня 2002 року¹, містять нормативи гранично допустимих концен­трацій основних забруднюючих речовин у внутрішніх морських водах та тери­торіальному морі України. Згідно Правил, наприклад, значення розчиненого кисню повинно дорівнювати не нижче ніж 4 мг/куб. дм, солоності дорівнювати 12-18 г/куб. дм, нітратів-40 мг/куб. дм, заліза, нафтопродуктів-по 0,05 мг/куб. дм, вода має не бути токсичною.

Санітарні норми допустимих концентрацій (ГДК) хімічних речовин у ґрунтах, затверджені Заступником Головного Державного санітарного лікаря CPCP 30 жовтня 1987 року, визначають кількість міліграм хімічної речовини на 1 кілограм ґрунту. Так, наприклад, згідно Санітарних норм ГДК фтору (рухливої форми) у ґрунті складає 2,8 мг/кг, миш'яку - 2 мг/кг, ртуті - 2 мг/кг, свинцю - 32 мг/кг.

Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» від 14 січня 1998 року^{[137] [138] передбачає, що основна дозова межа індивідуального опромінення населення не повинна перевищувати одного мілізіверта[139] (мЗв) ефективної дози опромінення за рік.}

Більш детально система радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпе­чення прийнятних рівнів опромінення як для окремої людини, так і суспільства взагалі визначаються, зокрема, Державними санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами «Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97)»^[140], Са­нітарними правилами забезпечення радіаційної безпеки України^[141] тощо.

Санітарні норми допустимого шуму у приміщеннях житловихта громадських будівельта на території житлової забудови, затверджені Міністерством охорони здоров'я CPCP від 3 серпня 1984 року № 3077-84¹, встановлюють допустимі рівні шуму, що проникає у приміщення житлових і громадських будівель від зовнішніх і внутрішніх джерел, і допустимі рівні шуму на території житлової забудови. На­приклад, згідно зазначених Правил, максимальні рівні звуку в аудиторіях учбових закладів, житлових кімнатах квартир дорівнюють 55 дБА, залах ресторанів- 70 дБА, майданчиках дитячих дошкільних закладів - 60 дБА (для порівняння: 0 дБА - межа чутливості вуха; 10 дБА - шелест листя; 40 дБА - тиха музика у житловому приміщенні; 100 дБА - сирена; 130 дБА - поріг болю).